Розділ «VІ ЧАСТИНА: ОУН В ЗАКОРДОННИХ КРАЇНАХ»

Коли організаційні чинники формально поставили В. Михальчука в стан обвинувачення, вони спершу висунули проти нього тільки закид щодо приховання ним його перебування в УССР. У зв'язку з цим В. Михальчук, не попередивши ОУН, опублікував в українській пресі з 1930 року „заяву”, в якій він „розкривав провокаторські методи ҐПУ”. У тій заяві Михальчук оповів про те, що після його прибуття до УССР на студії, де від кількох років перебував його брат, його покликано до ҐПУ і під загрозою фізичного знищення доручено вести провокативну працю серед українського студентства.

„Уповноважені ҐПУ Орловський і Долинський, – писав у своїй заяві В. Михальчук, – заявили мені, що вони дадуть мені змогу вчитися за умови, що я виконуватиму їхні накази. Якщо я не захочу з ними працювати, то вони пришиють мені шпигунство і розстріляють. Брат також намовляв мене стати співпрацівником ҐПУ і також погрожував розстрілом. Я бачив, що виходу немає. Я погодився, сподіваючися, що мені вдасться знову піти до Польщі. На мою долю випало вишукувати студентів-українців, надсилати їм відозви, видрукувані ҐПУ, але нібито від Спілки Визволення України, намовити знову когось із студентів піти за кордон, а разом із цим створити організацію української молоді... Під час перебування в Києві я бачив усю ганебність праці ҐПУ серед студентів і професури. Отже, цим стверджую, як невільний співпрацівник і співучасник, а заразом і свідок праці ҐПУ, що всі видатні українські діячі і студенти, які тепер сидять у в'язницях і чекають суворого суду, є невинні і спровоковані ҐПУ. Мого брата, Андрія Михальчука, плямую як справжнього провокатора ҐПУ, який хотів зробити з мене провокатора, але я встиг своєчасно втекти і тим урятував себе від зрадництва і ганьби”.

Така заява могла бути подана з двох причин: або для компрометування ҐПУ перед українським громадянством на чужині, або для компромітування з наказу ҐПУ Спілки Визволення України і Спілки Української Молоді, проти яких тоді ведено показовий процес, виявляючи, що1 підсудні не вели жодної протибольшевицької акції, а впали жертвою провокації ҐПУ. Факт, що свою „заяву” В. Михальчук склав щойно в 1930 році, коли ОУН домагалася від нього, щоб він вияснив справи, пов'язані з промовчанням свого перебування в УССР, а не зразу після прибуття до Польщі або бодай тоді, коли він вступив до ОУН, вказував на те, що В. Михальчук мав завдання від ҐПУ компромітувати перед українською громадою на чужині українські протибольшевицькі організації СВУ і СУМ.

Коли ж Михальчук довідався, що ОУН розкрила його невдалий виступ у Варшаві та про те, що для нього постійно надходять гроші з невідомого джерела в Варшаві, він постійно зник із терену Чехо-Словаччини.

У зв'язку з цим ПУН надрукував у „Розбудові Нації” за березень-квітень 1930 року таке повідомлення:

„Подається до загального1 відома, що з доручення Секретаріяту ПУН з 18. II. 1930 р., до ч. 125/30, завішено у виконуванні обов'язків секретаря Відділу ОУН Василя Михальчука, родом з Волині, студента Українського Педагогічного Інституту у Празі, та віддано його під суд ОУН за порушення ним Устрою ОУН, уст. „ж”, розд. II, тт. 4 і 10.

„А тому, що під час слідства В. Михальчук покинув територію ЧСР, не повідомивши ні про свій намірений виїзд, ні про місце теперішнього свого перебування, Управа Відділу й слідчі органи вирішили виключити його з членів відділу, а розпорядження Голови ПУН з 2.IV.1930 виключає його з членів ОУН назавжди, з забороною всім Відділам ОУН колинебудь прийняти його чи кандидатом, чи справжнім членом, розпочате ж проти нього судове доходження припиняється.

„Рівночасно подається до загального відома, що В. Михальчук, псевдо Чигир, перебуваючи в ОУН, був на послугах ворожих до Організації ОУН чинників. Про таку його ролю ПУН знав уже давно, впавши на слід його зв'язків, а зокрема встановивши, що В. Михальчук дістає гроші з Варшави, одначе не усував його з ОУН та взагалі не робив ніяких карних кроків проти нього з тактичних мотивів, щоб якомога найбільше довідатися про ті заходи, що їх ворожі нам чинники вже від довшого часу проти ОУН вживають. Щойно виступ В. Михальчука, у зв'язку з процесом Спілки Визволення України, з публічною заявою, що її українська преса, не засягнувши перед тим інформацій про особу В. Михальчука, безкритично надрукувала, далі – справа підробленого листа від націоналістів у Львові, разом із зфальшованим підписом одного із націоналістичних провідників, та кінець-кінцем – Михальчукові наклепи на одного з членів ПУН[324] були причиною розпочати проти нього карні кроки.

„По виїзді-втечі В. Михальчука з ЧСР на його дотеперішню адресу наспів лист із Варшави з датою 18. 3. 1930, в якому йому доручають і надалі залишатися в ОУН та далі вести дотеперішню роботу.

„Наприкінці подається до відома, що В. Михальчук ніколи не був допущений до таємних справ ОУН і взагалі до таких справ, де він міг би принести якусь більшу шкоду для ОУН”.

Таким способом було розкрито та з самого початку знешкідливлено провокаторську роботу спеціяльно висланого за кордон аґента ҐПУ.[325]

Справа Нормана

Весною 1936 року швайцарська поліція викрила спробу большевиків виконати атентат на полк. Коновальця, який від 1929 р. проживав у Женеві. В женевському готелі, що сусідував із помешканням полк. Є. Коновальця, поліція знайшла групу люлей, в яких виявлено зброю та вибухові матеріяли. Проведене поліцією слідство ствердило, що заарештовані Жан Ернст Плянк, Норман та інші з наказу Москви й за її гроші стежили за полк. Є. Коновальцем і підготовляли на нього замах. Про своє відкриття поліція негайно повідомила полк. Є. Коновальця.

Одночасно з підготовкою атентатів большевики повели завзяту нагінку на полк. Коновальця „леґальними” методами, домагаючись окремими дипломатичними нотами від швайцарського уряду, щоб він усунув з своєї території полк. Коновальця як керівника протибольшевицької терористичної організації. Такі самі вимоги до швайцарського уряду висунула Польща.

Під впливом того швайцарська поліція дала полк. Є. Коновальцеві наказ негайно покинути Швайцарію. В листі до одного з провідних членів ОУН полк. Коновалець 1 травня 1936 року про цю справу писав:

„Зараз я в Ж(еневі). Отримав дозвіл на кілька днів, щоб підготовити ліквідацію мого помешкання і взагалі побуту моєї рідні. Остаточно справа закінчилася тим, що наказ мого видалення відтягнено, але рівночасно просто примушено мене підписати заяву, що я виїжджаю добровільно і перед кожним в'їздом у Шв(айцарію) буду спеціяльно просити про дозвіл. Я все таки старався відокремити свою справу від справи моєї рідні та залишити рідню в Шв(айцарії). Чи вдасться це – годі сказати: великих надій на це не маю. В кожному разі рідня ще має дозвіл перебувати до липня”.

Змушений покинути Швайцарію, полк. Є. Коновалець переїхав до Італії й тут тимчасово затримався в помешканні політичного співпрацівника ПУН-у проф. Євгена Онацького. Є. Онацький приїхав до Італії ще в 1919 році, як член дипломатичного представництва УНР, і тут залишився та згодом нав'язав приятельські контакти з італійськими урядовими, політичними й науковими колами. Незабаром після приїзду полк Є. Коновальця до його помешкання, Є. Онацький одержав від начальника римської поліції пересторогу, що на нього, Онацького, підготовляється замах з боку большевицьких аґентів. Італійська поліція не знала, що в проф. Онацького перебуває полк. Коновалець. а тому була певна, що підготовлюваний большевиками замах скерований на Онацького. Але сам Онацький відразу зорієнтувався, проти кого була спрямована нова спроба атентату большевицьких аґентів і негайно перестеріг полк. Коновальця.

Заплянований злочин ҐПУ вчасно був зліквідований італійською поліцією, яка була переконана, що цим вона врятувала життя проф. Євгена Онацького.

Хом'як („Найденко”-„Пригода”)

Але все таки злочинна рука московсько-большевицького ҐПУ таки досягла полк. Євгена Коновальця, використовуючи його запал до нав'язування контактів з східньоукраїнськими землями.