Розділ «Голодомор 1932-1933: Причини, жертви, злочинці»

18 червня 1932 р.

Шановний т. Косіор!

Я, комсомолець, весь час відстоював політику і заходи Радянської влади та партії на селі, а після, від'їхавши в місто в 1930/31 р., став студентом, і, здобуваючи знання, для мене обрій робиться ширшим і більш світлішим, я вивчаю дещо з марксо-ленінської теорії і послідовно стежу за пресою, починаючи ще з 1926 року.

Походженням я селянин (бідняк), комсомольський стаж з 1928 p., a фактично з комсомольською роботою зв'язаний ще з 1927 року. В технікумі, де я вчуся, вже рік секретарем осередку ВЛКСМ, але ще позапартійний...

На селі народ весь час зберігає в собі старі традиції і не вірить в перемогу соціалізму над капіталізмом, так само й серед міського пролетаріату в більшій частині, не говорю вже про сьогоднішні наміри всього трудящого людства. Стоїть тільки зайнятися — зацікавитись і вивчити життя міста й села і все стане ясно. Я вперто і без кінця вів роз'яснюючу роботу, різко доводив, що партія і її мета вірна й здійснима, не раз вступав у дискусії, але, різно обґрунтовуючи, переконував, не раз посилаючись на кінець п'ятирічки і досягнення її в побутово-культурному відношенні. А тепер, шановний Станіслав Вікентійович, доведіть мені, чим пояснити таке безглуздя, яке ми маємо сьогодні, й врешті-решт коли досягнемо своєї мети і якими методами та чиїм ентузіазмом ...

Ви уявляєте, що зараз діється на Білоцерківщині, Уманщині, Київщині і т.ін. Великі площі незасіяної землі, а врожайність посіяного не більше 25-30 % відносно тієї, що була в 1925-1928 pp. В колгоспах, в яких було коней 100-150, зараз тільки 40-50 та й ті такі, що падають. Людство страшенно голодає. Я просто не розумію, і коли б мені хто авторитетний доводив хоч як десь в 1927-1928 pp. про те, що при Радянській владі можуть помирати на роботі з голоду, я не повірив би і висміяв би або й зовсім нагнав би його, вважаючи ідіотом, контрреволюціонером і як завгодно.

Ну, а що ж ми маємо зараз? Десятки й сотні випадків, коли колгоспники виходять в поле і зникають, а через декілька днів знаходять його аж провонявшим й так його без жалю, наче це цілком природньо, заривають в яму й квит, а на другий день цього ж, що заривав, попереднього, находять труп — мруть з голоду.

Хіба це можливо йти на тяжку роботу і нахльобатись якогось бур'яну з звичайною макухою? А "начальство" виголошує красноречиво "за темпи, за соціалізм". Куди ж к чорту годиться такий соціалізм, коли людство з дня в день пауперизується — в Києві скільки завгодно попід углами сидять цілими сім'ями селяни і просять — плачуть кусок хліба, вже поопухали з голоду. І хто це? Колгоспники, що мають сотні трудоднів. Скрізь по студентських їдальнях, де гасло за гаслом наклеєно — "Борімось за якісні та кількісні показники громадського харчування", студентів харчують раз у день таким обідом — Н2О і декілька зілинок, а хоч би картоплина і жиру теж нічого немає і одержуєш хліба до нього 20-25 г.

На друге каші або сої, так коли взяти з водою як воно є, то буде 100 г теж без ніякого жирку. "От і живи Гаврило". Так у київській їдальні СЗК № 2-3 і т.д. Хоч би сої дали наїстись — так каже зараз майже кожен студент. Отримує в місяць він 40-30 крб. та різні відрахування в них і так чистою одержує 15-20 крб., от і проживи місяць, коли в студкоопі (закритому): 400 г хліба — 2 крб., сало 100 г — 3- 3 крб.50 коп., масло — 2 крб.85 коп., яєчки — 60 коп. штука і т.ін. Як де появляться які соєві коржики, такі, що раніш і собака не їв би, то зараз черга в 500 чоловік. Студенти один за одним дістають туберкульоз, зараз з нашого технікуму чоловік п'ять пішли в лікарню, то там їх і залишили — кров'ю плюють.

Так живуть всі люди: студенти, робітники, селяни і т.ін., і я не знаю, чого народ гине з голоду і словами скільки завгодно розмов різних, а ділом мовчать. ЦК мабуть не бачить цього, або не уявляє. На цей рік може бути надія не на краще, а ще гірше, бо великий неврожай, як видно буде, а плани хлібозаготівель ще більші навалено на колгоспи.

Тепер, шановний Станіслав Вікентійович, скажіть, хіба це шляхи до соціалізму — це шляхи до гнойні і згубств, хіба так можна будувати соціалізм?.. Хіба у нас буде здорове покоління — воно буде хворе, кволе й безсиле та й того залишиться живим 50 %.

Ну й чим я тому селянину чи робітнику, що раніше пояснював вірність політики партії, зможу довести, що ми соціалізм будуємо й збудуємо, коли в нього цілком зникла віра в перемогу соціалізму, а я не маю на що вже тверде стати, бо всерівно обірвуся...

Я сам за соціалізм безперечно, але проти цілком такого ідійотського шляху. Може я помиляюся, то я ще не маю великого стажу в роботі, але востаннє я мислю так, я з 1912 р. народження.

Прошу дуже: дайте мені здорову відповідь.

З комсом. привітом Ткаченко На адресу: м.Київ, вул. Ж.Революції, 12

(Рибоводний технікум) Ткаченко Гр.І. [2, с.183-186].

А ось якими побачили українців та Русь-Україну білоруські робітники, не виїжджаючи за межі Білорусі.

Лист білоруських робітників до ЦК КП(б)У про продовольчі труднощі в Україні.

15 липня 1932 р.

Колі гэта было, штоб Україну Беларусія карміла. Былі горшіе годы, але Україна карміла Беларусію, а цяперь наодворот. Беларусія непроч помоч українскім колхозам і працытным селянам арганізованым порядком, а не такім як сейчас праісходзіць, што на Беларусії із за українцямі нельзя не прайці не праехаць як на желдорогі, так і на дарогах. Всюди уйма голодных оборваных українцев, которыя валяются по улицам местечка Беларусії Жлобін, Гомель, Бахмуч, Быхат, Магімт, Орша, Мінск, Сіроціно і усюду полно. По лесам некоторые живуць. Да чого гэта доходзіць, к чему гэта вийдзе.