Розділ «Голодомор 1932-1933: Причини, жертви, злочинці»

"Массовые случаи по Жмеринскому району, что у бедняков и маломощных середняков, выполнивших все обязательства по хлебозаготовкам, заходили в хату и брали последних 2-3 пуда зерна под видом упрятаного, не оставляя ни на пропитание, ни на семена для весеннего сева (в с. Лопатинцах, Новосельцы, Куриловцы, Потоках и ряде других)... Уполномоченные брали у кого только увидели: у бедняков, у членов колхоза и во многих коллективах забрали семена и фураж,... и сейчас много бедняков и членов колхоза не имеют ни куска хлеба, ни картошки, ни семян. Крестьяне на незаконные действия жалуются в ЦК КП(б)У — жалобы возвращаются в райКК-РСІ2 т.Мясникову. Тов.Мясников их замазывал... Районные руководители занимаются систематически безобразным самоснабжением, пьянкой. Лошади, скот, свиньи и птица по Жмеринскому району дохнут безпощадно..." (Лист Т.Сталіну від члена партії Банівського А.Ф., партквиток № 0660763, Жмеринка).

"В Дебальцевском горсовете (Рыковского района) созданные бригады ходили по городу, заходя в каждый из домов, и просто предлагали сдать имеющееся зерно и муку, а если кто отказывался, то производили повальный обыск, начиная с комодов, гардеробов, сундуков, взламыванием полов и т.п., не разбираясь, кто он, рабочий или нет... производили обыски у ряда рабочих, число которых не счесть. Забирали зерно, картофель, обыскивая квартиры, сараи и погреба... (Лист т. Сталіну від члена партії, красного партизана Нечипоренка Омеляна Кіндратовича — Донбас, ст.Дебальцево, Калінінська, 49).

"З мого села виїхало 50 % населення — чоловіків 80 %. Село було середняцьке — 650 дворів. Коней здохло 200 з гаком штук, що складає 50 %, здихають і далі. Люди їдять кінське м'ясо, тих коней, що здохли, або беруть з котла, що вариться для свиней, бо хліба і картошки немає, коли не абсолютно, то відсотків на 95... Зараз, коли не 3/4, так половина України їде в Росію, Білорусію за хлібом, бо там є" (с.Лапінці, Прилукського району — від Розбарського В.Л.).

"Я мобілізований до робітничо-селянської Червоної Армії, дружина працює у колгоспі. По осені 1931 р. я мав телицю, в час м'ясозаготівлі визнали в м'ясозаготівлю, останні усуспільнили. Тепер розбирають всі корови. Як Вам відомо, хліба нема на 100 %, сім'я абсолютно голодна. Як вийти з положення з телицею, правління гроші забрало, сім'я пухне з голоду, прохаю відповісти" (від Відоменка, Новоукраїнський район, Татарська сільрада).

"Открытое письмо Винницкой области и части Киевской. В нашей местности голод охватил все районы. Все крестьянство движется и удирает из сел дабы спастись от голода. В селах в день умирает по 10-20 семей, дети двинулись кто куда, все станции железных дорог переполнены отъезжающими крестьянами. В деревнях не осталось ни лошадей, ни скота. Голодных крестьян-колхозников голод заставляет бросить все и идти в свет. Есть случаи в Шевченковском районе, когда целые села заражены болезнью — сапом, потому что кушали дохлых лошадей. Говорить о выполнении посевной кампании не приходится, так как процент крестьян в наших селах остался малый и все истощены голодом... Буржуазия создала искусственный голод у нас, это есть выполнение задания капитализма3, она восстановила всю крестьянскую массу против Советской власти" (від члена ВКП(б) з 1925 р. Крофана П.С., партквиток № 1271632, м.Вінниця).

"Дайте вивід, що в сучасний момент робити, коли в комуні немає на сьогодні що їсти і вже цілий місяць тому назад, як був малай. Районний партійний комітет каже, що треба організовувати загальне харчування з тих продуктів, що мають комунари, а комунари їдять дохлі коні, буряк кормовий і т. ін., пухнуть з голоду, що цілком і повністю загрожує III більшовицькій весняній кампанії. А ще гірше комуна "Крест. Інтерн" в Молдавії, в якій і коні вже всі поздихали, а також свині і все господарство пропадає тільки через те, що немає що їсти. І люди пропадають через те, що немає що їсти, і ніхто за це не турбується й не думає" (від Шверка Федора, АМССР, м.Балта, комуна "Крест.Інтерн").

"Колгопники, які працювали і заробили багато трудоднів, зараз голодують і немає чого їсти, наприклад, у моїх батьків було 805 трудоднів та заробили хліба зі своєю сім'єю по 105 пудів, а одержали з колгоспу грошей та 46 пудів хліба, а решту хліба вивезли в план хлібозаготівлі. Грошей так само чомусь не дають і таким чином ми залишились голодні... Дуже погана у нас справа з загальним початковим навчанням, бо учні школу відвідують тільки на 10 %, це тому, що нічого їсти" (від Давиденка І.П., Полтавщина, Ставино-Долянська сільрада, хутір Давидівка).

"Тов. Сталин,... на селе несчастье, люди голодают, лошади дохнут и уже люди начали с голоду умирать, зерна нет даже на 50 % на площадь сева, в общем полное разорение... Я два дня тому приехал из села, я там своими глазами видел все несчастья, как через каждые 2-3 сажня по дороге лежат дохлые лошади и их крестьяне режут по куску и едят. Больно смотреть на тех несчастных детей и женщин, пропадающих з голоду, ожидающих, что с Москвы отец привезет одну-две буханки хлеба, ибо все едут в Москву, Ленинград, Минск за хлебом.

Тов.Сталин, у нас делается то, что делалось при царе — царь далеко, а бог высоко, но сейчас в тысячу раз большая беда. Те, кто информирует, получают хлеб и булку, и все это ясно, они имеют закрытые столовые РПК, РВК, а несчастные люди умирают с голоду, все шкурники боятся быть оппортунистами... Жду ответа. С ком. приветом П.В.Смирнов, партбилет № 0643327. Киев, ул.Либкнехта, № 15, кв.12.

Мне живется хорошо, я обедаю в столовке Киевского МПК, и ем так, как надо есть, и могу пережить еще 25 лет".

"Коли прочитали в газетах постанову Центрального Комітету ВКП(б) від 26 березня 1932 р., що корова і всяка дрібна худоба примусово не усуспільнюється, а тільки добровільно, то пішли забирати всяк свою корову. Правління колгоспу забрали дрючки і не дають корів, почали бити бабів..., арештовувати і відправляти в район, в міліцію... Хто взяв корову, то уповноважений РВК приходить з бригадою і розбивають замки, вікна, двері і забирають корову і що мається в хаті — різне майно, і навіть останній буханець хліба 5-6 фунтів, сало, що людина держала на посівну кампанію, щоб вийти в поле на роботу, то бригада забрала і поїла, а людина зосталася голодною і не виходить на работу, а після ходять бригадири, штрафують і говорять, що ви зриваєте посівну кампанію..." (від Зрайківського Гната, Тетіївський район, с.Порошків).

Шановний читачу! Ти прочитав листи смертників. Якщо ці люди не померли від голоду в 1932 р., то або померли в 1933, або загинули внаслідок пізніших репресій, бо людей, що голосно скаржились, влада неодмінно знищувала. Будемо ж вдячні цим людям, бо їхні листи відчаю дають нам широку і розлогу картину тодішнього життя. Тут і становище безправних, обернених на рабів, колгоспників, і їхня наївна віра у справедливість радянської системи та партійного керівництва, і жирування ніким і нічим не обмеженого начальства, і страшний голод, що охопив не лише селян, але й робітників. Селяни та інші дописувачі не могли збагнути, чому вони потрапили у таку халепу. Сподіваюсь, цими листами будуть присоромлені ті дослідники голодомору, хто вважає, що безмірні реквізиції хлібопродуктів були спрямовані на те, щоб загнати селян до колгоспів. Бо влада переслідувала й грабувала всіх, а найбільше постраждали саме колгоспники. З листів добре видно, що голод охопив лише Русь-Україну, що селяни тікали в Московію та Білорусь, де було вдосталь дешевого хліба. Читаючи їх, важко сказати, що навіть цей, скромний порівняно з наступним, голод не був запланований. Але можливо селяни перебільшували? Послухаємо ж, що писали та говорили представники влади.

Голова Всеукраїнського ЦВК Г.Петровський повідомляв 23 лютого 1932 р. першого секретаря ЦК КП(б)У С.Косіора "О фактах острого недостатка продовольствия для населения и кормов для скота" і просив його звернутися в Москву до ЦК ВКП(б) "издать постановление о прекращении хлебозаготовок на Украине и объявлении свободной торговли, согласно закону" (2, C.121). Таким чином, голод уже розпочався, "недостатки продовольствия" вже приводили до катастрофічних наслідків, в противному разі Петровський не посмів би звертатися до начальства й суперечити партійній догмі, що "зараз селяни живуть краще, ніж будь-коли".

Що настав голод — не дивно, бо як доповідав Косіору секретар Вінницького обкому партії Алєксєєв 7 березня 1932 р. "расчеты в колхозах за 1931 хозяйственный год на 1 марта далеко не закончены. Из 3793 колхозов области произвели расчеты 2204 колхоза или 58,1 %, есть районы, где еще к расчетам совершенно не приступали (таких 8 районов)" [2, с.125]. Отже, понад 40 відсотків колгоспників, які цілий сезон відпрацювали в полі та біля худоби, нічого за це не отримали і мали жити за рахунок невеликих припасів з городів, які до березня, звичайно, вичерпались. Але і в значної частини тих колгоспників, яким комуністи видали мізерні пайки на трудодні, зерно частково було вилучене, так що до нового врожаю вони могли й не дожити. Адже ж вилучали не з урахуванням того, скільки селянину треба залишити, щоб він із сім'єю вижив, а за принципом найбільшого вилучення.

Про становище в Україні московська жидобільшовицька влада знала не гірше, ніж Харківська, а можливо й краще, бо ГПУ було підпорядковане безпосередньо Москві й частину інформації давало туди, обминаючи колоніальну адміністрацію України. 16 березня 1932 р. Політбюро ЦК ВКП(б) приймає постанову, у якій зазначає, що "положение с семенами на Украине во много раз хуже того, чем это следует из телеграммы т.Косиора" [2 с. 129]. Отже, розмови про те, що в Москві "не знали, не чули, не бачили" абсолютно безпідставні.

Про тяжке становище на Маріупольщині писав Косіору нарком робітничо-селянської інспекції УСРР В.Затонський 24 березня 1932 р. На Македонській МТС "зам. директора заявил, что их колхозы обеспечены на 50 %, на деле же нет и 5 %... На свиной ферме в самой Македоновке в этом году погибло уже 180 свиней (135 осталось)... полагающейся им макухи (за сданный подсолнух) они не получили и свиней кормят сухой половой" [2, с. 136].

У березні 1932 р. голод уже лютував у багатьох районах Руси-України. Секретар Одеського обкому М.Майоров 3 квітня писав Косіору про голод в Зінов'ївському, Новомиргородському та інших районах области: "Приблизительно в половине сел Новомиргородского района (всего сельсоветов в районе 26) едят павших лошадей, имеются опухшие от недоедания. В таком состоянии находятся от 30 до 50 семейств в каждом сельсовете... Трупы умерших по нескольку дней остаются незакопаными... Такое же положение констатировано и в ряде сел (около 10) Хмелевского района и в трех селах Новоархангельського района" [2, с. 144]. Характерно, що однією з причин голоду Майоров визнає "некоторое переобложение плана хлебозаготовок", тобто, надмірні реквізиції.

Про голод повідомляло ГПУ. В спеціальному донесенні "про факти голоду і випадки смерти в Тростянецькому районі" від 8 травня 1932 р. начальник Вінницького обласного відділу ГПУ Лєвоцкій писав секретарю Вінницького обкому: "Последние материалы все больше сигнализируют об увеличении голодания во многих селах Тростянецкого района с последствиями опухания и смертей... По с.Тростянчик голодает 40 семей, все колхозники, преимущественно бедняки, среди них 15 детей лежат опухшими. По с.Паланка голодом охвачено 52 хозяйства, семьи колхозников в количестве 301 человека, из них 108 человек совершенно опухшие. В этом же селе голодают 15 хозяйств индивидуальников, из них опухших 7 человек... По с.Севериновка голодает 23 человека, семьи колхозников, питаются исключительно сурогатами, как-то: тертый желудь с примесью хрена и пр... По неполным данным сейчас в районе насчитывается голодающих 950-1000 человек... Зафиксированы в районе также 19 случаев смерти от голода" [2, с.160,161].

Зазначу, що більшість пухлих від голоду мали померти через 2-3 тижні, бо продуктів харчування не було.

Про стан голоду на 5 травня 1932 р. в Уманському районі писав оргінстру ЦК КП(б)У у довідці від 16 травня: "Знову збільшилось захворювання від голоду, збільшилась смертність. В с.Фурманка лише з 1 до 5 травня вмерло від голоду 24 чоловіка. Є села (Дмитрушки, Фурманка, Ладижинка, Ропотуха), де смертність носить масовий характер. В с.Дмитрушках немає такого дня, коли б не вмерло 5-6 чоловік від голодної смерти. Недоїданням охоплені всі села району, за винятком с. Яроватка, де стан більш-менш задовільний. В решті сел району голодування та смертність набрали масового характеру. За відсутністю продуктів їдять дохлих коней, забитих собак, викопують торішню гнилу картоплю, буряк, інші корінняки, домішують бур'яну, що появляються, і таким чином годуються. По полях ходять цілі групи людей, що збирають падаль, корінняки і вживають їх для їжі. Харчування дохлятиною, різними покидьками, гниллю носить масовий характер та призводить до захворювання й збільшення смертности (в с.Паланка виявлено випадки смертности від дизентерії, сибірської язви). І, нарешті, в с.Степківці виявлено факт людоїдства. Бідняк колгоспник М. 34-х років, що довгий час недоїдав і годувався дохлими кіньми та ін., вночі 27 квітня убив свою дитину 2-х років, порізав на шматки, жінка варила і годувались вони 2 дні. Потім він хотів убити другу дитину 4-х років, але жінка заперечила.