Розділ «Невигадані історії»

До 28 червня було «обрано» сільради в Полуднівці, Медведівці, Головківці та Мельниках. У Головківці поновив роботу волосний виконком. Довідавшись, що в холодноярських селах «відновлюється совєтська влада», окупанти надіслали з Кам’янки двох уповноважених «по продналоґу» відбирати в населення хліб…

Наслідки мітингів було неважко передбачити — адже селяни добре знали, що таке «совєтская власть». Тож хліба ніхто не поспішав давати: ні «рабочім Пєтроґрада», ні «ґолодающім дєтям Поволж’я». Лише скарги посипалися на голову Пташинського у відповідь на заклики здавати хліб державі. Скаржилися на неправильне обкладання «розверсткою», завищене нарахування продовольчого податку… Та й взагалі на багато що жалілися селяни.

Після сходу в Мельниках Пташинський зі Штеренбергом заїхав роздивитися господарство батька отамана Чучупака.

— Син-то что ваш думаєт? — почав урезонювати розбійник старого. — Пачєму прадалжаєт бєсчінствовать? Нєужелі нє панімаєт, что дашол до края ґібєлі і ґібєлі абманутих хлопцев сваєй банди?

Відповіддю було мовчання і тяжке зітхання.

— Дєржава мілостіва, но бандітствовать дальше нікаму нє пазволіт, — закінчив чекіст розмову зі старим…

27 червня Пташинського чекав перший успіх: з’явилося шість невідомих, що назвалися дезертирами, четверо з них були колишніми міліціонерами. Здавши обрізи, заявили, що нікого не вбивали. Уповноважений видав їм посвідчення про «амністування».

У цей день перший після тривалої паузи «червоний обоз» із хлібом прийшов на зсипний пункт. Пташинський радів, йому здавалося, що «крига скресла», що справа піде. Засмучувало хіба те, що не вдалося схопити «відомого організатора банди Е. Гребенюка»,[1005] який зумів перехитрити червоних і зник.

Чекіст з’ясував, що дружина і батько повстанця активно допомагають йому. Це викликало обурення — мовляв, ми їх не чіпаємо, а вони «бандітам» допомагають. Тож вирішив уповноважений заарештувати «пособніков бандітов». Дружині Гребенюка вдалося сховатися, а батька (як заручника) посадили в холодну.

28 червня Петру Пташинському виповнилося 19 років. Та йому було не до святкувань. Вечір провів, складаючи доповідь Кременчуцькій губернській трійці та секретарю губернського комітету компартії Свистуну про хід виконання поставленого завдання. А чим міг похвалитися? Хіба що своєю активністю. Все ніби йшло добре, але ж хлібозаготівля з місця практично не зрушилася…

Наступного дня Пташинський виїхав у Суботів на зустріч із Чекаленком і Кошелєвим. Виявилося, що обстановка скрізь подібна: створено актив, розбираються скарги, відновлюється робота совєтів і комнезамів, вивчається становище в Холодному Яру і Мотриному монастирі — скільки там переховується партизанів, розташування їхніх стеж і можливих засідок, наявність озброєння та боєприпасів, і, що не менш важливо, вивчається настрій отаманів і партизанів…

Коли Пташинський повернувся в Мельники, йому принесли кілька надрукованих на друкарській машинці листівок, знайдених у Будах, Полуднівці й Головківці. Листівки закликали «не вірити більшовицьким агітаторам, гнати їх із нашої землі, убивати»…

Ніч видалася неспокійною. В різних кінцях Мельників спалахнуло відразу дві пожежі. Горіли хати секретаря сільради і голови комнезаму.

Гасили пожежу довго. Коли вогонь вже опанували, Штеренберг сказав, що далі впорається сам, а Пташинському порадив іти відпочивати перед гарячим днем.

Та не закінчилася ще гаряча ніч.

Під’їжджаючи до будинку священика, де жив, Пташинський зауважив якусь постать, що промайнула і зникла.

— Стой! — закричав уповноважений.

Відповіддю був постріл.

Куля просвистіла над головою.

Відповів зі свого парабелума і Пташинський.