Розділ «ІV ЧАСТИНА: ПРОТИ ЧЕРВОНОГО ОКУПАНТА»

В селі Курилівка-Муроване, подільської округи, в грудні 1930 року дійшло до кривавого зудару селян з комуністами: натовп селян убив кількох большевицьких урядовців, понищив портрети Леніна й Сталіна та розгромив будинок сільради. Заворушення придушило викликане військо, яке вбило майже сто осіб.[110]

На початку січня 1931 року в районі Білої Церкви вбито трьох комуністів і підпалено комуну „Червоний прапор”. У січні того ж року розкинено на Полтавщині відозви повстанців. У кількох селах спалено комуни. В Кобиляках вбито голову сільради Скнаря, а його дім спалено.

Наведені нами факти революційного спротиву українського населення це тільки дрібні фраґменти масових акцій, що потрясали Україною 1930 року. Большевицька преса промовчувала прояви тієї боротьби, щоб не виявити, якою ненависною для України була большевицька окупація.

Ліквідація червоних старшин в Україні

У лютому 1931 року німецька преса інформувала, що московська ЧеКа виявила в Україні націоналістичну організацію, яка підготовляла повстання для повалення большевицької окупаційної влади. Керівником тієї організації мав бути полковник Гриць Коссак, колишній комендант УГА. Разом із Коссаком заарештовано в Харкові 30 українських студентів та кругло сто старшин червоної армії, які були родом із західньоукраїнських земель.

У Полтаві при кінці лютого 1931 року арештовано понад 200 українців, на Херсонщині – понад 2 тисячі осіб, в Одесі й її районі – понад 7 тисяч осіб. Арешти проведено також в інших містах і селах України. Большевицька преса, у зв'язку з тими ув'язненнями, повідомляла про виявлення великої української підпільно-революційної організації.

Телеграма з Риги, столиці Латвії, повідомила в квітні 1931 року про те, що кількість заарештованих у Харкові військових штабовців досягла 24 і що між арештованими є також шеф штабу летунської бриґади Червінський, а серед цивільних є 150 студентів і 16 професорів вищих наукових закладів. У телеграмі була теж інформація, що большевицька влада в Україні видала надзвичайні розпорядження, побоюючись вибуху протимосковського повстання.

У згаданому повідомленні з Риги було твердження, що разом із Коссаком арештовано, як провідників виявленої української націоналістичної організації, також Степана Індишевського і галичан братів Адама й Михайла Мельника, які займали високі посади в комісаріяті судівництва УССР .

Згідно з тим повідомленням, большевики плянували спершу провести великий політичний процес проти членів розкритої української організації, але згодом, лякаючись демонстративних виступів на суді обвинувачених, вирішили потайки, без суду, ліквідувати українських самостійників.[111]

10 травня 1931 року львівський часопис „Діло” подав інформацію з Харкова, що там на підставі присуду таємного суду ЧеКа розстріляла 22 з-поміж арештованих українських вищих старшин. У червні західньоукраїнська преса писала про розстріл большевиками без суду інших 6 українських вищих старшин, як членів розкритої націоналістичної організації.

Російські газети подали з Харкова, що найвищий суд у Москві затвердив у червні 1931 року смертні присуди на старшин червоної армії, арештованих у лютому того ж року за організування протибольшевицького повстання: І. Морайка, Б. Кручишина, Симоненка, Ляховича, Шепелевича, Моравського, Зойхста, Мельника і Меркурова.

Офіційна большевицька преса спершу заперечувала вістки про розстріл без суду Гриця Коссака, Степана Індишевського, Онишкевича, братів Мельників, д-ра І. Цьокана та багато інших західніх українців, які займали в УССР високі посади в армії або державному апараті й були заарештовані в лютому 1931 року як керівні члени розкритої націоналістичної організації, але згодом ці вістки виявилися правильними. Одначе, точна дата розстрілу кожного з них залишилася невідома.

Український Національний Центр

Телеграфічна аґенція з Риги подала під датою 1 серпня 1931 року інформацію про нову хвилю арештувань в Україні, жертвою яких впали приблизно 70 видатніших осіб з-поміж української інтеліґенції, між ними колишні члени Української Центральної Ради й уряду УНР – Голубович, Христюк, Стасюк, Шраг, Чечіль, Лизанівський та професори Яворський і Мазуренко. Арештованих обвинувачено в приналежності до таємної української організації, метою якої було повстання проти большевицького режиму й проголошення незалежности України.[112] Та організація називалася Український Національний Центр.[113] Опісля в пресі появилася була коротенька згадка про те, що при кінці 1931 року проти 45 з тієї групи арештованих відбувся у Харкові процес. Але кого тоді суджено і який був присуд та що собою являла організація Український Національний Центр, – чи це була клітина викритої пів року раніше УВО-ОУН, чи цілком окрема, самостійно діюча організація, – про це невідомо, бо звідомлень з того процесу в пресі не було.

У зв'язку з викриттям Українського Національного Центру було проведено масові арешти по всій Україні. На протязі 5 місяців большевицька окупаційна влада заарештувала й вивезла на Сибір приблизно 60 тисяч українців, які колись служили в Армії УНР.[114]

РОЗСТРІЛИ УКРАЇНСЬКИХ КОМУНІСТІВ

На початку 1933 року московсько-большевицька ЧеКа провела численні арешти серед верхівки українських комуністів, обвинувачуючи їх в „українському націоналізмові”. В чому саме полягав той їхній „націоналізм”, – чи в їхніх поглядах, приналежності до якоїсь підпільної української націоналістичної організації, чи в самій їхній приналежності до української національности, – цього ніколи не було вияснено, бо їх судили таємно.

Вніч із 11 на 12 березня 1933 року присудом московсько-большевицького суду були засуджені на кару смерти, а вранці 12 березня розстріляні такі 34 провідні комуністи-українці: Федь Конар-Палащук, Іван Кузнецов, Микола Кременецький, Тихон Руднєв, Микола Телегін, Едвард Скорупський, Михайло Коварський, Іван Корей, Сергій Покровський, Іван Крамаренко, Юрій Михайловський, С. Фоменко, Андрій Гончаренко, Ол. Пономаренко, їв. Радзевич, Іван Бабак, Іван Зінченко, І. Шабанів, І. Пасічників, Ф. Кіяшко, Тихон Біляїв, Семен Сапіга, Павло Будай, Тимофій Улишин, Ол. Богачів, Ол. Іванів, Сергій Гедеонів, Ол. Маньковський, Ол. Зеленків, Мойсеїв, Орогів-Пирогів, Фабрикас, Саратів і Головка. З-поміж них Конар-Палащук, Семен Сапіга, Павло Будай і Головка – це українці з західніх земель.[115]

Англійська преса писала в той час, що в Україні діє українська самостійницька організація, яка змагає до визволення України з-під московської окупації та що членами тієї організації були Конар-Палащук, колишній старшина Української Галицької Армії, та його розстріляні товариші.[116]

13 травня 1933 року застрілився один із найвидатніших українських комуністів, письменник Микола Хвильовий, який збагнув усю глибінь брехні московського комунізму.