Розділ «Вояцькі біографії»

Далі Пташинський детально описав зустріч з отаманами Чучупакою та Полтавцем-Остряницею в Холодному Яру. Полтавець справив на чекіста найгірше враження, бо вкрай вороже поставився до ідеї переговорів із чекістами та й безпосередньо до самого Пташинського, якого весь час прагнув підпоїти, а тоді ліквідувати. Чекіст вважав Полтавця «лютим ворогом бідноти, потомственним куркулем» (див. розділ «Спогади чекіста Пташинського». — Ред.).[947]

Свою зустріч з отаманами в Холодному Яру Пташинський датує липнем 1921 року… Тим часом у Відні, влітку 1921 року, було створено Українське національне вільнокозацьке товариство, тимчасову Генеральну управу якої очолив Василь Вишиваний (ерцгерцог Вільгельм Габсбург), який мав те, що бракувало Петлюрі і Скоропадському, — «кров імператорів».[948] Повернувшись у Німеччину, Полтавець-Остряниця приєднався до політичної акції Вільгельма Габсбурга. Паралельно налагоджував контакти з російськими монархічними колами, що знайшло схвалення самого генерала Людендорфа. Досягнув Полтавець і підтримки німецьких правих кіл.

Співпраця отамана з Василем Вишиваним продовжувалася лише десять місяців, відтак Українське національне вільнокозацьке товариство на початку 1922 року через внутрішній антагонізм розкололося. Конфлікт вилився на сторінки преси…

У січні 1923 року Полтавець-Остряниця у Мюнхені заснував Українське національне козацьке товариство. Від самого початку воно взяло на озброєння «ідеологію націонал-соціалізму, маючи в перспективі застосовувати її в Україні. УНАКОТО вбачало своє призначення у створенні козацької сильної бойової армії, на зразок «ордену».[949]

«Ми гадаєм, — писав Іван Полтавець-Остряниця, — що всякі застереження про наші найскромніші бажання мусять уступити, а на їх місце стати: 1. Націоналізм. 2. Національний соціалізм. 3. Козачество як самооборона нації та 4. Ловка, розуміюча тактику сьоднішнього дня дипломатія, що покривається одним словом — диктатура, і домінація національної народної партії до часу, поки держава буде створена і зможе виявити без каліченої революцією демократії та жидівської меншості свою дійсну волю».[950]

У програмних документах товариства наголошувалося, що саме «демократичні принципи стали основною причиною поразки у Національно-визвольній боротьбі».[951] У статуті було закладено дискримінаційні пункти щодо представників інших націй, зокрема стверджувалося, що громадянином Української держави «може бути лише козак, а козаком — лише українець по крові, без різниці віросповідання». Далі зазначалося, що за певних умов громадянами України можуть стати й люди інших національностей, але не євреї — «жиди не можуть бути зовсім городянами Української Держави». Всі іноземці позбавлялися права брати участь в управлінні Українською державою, посідати посади в уряді, видавати пресу тощо.[952]

Використавши зречення Павла Скоропадського 14 грудня 1918 року та вбивство Симона Петлюри 25 травня 1926 року й посилаючись на рішення Першого всеукраїнського з’їзду Вільного козацтва у Чигирині, Іван Полтавець проголосив себе військовим отаманом і Гетьманом України. Не забув він і нагадати прихильникам і опонентам, що походить із роду запорозького гетьмана Якова Остряниці.

1 липня 1926 року Полтавець-Остряниця оприлюднив 1-й Універсал до Українського козацького народу. У ньому якраз його й було оголошено «Гетьманом і Національним вождем всієї України обох боків Дніпра та військ козацьких і запорізьких».

Напевно, згадував він у той день суботівських «дідів». Що б вони сказали? Чи б визнали його за гетьмана?..

Після виходу у світ Маніфесту 1926 року Іван Полтавець-Остряниця проголошує себе диктатором неіснуючої Української Народної Козацької Республіки; погоджуючись, як бачимо, вже й на республіканський устрій України. Важко все це коментувати. Виявляється, що досить легко довести добру ідею до абсурду…

Все ж козацьке товариство розвивається, зміцнюється, намагається вести політичну роботу. Полтавець стверджував, що УНАКОТО мало вісім кошів, які дислокувались у Болгарії, Румунії, Німеччині, Чехословаччині і навіть Марокко.

На Великій Україні буцімто діяв 1-й повстанський кіш, який нараховував, за твердженням Остряниці, 40 тисяч членів-підпільників («Українська громада» у Берліні назвала ці цифри фікцією). На теренах Польщі ніби стояв 2-й кіш (1500 чоловік). Кошовим визначено Івана Волошина (Кравченка). Генеральним повноважним представником на Волині вважався контр-адмірал Чорноморського флоту Володимир Савченко-Більський, що проживав у Ковелі. Стверджувалося, що на Волині діяло три полки — у Ковелі (отаман Захар Дорошенко), у Дубні (отаман Наум Тадіїв), у Луцьку (отаман полковник Павло Мінченко). Козаків приваблювали ідеї інтегрального націоналізму, і тому в 1930-ті роки в козацьких лавах були й члени ОУН.[953]

На заміну Українському національному козацькому товариству, яке занепало, невгамовний Полтавець-Остряниця творить нову організацію — Український національний козацький рух. «Мета УНАКОР, — зазначалося у статуті, — полягає в потребі організації нового специфічного українсько-козацького націонал-соціалістичного фашистського укладу народного життя».[954] Полтавець неодноразово пропонував свої послуги Вермахту, звертався до Адольфа Гітлера з листом, в якому від імені українських козаків заявляв, що «для українського народу Брест-Литовський договір, за яким Німеччина і Україна стали союзниками, залишається в силі».[955] Полтавець пропонував Гітлеру взяти у своє розпорядження козаків УНАКОР, але Гестапо радило Міністерству закордонних справ Німеччини не звертати уваги на УНАКОР, бо вона «існує лише на папері і практично не має прихильників».[956]

Ось як повертається доля: на фронтах Першої світової у битвах із німцями Полтавець здобув славу визначного офіцера, отримав за їхнє знищення всі можливі ордени, а тепер виявилося, що німці є єдиним союзником у боротьбі проти хижого московського звіра.

Полтавець-Остряниця не раз казав, що «непохитна віра в правоту діла та в силу відродження талановитої, рвучої до життя Української Нації — суть запорука нашої перемоги».[957]

І все ж, які б не були правильні слова та наміри, будь-який ненімецький рух на території націонал-соціалістичної Німеччини був приречений. Гітлер не збирався ні з ким рахуватися, навіть із тими, хто хотів йому допомогти перемогти більшовицьку Москву. Він настільки увірував у силу свого народу та власний геній, що вважав, наче цього досить, аби перемогти увесь світ. Помилився німецький вождь…

А Полтавець-Остряниця увійшов в історію як розкольник гетьманського руху. Називали його і мегаломаном. Напевно, ці характеристики справедливі…

Багатьох обурював агресивний авантюризм Полтавця-Остряниці — в принципі, необхідна риса козацького характеру, яка не раз допомагала Полтавцю-Остряниці долати малоросійське болото — як в Україні, так і на еміграції…

Що ж до недемократичних його поглядів та ксенофобії, то на це були об’єктивні причини. Ворогів України ненавидів він справді до запаморочення.

Що казати, наказний отаман Вільного козацтва був складною людиною. Як і Микола Міхновський, Леся Українка, Олена Пчілка, Тарас Шевченко. Бо загострені національні почуття цих великих українців приводили їх до вчинків і поглядів, які сучасники засуджували.