Розділ «VІ ЧАСТИНА: ОУН В ЗАКОРДОННИХ КРАЇНАХ»

Розкриті раніше злочинні большевицькі затії постійно пригадували на конечність обережности. Цю обережність треба було зберігати також на відтинку контактів із зв'язковими, які прибували з підбольшевицької України. Одначе, полк. Коновалець часто легковажив собі небезпеку, кажучи: „Якщо ворожа рука має мене вбити, то ніяка охорона мене не врятує!”

Скільки саме було зв'язкових із східньоукраїнськими землями, з котрими зустрічався полк. Коновалець, і хто вони – сьогодні устійнити неможливо. Маючи свободу рухатися, що її йому давав пашпорт литовського громадянина, полк. Є. Коновалець зустрічався із зв'язковими з СУЗ у різних країнах Европи – від Фінляндії по Італію. На підставі свідчень найближчих співпрацівників полк. Коновальця, які принагідно бачили того чи іншого зв'язкового, можна сказати, що тих зв'язкових було п'ять. Та ми згадаємо лише про двох із них, відомих більшій кількості провідних членів ОУН на чужині, бо за всякою правдоподібністю саме вони були організаторами й виконавцями роттердамського злочину.[326]

Перший із цих зв'язкових був галичанин Хом'як, колишній старшина Січових Стрільців. На початку серпня 1933 року він прибув із СССР до Брюсселю й тут випадково зустрівся з інж. Дмитром Андрієвським. Він оповів йому, що після невдачі визвольних змагань залишився на Східніх Землях України, закінчив спеціяльний фінансовий курс у Харкові і з того часу працював, як фінансист, у будівельному харківському тресті. Одначе, в 1933 році в УССР почалася нова нагінка проти українців із західніх земель і тому він, за порадою свого тестя, вирішив утекти за кордон. З допомогою знайомих моряків він прокрався під поклад одного з торговельних кораблів СССР, що віз товари за кордон і таким робом прибув до Бельґії.

Дм. Андрієвський заопікувався Хом'яком, допоміг йому одержати від бельґійської влади потрібні документи, зразу на справжнє прізвище Хом'як, а згодом на прибране „Найденко”, відтак на „Пригода”, і сконтактував його з полк. Коновальцем та іншими членами ПУН-у.

Хом'як-„Найденко”-„Пригода” пробув у Бельґії рік. Його інформації та статті про відносини в УССР характеризували його як свідомого українського самостійника-антибольшевика і відповідали правді. Після року Хом'як виявив готовість повернутися до УССР і там організувати націоналістичне підпілля, контактуючись з ПУН-ом. У жовтні 1934 року він справді повернувся через Фінляндію до Харкова і з того часу втримував з Дм. Андрієвським листовний контакт з допомогою умовленого коду.

В половині липня 1935 року Хом'як-„Найденко” знову прибув до Фінляндії на зустріч з Дм. Андрієвським. З доручення полк. Коновальця, котрого Андрієвський повідомив про приїзд „Найденка”, до Фінляндії на зустріч поїхав теж О. Сеник-„Грибівський”. У своєму свідченні з 15 червня 1939 року Сеник так говорить про це:

„Моя перша розмова з Найденком у приявності Андрієвського мала доволі драматичний перебіг, бо ставлення ним, Найденком, справи було мені не по нутру, чому я й дав вислів, окреслюючи це провокацією, а Найденка як провокатора. На тому розмова розбилася. Після того зайшов до мене Андрієвський і закинув мені, що я валю всю справу, мозольно розбудовану; що він, Андрієвський, застерігається проти того, тим більше, що за його відомостями, я мав з Найденком переговорити тільки технічні справи, бо решту, він, Андрієвський, уже поладнав; що, мовляв, я не орієнтуюся в справах і хочу оцінювати положення на СУЗ, не зважаючи на існуючі там фактичні умови, і що це моя велика помилка”.

В кожному разі Андрієвський задецидував і „Найденко” залишився уповноваженим ПУН-у для організування націоналістичного підпіля у Харкові.[327]

„Павлусь” („Вельмуд”-„Норберт”-„Валюх”)

У липні 1935 року Хом'як-”Найденко” прибув до Фінляндії на зустріч не сам, а з приблизно 25-річним юнаком, який мав совєтські документи на прізвище „Павло Грищенко” і був, за твердженням Хом'яка, його вихованцем.[328] „Найденко” пояснив, що „Павлусь” – це недавній комсомолець, який цілком зневірився щодо комунізму і захопився націоналізмом і тому він, дуже добре знаючи Павлуся, як свого вихованця, пропонує його на зв'язкового з Організацією, що за рік він уже вспів широко розбудувати не тільки в Харкові. Омелян Сеник, із власним його твердженням, з недовір'ям поставився теж до „Павлуся”, але піддався намові Дм. Андрієвського прийняти пропозицію „Найденка”, щоб привезеного ним „Павлуся” на деякий час залишити за кордоном для вишколу як майбутнього організатора націоналістичних клітин у комсомолі.

Отож, „Павлусь” залишився за кордоном під опікою Організації. Не маючи змоги через пашпортові труднощі виїхати далі до інших країн Европи, він пів року залишився у Фінляндії. У грудні 1935 року Дм. Андрієвський, з яким „Павлусь” увесь час був у листовному контакті, „порадив Приймакові не покладатися ні на кого й або леґалізуватися або вертатися додому. При тому він зазначив свої давні розходження з Проводом Українських Націоналістів”.

Одначе, в січні 1936 року „Павлусеві” вдалася таки переїхати до Німеччини з допомогою пашпорту інж. М. Селешка. Він замешкав в „Українському Бюрі” в Берліні, де жили тамошні члени ОУН – М. Селешко, О. Чемеринський-„Оршан”, І. Ґабрусевич-„Іртен” та інші, і залеґалізувався під прибраним прізвищем „Норберт”. У Берліні „Норберт” пробув пів року, після чого переїхав до Відня й замешкав у полк. Сушка-„Сича”, щоб під наглядом Я. Барановського завершити свій ідеологічно-політичний вишкіл. Врешті в липні 1936 року „Павлусь”-„Норберт” коротко побував у Парижі, де мав безпосередню одногодинну зустріч з полк. Коновальцем. Після цього він повинен був через Фінляндію повернутися до СССР, але він висловив своє бажання ще зустрітися з інж. Дм. Андрієвським.

Після такого побуту за кордоном „Павлусь” через Брюссель-Берлін виїхав до Фінляндії, щоб там нелеґально перейти кордон до СССР. Одначе, під чає переходу кордону „Павлусь” попав до рук фінської поліції, яка притримала його за те місяць у в'язниці. Щойно в грудні 1936 року „Павлусь” перейшов до СССР з допомогою підфальшованої візи. Швидко після того прийшов умовлений лист із закодованим повідомленням, що „Павлусь” щасливо добився до Харкова.

Наприкінці вересня 1937 року „Павлусь” несподівано знову приїхав до Бельґії, як працівник совєтського торговельного корабля. Після зустрічі з Андрієвським і Барановським „Павлусь” дуже хотів побачитися з полк. Коновальцем, одначе полковник не мав змоги прибути до Бельґії, тому тільки обмежився на телефонічній розмові з прибулим і передав через Дм. Андрієвського тисячу долярів на потреби Організації в УССР.

У лютому 1938 року „Павлусь” прибув з СССР третій раз, цим разом до Голландії, куди прибув совєтський корабель, на якому він працював. Тут він через Я. Барановського сконтактувався з полк. Коновальцем. Цим разом полк. Коновалець особисто прибув до Роттердаму і відбув з „Павлусем” кількакратну зустріч, переважно в товаристві Яр. Барановського, а одного вечора, як подавав у своїх зізнаннях з 1939 року Барановський, – тільки сам-на-сам, проходжуючись до півночі по вулицях Роттердаму. І цим разом „Павлусеві”, який мав теж псевдо „Вельмуд”, передано гроші для потреб Організації в Україні.

Це була остання зустріч полк. Коновальця з „Павлусем”-”Вельмудом”, відома кільком членам ПУН-у.

АТЕНТАТ НА ПОЛКОВНИКА КОНОВАЛЬЦЯ

Перебіг атентату

В днях 17-22 травня 1938 року полк. Коновалець побував у Відні й Берліні і вніч з 22 на 23 травня виїхав з Берліну поїздом до Роттердаму, де, як він поінформував був тоді кількох членів ПУН-у, мав зустрітися із зв'язковим зі східньоукраїнських земель.

23 травня 1938 року, о годині 12.15 в обід полк. Євген Коновалець впав жертвою атентату ҐПУ, розірваний „пекельною машиною”. Вислід слідства, проведений голляндською поліцією, подав такий хід, події: