"3. Во всех районах немедленно организовать изъятие от отдельных колхозников и единоличников хлеба, разворованного у колхозов и совхозов при уборке, при молотьбе, при перевозке, из амбаров и прочее...".
Товаріщі знали, що хліба у селян ніяк не може бути, звідки йому взятися?! Отже, якщо він є, то неодмінно вкрадений і мусить бути повернутий "законним" господарям.
"4. ... в отношении колхозников, имеющих посевы зерна на приусадебных землях, полностью засчитать все полученное ими с приусадебных земель зерно в счет натуральной выдачи по трудодням с изъятием излишне выданного хлеба на выполнение плана хлебозаготовок".
Ну й ну! А яка ж платня за роботу в колгоспі? А оте, що ти виростив на власному городі, ото і є твоя платня!, та й тією поділись.
"5. В колхозах, допустивших разворовывание колхозного хлеба и злостно срывающих хлебозаготовки, применять натуральные штрафы в виде установления дополнительного задания по мясозаготовкам в размере 15-месячной нормы сдачи для данного колхоза мяса как по общественному, так и индивидуальному скоту колхозника... Наложение штрафа не освобождает колхоз от полного выполнения установленного плана хлебозаготовок".
Все, все продумали мудрі Менделі та Соломони. Бо якщо у селянина не залишилось продуктів харчування, але ще є корівка, сіно та солома, то він може вижити за рахунок молочка. Та й свиню зарізав, м'ясо, сало засолив. Та зась йому! Мусиш померти!
Через три тижні Косіор доповідав у Москву: "Наибольший результат дает применение натурштрафов. За корову и свинью сейчас колхозник и даже единоличник крепко держится" [2, с.284].
Ну, а якщо немає живности, тоді як бути? Просто!
"В отдельных районах штраф может быть установлен картофелем в размере годичного плана данного хозяйства по картофелю".
Отже, якщо не маєш хліба та худоби, але маєш картоплю, за допомогою якої сподіваєшся вижити, то викинь це з голови. Мусиш здати і картоплю, бо ти та твоя сім'я приречені на смерть. А чи є якісь поблажки? Так, є: "в исключительных случаях по специальному постановлению размер штрафа может быть удвоен".
Але ж бо селяни не захочуть віддавати з'їсні припаси й помирати з голоду. Звісно, не захочуть. Тоді їх треба відібрати. З цією метою на допомогу райпарткомам та сільським злодіям-активістам постанова передбачає направити в райони 600 комуністів-робочих, "проявивших себя в выполнении ударно-политических кампаний как сознательные и стойкие большевики" у складі бригад по 3-4 чоловіка кожна; спеціальних уповноважених для виконання плану хлібозаготівель по одноосібному сектору; організацію не менше 1100 бригад з колгоспних активістів; репресії в судовому та адміністративному порядку по відношенню до тих одноосібників, що не виконують хлібоздачі ("куркулі"); "применять суровые партийные и государственные репресии" по відношенню до тих направлених в райони уповноважених, які проявляють слабкість та поблажки при вилученні сільгосппродуктів.
Оті 1100 бригад з "колгоспних активістів" насправді набиралися з різних покидьків сільського населення: ледарів, п'яничок, волоцюг, інших антисоціальних елементів, що хотіли легко пожити за рахунок грабунку і які мали б бути під державним та громадським наглядом, але влада дала їм право розпоряджатися не лише майном, але й життям селян. Ці "активісти-комнезами" озброєними ватагами ходили по дворах, шукали хліб, якщо ж його не було, забирали будь-які з'їсні припаси: картоплю, буряки, капусту, окрім того могли забрати одяг, прикраси, гроші, речі домашнього вжитку, бо ніякої управи на них не було. Відомі випадки, коли вони відбирали у дітей варену картоплю й розтоптували на підлозі. Ці "активісти" були свого роду кілерами. Влада використовувала їх, щоб умертвити голодом селян-роботяг, а коли вони зробили свою справу й стали не потрібні, їх розпустили (25 березня 1933 p.), забравши тим же способом у них ті харчі, що вони приховували для себе і залишивши їх помирати разом з іншими.
Щоб підсилити голод, позбавити селян можливости щось продати для закупівлі хліба чи предметів першої необхідности, вводиться блокада сіл та районів, які не виконали планів реквізицій. Але замість грубого слова "блокада" товаріщі-інтернаціоналісти, люди з одеським гумором, вигадують іншу назву. Ганьба тим селам та районам які ще не віддали всього хліба, занесемо їх на "чорну дошку"! До них застосовуються такі репресивні заходи:
а) негайне припинення підвозу товарів, повне припинення кооперативної та державної торгівлі та вивіз з відповідних кооперативних лавок всіх наявних товарів;
б) повна заборона колгоспної торгівлі як для колгоспів, колгоспників, так і для одноосібників;
в) припинення будь-якого кредитування та дострокове стягнення кредитів та інших фінансових зобов'язань;
г) перевірка та очищення колгоспів, вилучення контрреволюційних елементів — організаторів зриву хлібопоставок.
Недосів навесні 1932 р. значних площ землі; непомірне високі реквізиції, що були накладені на українських селян; закон "про п'ять колосків" та постанова політбюро ЦК КП(б)У від 18 листопада 1932 р. є цілком достатніми аргументами та підставами для того, щоб будь-яка неупереджена людина могла прийти до цілком однозначного висновку: голодомор свідомо планувався. Всі інші постанови та заходи для їх здійснення лише підтверджують цей висновок. Людомор мав бути грандіозним, величезним, із "жертвою 10-15 млн. осіб", як писав у своєму донесенні навесні 1933 р. італійський консул у Харкові С.Граденіго. Отже, наступні постанови та дії окупантів проаналізуємо саме з цієї точки зору: чи справді вони були спрямовані на грандіозність людомору.
Опір населення реквізиціям та терор правлячої кліки
Селяни добре розуміли свою приреченність на смерть голодом. Про це свідчить, зокрема, лист секретаря Краснопільського райкому партії Носуленка від 9 грудня 1932 p.: "Нарсуд майже щоденно розбирає хлібні справи на місцях. Після закінчення суду в с.Краснопіллі середняк Бесараб О.В. сказав: "Хай судять та везуть звідціля, так хоч з голоду не вмреш, а дома коли залишимось, все рівно помремо". Помічається великий відплив колгоспників з колгоспів. Молотьба закінчується в останніх 4-х колгоспах. Таким чином, в колгоспах відомо про натуральні наслідки господарювання... Настрій більш відсталої частини може характеризуватися так: "Пропало все життя, я віддав в СОЗ4 все своє майно, а відціля майже нічого не одержую. Зараз в СОЗі вже немає хліба, а дальше ще гірше буде" (Пелипець Ілля — колгоспник). "Все рівно з голоду вмирати цю зиму, так або інакше" (колгоспник Хіценко К.Н.). "Я партизан, бив куркулів, а сьогодні згоден різати комуністів. Хіба я повинен з голоду вмирати, все рівно отнімуть, так украду" (колгоспник Довжик Петро)...
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Голодомор 1932-1933: Причини, жертви, злочинці» автора Куліш Андрій на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Голодомор 1932-1933: Причини, жертви, злочинці“ на сторінці 9. Приємного читання.