Розділ «М. М. Спогади про незабутнє сивочолого Юнака»

У мене була простуджена права сторона голови, як наслідок їзди в мороз між вагонами. Тяжкі приступи почалися ще у школі: темніло в очах, дуже боліла голова, втрачав чутливість пучків пальців, навіть тоді, коли колов їх пером, я нічого не відчував. Язик у роті здавався таким великим, немовби там не поміщався, говорити тоді не міг. Погано чув, встати з лавки також не міг. Більшість часу знаходився ніби в забутті. На моє щастя, в такі моменти вчителі мене не викликали. Я нікому про це не говорив, стидався. Приступи нападали на першому і на другому курсах інституту, але порідшали, бо дослідив їх причину, яка виявилася простою — не потрапляти з відкритою головою на протяг. Намагався не допускати приступів. Але це не було лікуванням, бо проблема залишалася.

Як вилікуватися? Допоміг випадок. На другому курсі проходили виробничу практику в Баку. Одного разу я заснув на пляжі в п'ятидесятиградусну спеку. Проспав, мабуть, довго. Товариші зібралися йти в гуртожиток і почали мене будити, але я не вставав. Подумали, що жартую. Взяли за ноги і поволокли в море. Там і залишили. Через деякий час отямився і побачив, що лежу у воді. Встав і поплентався в гуртожиток. Посварився з хлопцями за такі «жарти», а Богдан Б. каже: «А ти чого граєш вар'ята і спиш, коли треба було вже йти». Згодом мав розмову з лікарями про цю пригоду. Вони заявили, що це неймовірно, щоб я сам собі так шкодив, бо міг померти. Але факт є фактом. Слава Богу, вилікувався, приступів з того часу більше не маю.