Розділ «ІV ЧАСТИНА: ПРОТИ ЧЕРВОНОГО ОКУПАНТА»

19 квітня 1930 року проголошено вирок: 13 підсудних – Єфремов, Чехівський, Дурдуківський, Гермайзе, Ніковський, Старицька-Черняхівська, Гребенецький, Черняхівський, Ганцов, Павлушков, Барбар, Удовенко й Підгаєцький були засуджені на кару смерти, яку замінено на кару від 8 до 10 років тюремного ув'язнення. Інші підсудні одержали кари від 2 до 5 років тюремного ув'язнення, 11 підсудних мали бути після відбуття кари, виселені поза межі України. Зразу після процесу засуджених вивезено в невідомі місцевості, де вони згинули мученицькою смертю.

ПРИСУДИ, РОЗСТРІЛИ, ПОВСТАННЯ В 1930 РОЦІ

Совєтська преса інформувала теж, що апеляційний суд у Xаркові розглянув у лютому 1930 року кругло дві тисячі присудів смерти і з них затвердив 1.683 присуди. Між засудженими було найбільше українських селян, які ставили активний спротив большевицькій владі.[99]

У квітні 1930 року большевицька преса в Харкові подала інформацію про те, що перед судом „незабаром” відповідатимуть за протибольшевицьку діяльність дві групи підсудних. До першої з них належали економісти: Маньковський, Різників, Дибольт, Подільський, Кононенко, Цєнтилович, Абдула-Абдулевський, Онуфріїв, Дідусенко і Доленко; до другої групи – працівники лісового господарства України: Рурський, Колесників, Шустов, Коваленко, Падалка і Марченко.[100]

В травні 1930 року большевицька преса писала, що в Харкові за протибольшевицьку діяльність знову заарештовано 60 українців.[101] Їх обвинувачувано в тому, що всі вони належали до революційної націоналістичної організації.

Харківський „Комуніст” інформував у червні 1930 року, що ЧеКа закінчила слідство в справі виявленої там підпільної протибольшевицької організації, метою якої було знищення большевицької влади в Україні. Процес проти 25 ув'язнених членів тієї організації мав відбутися в червні 1930 року. Прізвищ підсудних большевицька преса не подала.[102]

У червні 1930 року в Харкові відбувся процес проти згаданих вище осіб та 10 інших, обвинувачених за протибольшевицьку змову. Головного підсудного, Різникова, засуджено на 10 років, Кононенка, Доленка і Маньковського по 8 років, всіх інших від 6 до 2 років тюремного ув'язнення.[103]

У липні 1930 року харківський „Комуніст” повідомив про виявлення серед молоді української самостійницької організації. До неї належали учні кількох шкіл, а центр був у Мелітополі. Під час таємних сходин там виголошувано протибольшевицькі промови, а члени організації нищили портрети Леніна і Сталіна та виконували терористичні акти, а серед населення поширювали відозви про швидке падіння большевицької влади й привернення Україні самостійности.[104]

У липні 1930 року в районі Вапнярки група повстанців зірвала в повітря 2 залізничні мости; в Уманщині розкинено протибольшевицькі летючки.[105]

Весною 1930 року на Поділлі в районах Смотрича-Фрамполя спалахнуло селянське повстання, керівником якого був народній учитель Володимир Бенедик. Большевики це повстання зліквідували, а Бенедика спіймано й заслано на Соловки, де він загинув.[106]

Літом того ж року повстання під керівництвом Рябченка охопило Городнянський, Тупичевський і Сновський райони на Чернігівщині. Вислана проти повстанців полкова школа 21-го чернігівського полку під командою майора Губаренка перейшла до повстанців. Тоді большевики вислали з Москви „пролетарську дивізію” ҐПУ.[107]

У серпні 1930 року большевики здушили повстання сіл Голо-Пристанського району на Херсонщині. 84 повстанці, котрі живими попали до рук большевиків, були розстріляні в Херсоні.[108]

Генеральний секретар комуністичної партії в Україні Станислав Косіор у своїй промові на з'їзді комуністичних аґітаторів у Харкові в серпні 1930 року заявив, що останнім часом в Україні виявлено чотири українські націоналістичні організації, які підготовляли протибольшевицьке повстання.[109]

В Артемівську большевики розстріляли в серпні 1930 року трьох видатних українських повстанців: Яковлева, Іваницького та Чепурного, які вбили 6 комуністів.

Харківський „Комуніст” писав, що в вересні того ж року в Чернігові засуджено на кару смерти й розстріляно повстанця Гавриленка – колишнього коменданта повстанського відділу, який знищив був 165 большевиків. Гавриленко вже двічі перед тим був засуджений на смерть, але йому пощастило втекти з в'язниці і щойно за третім разом, коли його спіймано, розстріляно.

У жовтні 1930 року в Поминках під Києвом вбито голову сільради. В селі Дідусі вбито інспектора большевицької міліції та ще одного комуніста. В той час вбито теж комуністичних аґітаторів у Луганську й одному селі біля Луганська.

За інформаціями харківського „Комуніста”, в листопаді 1930 року в селі Середня Буда вбито голову сільради, комуніста Пискуна, а в Балаклеї застрелено комуніста Пірожкова. В селі Дмитрівка важко поранено ножами секретаря сільради, комуніста Черкасова та делеґата центрального комітету партії Нікітина.

В грудні 1930 року арештовано в Харкові 91 українців, які нібито були членами виявленої підпільної української самостійницької організації.

Большевицька преса подала, що в грудні 1930 року в Дарниці біля Києва зірвано в повітря склад амуніції, при чому знищено теж кілька гармат, а в фабриці літаків в Одесі викликано велику пожежу, яка знищила частину варстатів і три літаки. На думку большевицької влади, це були саботажі підпільної української самостійницької організації.

В грудні 1930 року в Києві виявлено українську військову революційну організацію, завданням якої було підготовити протимосковське повстання. В Кременчуці вояки червоної армії демонстрували на вулицях проти большевицької влади; в Умані вбито комісара полку.