Розділ «ІV ЧАСТИНА: ПРОТИ ЧЕРВОНОГО ОКУПАНТА»

„З кінця 1929 року я входив до складу фашистівської української націоналістичної організації, куди я був залучений письменником Ґеом Шкурупієм. Я цілком поділяв усі терористичні постанови й фашистську плятформу нашої націоналістичної організації.[121]

Вслід за тими розстрілами пішли масові засуди на довгорічне ув'язнення в сибірських концентраційних таборах, куди попали, між безліччю інших, такі відомі українські письменники: Микола Куліш, Яловий, Зеров, Досвітній, Вражливий, Йогансен, Епік, Слісаренко, Коцюба, і Калянник, Драй-Хмара, Филипович, Підмогильний, Антоненко-Давидович, Плужник, Філянський, Савченко, Л. Могилянська, Зінаїда Тулуб, Б. Тенета, Валеріян і Клим Поліщуки, Семенко, Бузько, Дм. Загул, Пилипенко, А. Панів, М. Дукин, В. Штангей.[122]

ТРЕТЯ ХВИЛЯ АРЕШТІВ

Літом 1936 року пройшла нова хвиля арештів і розстрілів в УССР провідних українських комуністів, що їх московсько-большевицьке НКВД обвинувачувало в приналежності до ОУН. Цим разом провідниками клітин ОУН в УССР мали бути, як твердила, московсько-большевицька пропаґанда, Плескачевський і Титар, а членами ОУН мали стати навіть колишні члени уряду підсовєтської України – Юрко Коцюбинський і Порайко, і такі чільні члени компартії в Україні, як Голубенко, Логинів і Тирчук, що, очевидно, не відповідало правді.

Вже 8 червня 1936 року харківський щоденник „Комуніст” надрукував повідомлення, що в Славгороді, Новосибірського району, серед місцевих українців розкрито протибольшевицьку організацію, а під час ревізії в її членів знайдено велику кількість української націоналістичної літератури, а також зброю. Слідство нібито виявило, що в проводі тієї організації стояв галичанин за походженням – Петро Паньків, котрий був головою місцевої компартії у Славгороді. Паньків часто їздив до Харкова в справах компартії і при тій нагоді зустрічався там із членами української націоналістичної організації, яким передавав націоналістичні видання, доставлені до Славгороду з Манджурії.[123]

А 27 вересня того ж року київський щоденник „Більшовик” писав:

„Слідство у справі Коцюбинського виявляє щораз більше гиді, яка закралася в компартію України. Показується, що багато українських нібито комуністичних діячів були буквально на послугах Коновальця, що є аґентом німецької і польської інтервенції. Слідство виявляє, що після приїзду до Харкова Букшованого з Польщі, по всій Україні посилилася робота націоналістів з-під стягу ОУН, якою керує знаний „вождь” Коновалець. Букшований намовив Коцюбинського, щоб він пристав до тієї організації. Коцюбинський дістав добру суму грошей і за те продажно прилучився до руїнницької роботи націоналістів. Коцюбинському почав помагати приятель Букшованого, Порайко, що в компартії мав велике довір'я. До тієї компанії долучився теж Логинів, Тирчук і Голубенко. А провідниками тієї організації були Титар і Плескачевський.

„Плескачевський зустрічався в Женеві з Коновальцем, від якого дістав був наказ вбити Косіора і Постишева та змагати до відірвання України від Совєтського Союзу. Плескачевський, вернувшися з Женеви, де був секретарем при совєтській місії в Союзі Народів, почав свою роботу. Передовсім ця організація почала всюди закладати свої групи. Видали наказ своїм підвладним опанувати всі часописи на Україні. І так, досі опанували „Керченський Робітник”, „Маріюпольський Пролетар”, „Вісті” і „Комсомолець України”. Тією останньою газетою старалися скрито впливати на виховання молоді. Ту лінію мав пильнувати Голубенко. І він справді хитро настроював молодь ворожо до совєтської влади. Слідство виявляє, що Порайко мав зв'язки з усіма бандами, які тепер масово ґрасують по всій Україні. Він давав наказ, щоб зорганізувати великий наступ робітників і селян разом з казахами та деякими частинами червоноармійців на важливіші арсенали України і так здобути в свої руки владу.

„Маршалом військ мав бути Коцюбинський. Але завдяки патріотизмові більшої частини населення України ту бандитську роботу Коцюбинських, Порайків та інших в час зліквідовано. А Коновалець мусів утікати з Женеви, бо закороткі його руки до України”.[124]

У зв'язку з тими арештами большевицька преса заповідала новий великий процес. Можливо, що він справді відбувся, чи одноразово проти всіх обвинувачених у тій справі, чи теж – що правдоподібніше – частинами, але большевицька преса про те ніколи не звітувала й не подала навіть повнішого списка прізвищ арештованих та ліквідованих. Беручи до уваги большевицьку практику, треба припускати, що московсько-большевицьке НКВД ліквідувало арештованих без суду, з наказу поліційних органів із Москви, а раніша нагінка на них у пресі була тільки маневром, щоб підсудним пришити справу „приналежности до ОУН”.

НОВА ХВИЛЯ ТЕРОРУ ПРОТИ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ

У 1937-38 роках прийшла нова хвиля терору і проти українських письменників, обвинувачених за український націоналізм. Жертвами стали навіть ті письменники, що своєю критикою в 1934-35 роках заарештованих тоді українських письменників помагали „розкривати” їх як „ворогів народу”, наприклад, Коряк, Коваленко, Кириленко, Минитенко, Кулик, Щупак. Всі вони попали в терористичну машину НКВД, серед них В. Ґжицький, В. Атаманюк, В. Бобинський, М. Гаско, М. Кічура, І. Ткачук, О. Березинський, М. Ірчан та ін.[125]

„ОРГАНІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ НАЦЮНАЛІСТІВ-ДЕРЖАВНИКІВ”

Під час розсліджування викритих вінницьких могил у 1941 році було знайдено при жертвах большевицьких масакр різні документи. Комісія ствердила, що майже всі ці документи мали дати 1937-1939 років, а тільки деякі дати 1936 і 1940, отже, жертви большевицьких масакр у . Винниці попали до рук НКВД у 1936-1940 роках. Між знайденими при трупах документами був, – як твердить інж. Михайло Селешко[126], один із учасників досліджування могил, – акт обвинувачення групи людей, які належали до організації під назвою „Організація Українських Націоналістів-Державників”. Знищений вологістю землі цей акт мав дату серпня 1938 року і був підписаний майором НКВД Корабльовим. М. Селешко не подає у своїй статті дослівного тексту цього акту обвинувачення, а тільки переповідає цікавіші моменти, спираючи свої висновки також на проведене ним опитування про ту організацію серед місцевого населення.

„Організація Українських Націоналістів-Державників”, – каже М. Селешко, – була досить розгалужена по всій Україні особливо серед українського вояцтва червоної армії, а центр її знаходився в Києві. Одну групу тієї організації мав очолювати І. Г. Подольський, начальник обласного відділу освіти у Винниці, належав до неї і формальний член компартії Чернявський. Цю групу було розбито й ліквідовано в 1938 році. У 24-ій стрілецькій дивізії працював з рамени тієї організації В. Н. Нечаїв, у 71-му полку ветеринарний лікар Кудрик та коваль Малько, які мали зв'язок з Нуромським, начальником ветеринарного управління Київської Військової округи. У 97-ій стрілецькій дивізії – майор Кондратіїв, приєднаний до організації командиром Київської піхотної школи комдивом Зубовим. Співробітниками Кондратієва були: Герасимчук, керівник господарського відділу піхотної школи; Затворницький – начальник постачання школи; Пляшко – учитель математики і в тій школі; Рилев – командир артилерії; Грушецький – учитель української мови.

Одним із керівних членів ОУНД, від 1934 року почавши, мав бути якийсь високий військовий достойник Кавуловський, якому організаційно підлягав Кондратіїв. Як керівники організаційних клітин ОУНД по інших відділах червоної армії, згадуються ще: старшини Кондратенко, Романенко, Катасанов – у Києві, Дорошенко в Жмеринці, Голтуренко в 289-му стрілецькому полку, Северинів і Товаровський у 97-му артилерійському полку.

У Київському районі організація мала приблизно 150 бійців, у Київському ґарнізоні приблизно 500.

В акті обвинувачення мовиться, що Організація Українських Націоналістів-Державників ширила ідеологію українського націоналізму, розповсюджувала українську націоналістичну літературу, що її діставала з-за кордону, мала організаційні зв'язки з Проводом Українських Націоналістів за кордоном, а своїм основним завданням уважала підготовку до повстання, яке мало вибухнути в слушну хвилину, щоб відірвати Україну від Росії та відновити самостійну українську державу.

До того М. Селешко додає пояснення, що в 1938 році, деякий час після замордування полк. Є. Коновальця, до ПУН дійшли були вістки, з УССР, що там було заарештовано й розстріляно 217 українців, старшин червоної армії, з генералами й командирами дивізій включно, що їх, як членів ОУНД, розкрило НКВД з допомогою вбивці полк. Коновальця. Дата акту обвинувачення членів ОУНД вказувала б, що ті арешти й розстріли в 1938 році було проведено в зв'язку з смертю полк. Коновальця.

ПІДПІЛЬНІ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ОУН НА НАДДНІПРЯНЩИНІ