Розділ «19. Нова війна на Сході. Парфія та Рим змагаються за Вірменію. Корбулон домовляється з парфянами, але Нерон не затверджує договорів. Переможні реляції Цезенія Пета і його поразка під Рандеєю»

Прорвавшись через перевал, парфяно-вірменська армія взяла в облогу римський табір біля Рандеї (неподалік міста Харберд у вілаєті Тунджелі в Туреччині). Тепер уже не сподіваючись на перемогу, Цезеній Пет послав до Корбулона гінців із проханням про допомогу, а з Вологезом, який оточив його табір, розпочав переговори. Пет просив царя про зустріч, але той, щоб підкреслити різницю в їхньому становищі, доручив перемовини начальникові кінноти Вазаку.

Перемовини тривали два дні. Коли на другий день до них долучився адіабенський цар Монобаз, союзник парфян, домовитися нарешті вдалося. За умовами угоди римляни полишали Вірменію, передаючи парфянам усі фортеці й усі свої запаси. Цар Вологез знову відправив послів до Нерона, але Цезеній Пет за присутності парфянських вельмож заприсягся перед значками легіонів, що жоден римлянин не вступить на землю Вірменії, доки посли не повернуться з Рима з відповіддю.

Римляни також погодилися побудувати для парфян міст, але задля дотримання престижу вважалося, що вони зводили цей міст для себе.

Парфяни дозволили Цезенію Пету безперешкодно вивести війська, одначе для парфян це було перемогою, а для римлян - поразкою.

Корнелій Тацит, якому, як римлянинові, було прикро повідомляти про ці події, писав, що союзники парфян - вірмени - «ввійшли у фортецю перш ніж римське військо виступило з неї, стояли вздовж доріг, якими воно проходило, і, помітивши колись захоплених нами рабів або в’ючних тварин, упізнавали їх як своїх і забирали з собою; вони також відбирали в наших одяг, відбирали в них зброю, і залякані воїни поступались їм, щоб не давати приводу до збройної сутички». Попри дану парфянами обіцянку, Цезеній Пет боявся засідок і поспішав піти. За один день його військо подолало відстань у 40 тисяч кроків, покидаючи на шляху навіть поранених. Поголос іще перебільшив завдані римлянам приниження, й ходили чутки, що римську армію, крім усього, змусили пройти під ярмом, хоча цар Вологез, саме навпаки, намагаючись не побільшувати ганьби римлян, навіть не став дивитися на їхній відхід, «задовольнивши свою гордість, він бажав, щоб рознісся поголос про його поміркованість». Парфяни через війну також зазнавали великих труднощів, і Вологез намагався не робити нічого, що могло б перешкодити якнайшвидшому укладенню миру.

Відступаючи, армія Цезенія Пета невдовзі вийшла до військ Доміція Корбулона, що саме йшли їй на допомогу. Зазвичай зустріч римських армій відзначалася урочистим парадом, але тепер Корбулон утримався від того, щоб вишикувати свої війська «в усій красі, у блискотінні значків і зброї, щоб різниця у вигляді не стала докором прибулим». Настрій римлян був пригніченим - «засмучені маніпули, які співчували долі товаришів, не могли стримати сліз; плач ледь дозволив обом військам обмінятися звичайним вітанням. Відійшли назад змагання в доблесті, домагання слави - те, що хвилює щасливих людей; над усім узяв гору жаль, і особливо серед нижчих за становищем».

Безславна для римлян воєнна кампанія 62 року боляче вдарила по престижу Цезенія Пета, престиж же Корбулона не тільки не постраждав, а, навпаки, ще більше виріс. Корбулон із жалем заявляв, що тільки поспішність Пета з укладенням миру не дозволила прийти йому на допомогу і завершити похід розгромом парфян, затиснувши їх у кліщі із двох боків. Складно сказати, чи вдалося б Цезенію Пету протриматися до підходу військ Корбулона та чи вдалося б Доміцію Корбулону потім розгромити парфян, але з огляду на укладене Цезенієм Петом перемир’я воєнні дії вирішено було припинити. Після зустрічі армії Пета й Корбулона знову розділилися - Пет відвів свої війська на зимівлю в Каппадокію, а Корбулон - у Сирію, причому й під час відводу військ Корбулон виявив себе неабияким дипломатом.

Коли Вологез надіслав вимогу знищити римські укріплення на лівому березі Євфрату, Корбулон зажадав, щоб парфянські війська було виведено з Вірменії, й відійшов на правий берег лише тоді, коли парфяни виконали це. У підсумку кордони Риму й Парфії не змінилися, але Вірменію став контролювати вже не римський ставленик Тигран П’ятий, а поки ще не визнаний римлянами офіційно царем парфянський царевич Тирідат.