Розділ «Голодомор 1932-1933: Причини, жертви, злочинці»

Щоб більше вилучити хліба і не дати можливости селянам закупити його у колгоспах та в одноосібників, політбюро ЦК КП(б)У 9 серпня 1932 р. видає постанову, якою до 15 січня 1933 р. забороняє торгівлю хлібом на ринках [2, с.227]. Винні у порушенні цього розпорядження притягуються до судової відповідальности. Але як і будь-які злодії, керівні товаріщі закликають діяти тихо, таємно, щоб не викликати обурення у населення: "Репрессии (арест, конфискация) не должны производиться на базарах. Но на базарах мы должны в первую очередь через фининспектуру, устанавливать фамилию продающего хлеб, из какого он села и колхоза". [2, с.230]. Отже, до 15 січня увесь хліб мав бути реквізований.

Для прискореного вилучення хліба компарткоми зобов'язують нижчепідлеглі організації до "мобилизации всего тягла, рабсилы (воістину, рабської сили — А.К.) для   работы от зари до зари для молотьбы, скирдования, вывоза хлеба..." [2, с.227]. А щоб у селян залишилось на зиму як можна менше хліба, і щоб вони у колгоспі не нагулювали жирок, Укрколгоспцентр видає постанову, якою забороняє видавати селянам хліб при роботі від зорі до зорі, мовляв, до гарячого приварку нехай приносять його з дому [2, с.230-231]. Ця постанова була продубльована партійними комітетами, зокрема, Луганським, який зобов'язував притягувати до відповідальности тих голів колгоспів, які "розбазарювали" хліб, тобто видавали його на громадське харчування колгоспникам під час виконання ними польових робіт [2, с.236].

Але села та колгоспи, які спромоглися б виконати плани пограбування, зовсім не будуть залишені у спокою. Вони зобов'язані будуть висунути збільшені, так звані зустрічні плани, доки не позбудуться "зайвого" (тобто, всього) зерна, і зробити це мають самі селяни (яке благородство з боку правлячої кліки!): "В тих же колгоспах та селах, де є можливість збільшення плану хлібоздачі, це збільшення провести шляхом масової роботи та висунення колгоспами й селами зустрічного плану" [2, с.232].

Подібні, на перший погляд малозначимі, постанови приймалися в усіх областях України, отже, направлялися з єдиного центру й сприяли максимально можливому вилученню хліба з колгоспів, а селянські сім'ї пускали в зиму без його запасів.

Щоб спричинити голод, здавалось би достатньо було накласти плани реквізицій, які неможливо виконати, а від селян через колоніальну адміністрацію та репресивні органи домагатися його виконання. Але такий важливий захід, як винищення населення голодом, не можна було пускати на самоплив, бо одна справа давати загальні вказівки про вилучення сільськогосподарської продукції, знаходячись десь у Москві, і зовсім інша — вилучати у селян, що конають голодною смертю: у деяких хохлів могло здригнути серце при вигляді сотень помираючих навколо людей.

Щоб керівників районної ланки надійніше прикріпити до окупаційної адміністрації та зробити слухнянішими, постановою політбюро ЦК КП(б)У від 1 листопада 1932 р. їм підвищуються ставки заробітньої платні. Для покращеного постачання їх прикріплюють до закритих обласних розподільників, де у певній кількости продовольчі та промислові товари видавалися безкоштовно або за символічну платню. Спеціалізованим постачанням було охоплено 23 тис. 900 чоловік [5, с.99].

На терени, населення яких мусить загинути від голоду, для контролю за діяльністю місцевої колоніальної адміністрації правлячий народ направляє особливо довірених і здатних на будь-який злочин високоповажних виконавців. На початку жовтня 1932 р. перший заступник ОГПУ І.Акулов призначається членом політбюро та секретарем ЦК КП(б)У по Донбасу; секретар Середньоволзького Крайкому партії Мендель Хатаевич, який "уславився" там розкуркуленням та колективізацією, призначається членом політбюро та другим секретарем ЦК КП(б)У. За визначенням відомого дослідника голодомору Р.Конквеста, М.Хатаєвич був "одним з найбрутальніших сталінських реквізиторів".

В кінці жовтня в Русь-Україну з Москви відряджаються ще дві жидівські групи: в Україну Молотов (голова), Калманович, Саркіс, Маркевич та Кренцель; на Кубань Кагановіч (голова), Юркін, Чернов [2, с.238], заступник начальника ОГПУ Г.Ягода .

Молотов був в Україні майже два місяці, а не дві декади, як передбачалось, а на допомогу йому сюди приїздив ще й Кагановіч. Фактично, вони повністю взяли на себе керівництво та нагляд за вилученням збіжжя в українських селян. Це зовсім не означає, що до цього часу колоніальна адміністрація в Руси-Україні діяла на свій розсуд, її постанови та розпорядження завжди були спрямовані лише на виконання вказівок згори. Якщо вона й виявляла ініціативу, то лише на їх поглиблення й розробку. Фактично, після жовтня місяця брати було вже нічого, хіба що виривати шматочок хліба чи картоплину з рота голодаючих дітей, "активісти", "уповноважені", "буксири" й таке робили.

Те, що почалося після прибуття Молотова та Кагановіча, можна назвати як добивання лежачого. В короткий термін була прийнята ціла злива постанов, суть яких зводиться до "усиления хлебозаготовок" та терору. Зупинюсь на найважливіших з них.

З комуністів, комсомольців, інших активістів, згодних на грабунок, створюються так звані "буксирні бригади" мета яких — вишуковувати та вилучати зерно, перш за все в одноосібників. Неможливість здачі хліба внаслідок його фізичної відсутности розглядалася як "попытки классового врага и его агентуры, направленные к срыву хлебозаготовок", які треба "беспощадно подавлять" (постанова політбюро ЦК КП(б)У від 25 жовтня 1932 p. [2, с.239-242].

"Для принятия на месте совместно с обкомами всех мер к большевистской мобилизации сил и обеспечению выполнения установленного окончательного плана хлебозаготовок" в областя направляються відповідальні керівники; на одноосібників, що "уклоняются от выполнения плана" наказується накладати штрафи "в размере рыночной стоимости хлеба", відмовляти їм у відпуску промислових товарів та застосовувати судові репресії; обмежувати забезпеченність промисловими товарами райони та колгоспи, "которые не обеспечивают выполнения плана хлебозаготовок" (постанова політбюро ЦК КП(б)У від 30 жовтня 1932 p. [2, с.243-247].

Харківський обком партії, за який персонально відповідав другий секретар ЦК КП(б)У Мендель Хатаєвич, 14 листопада 1932 р. приймає рішення припинити завозити "гостродефіцитні" товари 57 районам (з 82 в области), які незадовільно виконують план хлібозаготівель. До гостродефіцитних товарів відносяться: "метровая и штучная мануфактура, обувь, фабричное готовое платье, галоши, валенки, кожухи, сахар, гвозди, посуда, трикотаж, махорка, папиросы, кондитерские изделия, хозяйственное мыло, оконное стекло", тобто товари першої необхідности. [2, с.248-250].

На розвиток та розширення цієї постанови 18 листопада 1932 р. політбюро ЦК КП(б)У видає "постанову про заходи по посиленню хлібозаготівель", де передбачає цілу низку репресивних заходів проти тих, хто не може виконати планів реквізицій, а не можуть виконати майже всі [2, с.250-260]. Перш за все, у селян треба забрати все зерно і всю живність, лише тоді буде повна гарантія, що до наступного літа вони не доживуть. Це є пряме, цинічне, нахабне і підле вилучення з'їсних припасів у беззахисних селян озброєними злодіями. Судіть самі.

"1. Полностью прекратить... выдачу каких-либо натуравансов во всех колхозах, неудовлетворительно выполняющих план хлебозаготовок".

Плани реквізицій порівняно із зібраним врожаєм були настільки великі, що майже всі колгоспи не могли їх виконати, а тому всі були у стані   "неудовлетворительно  выполняющих".   Цією  постановою селянин, який увесь сезон пропрацював у колгоспі й не отримав розрахунку, тепер його вже й не отримає.

"2. В колхозах,... роздавших сверх установленных натуравансов (15 % від обмолоту) хлеб в порядке общественного питания, дополнительной выдачи различного рода озадков, последов, отходов и т.п. — немедленно организовать возвращение незаконно розданного хлеба".

Це так треба розуміти, що коли при роботі у колгоспі від зорі до зорі колгоспник з'їдав 700 г хліба, а йому на трудодень положено лише 200 г зерна, то з'їдене треба повернути. Де ж він його візьме? Навіть виригнути вже не зможе. А оті "озадки, посліди та відходи" звучать як глум, бо раніше ними годували свиней, а тепер і українських селян. За оті озадки та невиригану страву "громадського харчування" тепер треба повертати неіснуюче зерно.

До чого приводила постанова про повернення вже виданого на трудодні зерна, добре видно із листа колгоспника з хутора Мала Кадигробівка (Валківський район Харків. обл.) А.Танька до редакції газети "Радянське село" у січні 1933 р.: "Я, Танько Андрій Стефанович, колгоспник з 3 жовтня 1930 p., інвалід імперіалістичної війни III категорії, збув на війні ліву руку, бідняк, працюю з дня вступу постійно. Обслуговую 12 голів рогатої худоби та 12 свиней. Маю 6 душ їдців (працездатних не маю). Сам я працюю при колгоспі та допомагає син-підліток 15 років. За 1932 р. маю 540 трудоднів. Одержав з колгоспу гречки та зерна, всього 10 пудів (160 кг). В нашім правлінні получивсь перебор від 15 % умолоту. (Згідно постанови РНК УССР від 20 листопада, колгоспникам дозволялося видавати на трудодні лише 15 % від обмолоту, решту треба було повернути у "хлібозаготівлю" — А.К.). Вони пред'явили вимогу повернути всім членам колгоспу цей перебор, що й мені наказано повернути 10 пуд. 7 ц (860 кг), якого я стільки не одержав. Коли я заявив правлінню, що я стільки не одержав, скільки з мене причитається повернути, то правління говорить, що я переїв печеним хлібом, що був при спільному харчуванні. Сільрада, бачачи, що у колгоспників зерна немає, вирішила повернути всіма культурами, як: горох, квасоля, соняшник і таке інше, що й повернув 4 пуди 14 фунтів (69,6 кг) різними культурами, які були на городі. Остального в мене немає..." У відповіді районної Робітничо-селянської інспекції, надісланій газеті та А.Таньку 20 лютого, говориться, що дії правління колгоспу та сільради визнані вірними [5, с.174; 337].

А голів колгоспів, які у полі годували селян та на трудодні видавали посліди та відходи "привлечь к строгой ответственности за растрату колхозного хлеба с изъятием неправильно выданного хлеба, в первую очередь у членов правлений колхозов и административно-служебного персонала...", щоб не були такими простуватими й щоб селянам надалі нічого не видавали. Колгоспи створювались не для того, щоб давати, а щоб забирати.