Вінницький обласний прокурор Чернін у липні повідомляв у Республіканську прокуратуру про випадки людоїдства в с.Нове Місто Монастирищенського району. Цей лист дає яскраву картину стану, в якому знаходились "канібали": "Повідомляю, що в останніх числах червня в с.Нове Місто... гр.Г., 36 років зі своєю дружиною, по майновому стану маломіцні середняки, порізали та з'їли своїх дітей хлопця, 9 років і хлопця, 2 років. Сам Г. знайдений на печі вмерший, якого труп розкладався, бо нікому не було відомо. Дружина його зараз непритомна і не можна з нею говорити..." [2, с.210].
Секретар Шполянського РПК Київської области в листі до ЦК КП(б)У 25 липня 1932 р. писав про два випадки людоїдства в селах району. Про подію в с.Матусівка він, зокрема, пише так: "...попередні дані говорять про те, що жінка-біднячка, що має троє чи четверо дітей, дійсно була в дуже скрутному становищі, сама хворіла від недоїдання, діти теж в розпачі, рішилась на те, що позбавила свою дитину життя для того нібито, щоб спасти останніх дітей. Так вона заявила слідчому..." [2, с.221].
Про випадок людоїдства в с.Софіївка Бердянського району повідомляла Дніпропетровська обласна міліція обкому КП(б)У: "...Гр.Б., 25 лет, разведенная, батрачка, член артели "Октябрь", проживающая в с.Софиевка, имела на своем иждивении двух детей — мальчика трех лет и девочку 1,5 года... В декабре 1931 г. за отсутствием корма корову и поросенка зарезала на питание. В это же время хлеб у нее был израсходован и она стала питаться исключительно одним мясом. В начале марта 1932 г. мясо от коровы и поросенка израсходовала и стала варить кости и этим наваром питалась сама и питала детей. От такого питания Б. стала опухать, несколько раз обращалась за помощью в сельский Совет, в правление артели, но помощи не получала, оставаясь в беспомощном голодном состоянии, Б. решила убить ребенка-девочку и ее мясом питаться... Гр.Б. ввиду ее опухлости на почве недоедания находилась на излечении в больнице. В данный момент у Б. опухоль прошла и последняя находится в больном состоянии для определения ее психического и умственного состояния..." [2, с.225, 226].
Страшні речі діялися в Руси-Україні в першій половині 1932 p. Селяни, артілі, сільради, райпарткоми, обласні та республіканські партійні та державні органи у багаточисельних зверненнях до вищестоячих установ та організацій волали про допомогу. Жидобільшовицька влада визнала факт голоду й допомогу надала головним чином за рахунок тих резервів, що знаходились в Україні. Але вона була недостатньою, вкрай запізнілою, голоду зупинити не могла, про це повідомляється у багаточисельних зверненнях. Фактично, допомога йшла, але не для ліквідації голоду, а щоб засіяти поля та підтримувати у відносно працездатному стані тих селян, які ще могли щось робити.
Відчуваючи, що колгоспи створені для їхньої загибелі, влітку 1932 р. селяни почали масово з них виходити. В липні 1932 р. ГПУ УССР подає доповідну в ЦК КП(б)У "Про тенденції виходу з колгоспів на Україні", в якій, зокрема, говориться: "Дополнительные поступившие материалы местных органов ГПУ сигнализируют о дальнейшем росте требований колхозников об исключении их из колхозов... Всего по Украине на протяжении июня поступило заявлений о выходе из колхозов 14055 человек в 475 колхозах 111 районов..." [2, с.205].
У своїх заявах про вихід селяни писали [2, с.233-235]:
"Вступаючи до колгоспу, ми усуспільнили землю, живий та мертвий реманент, дали насіння озимини, працювали в колгоспі як належить, а за це ми маємо злидні та голод. Коли нас умовляли вступити до колгоспу, обіцяли давати на їдця 15-16 пудів хліба на рік, дали по одному чи по два, а під час хлібозаготівель і той забрали, завдяки чому ми пропадаємо з голоду. Зверталися до місцевих органів влади за допомогою, але такої не отримуємо".
В цих кількох реченнях відображена вся політика жидо-більшовицької влади по відношенню до українських селян. Хіба не видно як звідси, так із багаточисельних попередніх листів та зведень, що їх не вважали за людей — цілком у дусі жидівського Талмуду. Селян не відпускали з колгоспів, і вони слізно просять захисту у Г.Петровського: "Спасаючи дітей своїх від голодної смерти, просимо Вас, рідний наш батько, зробити розпорядження РВК, щоб правління колгоспу "Гігант" задовольнило наші клопотання про виключення наших господарств з колгоспу та повернули нам наші землі з врожаєм цього року та усуспільнене майно" (Колгоспники с.Чемерис-Волоських Барського району).
Ось ще декілька листів колгоспників, які не потребують коментарів:
"...Матеріальне становище колгоспників погане — двоє вмерли голодною смертю. Одержана компенсація за трудодні не тільки не задовольняє потреби колгоспника, але цього не вистачає розрахуватися за різні зобов'язання" (Колгоспники хутора Шинківщини Покровсько-Багачанської сільради Хорольського району).
"... що літо проробили, а в зиму залишилися без одежі й без хліба, в чому й прохаємо належного розпорядження про повернення нам землі та майна з колгоспу" (Колгоспники артілі ім. Сталіна Карлівського району).
"Колгосп, розраховуючись, видав колгоспникам дуже мало хліба, а є такі, що нічого не одержали і тому колгоспники голодують. Є багато випадків, що виданий хліб колгоспникам, забраний назад. Одноосібник-середняк та бідняк багато краще забезпечені, ніж колгоспник". (Колгоспники с. Бірки, Броварки та Ципки Гадяцького району).
Отже, колгоспи були тим інструментом, за допомогою якого більшовики могли користуватися плодами праці селянина на свій розсуд, внаслідок чого селяни потрапили у повну від них залежність. Формально ще будучи вільними, фактично вони вже стали їх рабами, і не в переносному, а в прямому розумінні цього слова. Через півроку це рабство було закріплене юридично указом про пашпортизацію населення. З причин, які будуть розглянуті нижче, нові рабовласники вирішили знищити значну частину своїх рабів. Дезорганізовані, деморалізовані, ослаблені фізично жахливим голодом першої половини 1932 p., українські селяни могли чинити лише пасивний опір.
Планове тотальне вилучення продуктів харчування в другій половині 1932 р.
Необмеженими реквізиціями хлібопродуктів в 1931-32 pp. сільське господарство Руси-України було зруйноване. Перспективи як на врожай 1932 p., так і на виживання населення до врожаю 1933 p., були надзвичайно погані. Не зважаючи на те, що погодні умови для врожаю 1932 р. були кращі, ніж у 1931 p., тобто з однієї засіяної та обробленої ділянки землі можна було отримати більше, валовий збір сільськогосподарської продукції в 1932 р. був значно менший, ніж 1931 p. Це було обумовлено кількома причинами.
1. Внаслідок дезорганізації сільськогосподарського виробництва та нестачі насіннєвих фондів восени 1931 р. був недосів 2 млн. га озимих. Окрім того, навесні 1932 р. загинуло 1 млн. га озимини [2, с.353]. Таким чином, був втрачений урожай на площі біля 36 % озимих посівів, а при середній врожайности 1932 р. 7,3 ц/га — біля 22 млн. центнерів.
2. Внаслідок нестачі насіннєвих фондів, виснаження селян голодом, значним зменшенням тяглової сили (коней, в 2-3 рази) та загальною дезорганізацією сільськогосподарського виробництва (на підтвердження всього цього є величезна кількість офіційних документів, наведених в роботі [2], не лише не були пересіяні поля з втраченою озиминою, але навіть залишилися недосіяними багато весняних культур. Втрати від цього можна було оцінити в 1932 p., вони напевне були дуже значними.
3. Значна частина селян не могла засадити свої городи основним продуктом харчування в умовах колгоспної системи — картоплею, рівно ж як і кукурудзою та соняшником — насіннєві фонди були з'їдені.
Все це привело до того, що при сприятливіших ніж в 1931 р. погодних умовах і більшій врожайности валовий збір основної сільськогосподарської продукції (хліб, картопля, соняшник) був менший. Чи знала про все це влада? Влада завжди знає значно більше, ніж пересічна людина, бо вона має інформацію від різних джерел, до того ж, вона має спеціалізовані установи, що займаються її збором та обробкою. А що знала пересічна людина як в Руси-Україні, так і поза її межами про становище із забезпеченістю населення продуктами харчування, добре видно з двох листів, які ми подамо нижче і які мали б наводитися в усіх підручниках з історії Руси-України того часу.
Лист члена ЛКСМУ Г.І.Ткаченка секретарю ЦК КП(б)У С.В.Косіору про економічні труднощі на селі та політичний настрій населення.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Голодомор 1932-1933: Причини, жертви, злочинці» автора Куліш Андрій на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Голодомор 1932-1933: Причини, жертви, злочинці“ на сторінці 5. Приємного читання.