Розділ «Голодомор 1932-1933: Причини, жертви, злочинці»

*  *   *

На початку 30-х років для жидобільшовицької кліки склалися сприятливі зовнішні та внутрішні умови для того, щоб здійснити помсту українцям. Зовнішні: економічна світова криза в значній мірі відвернула увагу демократичних країн від подій у Московії, вимушувала їх більше займатися власними проблемами. Окрім того, контрольовані жидами засоби інформації намагалися "не помічати" звірства більшовицького правління, бо ті жиди справедливо вважали більшовицький уряд своїм.

Внутрішні: в 1931 році переважна більшість (до 70 %, а в степових районах 85-90 %, [2, с.137]) селян була загнана до колгоспів. Можливо, це не було безпосередньо пов'язано з плануванням голодомору, але колгоспи були використані як зручний інструмент для його здійснення, бо давали можливість легко вилучати селянське збіжжя. Одна справа, коли зерном розпоряджається комуніст-голова колгоспу, який за першим наказом з райпарткому віддасть все, що від нього вимагають, і зовсім інша, коли господарем є селянин, який придбав це зерно важкою працею, на утримані у якого велика сім'я. Під'їхати до колгоспної комори і вигребти все зерно зовсім не те, що забрати його в одноосібних селян, кожен з яких має того зерна небагато й може легко його заховати. В багатьох зведеннях про здачу зерна повідомляється, що селяни-одноосібники здавали менше, ніж колгоспи. Так, секретар Харківського обкому Терехов у листі від 9 січня 1933 р. писав: "Річний план хлібозаготівель виконаний на 5 січня... по колгоспам — на 90,8 %, по одноосібникам на 45,3 %. Збільшення заготівлі хліба за першу п'ятиденку йде виключно за рахунок колгоспів. По одноосібному сектору ми не лише не домоглися ніякого збільшення заготівель, навпаки, маємо різке зниження темпів" [2, с.321]. Можливо, саме завдяки цьому голодомор був послаблений і селян загинуло менше, ніж, того хотіли плановики.

Майже всі дослідники вважають, що однією з причин голодомору було бажання загнати селян до колгоспів. Аби це було так, то голодомор мав би охопити перш за все одноосібників і обійти колгоспників. Але, здається, голодом були більше вражені саме колгоспники. Воно й не дивно: вони жили з того, що їм видавали у колгоспі, а видавали дуже мало, та й те при нагоді забирали під виглядом того, що воно "незаконне" або "вкрадене". Щоб не бути голослівним, наведу декілька виписок з документів того часу.

Секретар ЦК КП(б)У та Дніпропетровського обкому компартії М.Хатаєвич 12 березня 1933 р. писав у доповідній: "внаслідок старанно проведеного тут вилучення від колгоспників "незаконно отриманих" ними натуральних авансів та масових викривлень... у нас серед пухлих та тих, що залишилися зовсім без хліба, дуже великий відсоток колгоспників, які виробили велику кількість трудоднів" [2, с.427].

Зверніть увагу, словосполучення "незаконно отриманих" виділив сам Хатаєвич, тобто, насправді отримані колгоспниками аванси були законні, але в усіх постановах та розпорядженнях їх вважали незаконними або вкраденими. Тобто, "незаконним" було все, що мав селянин, нехай і чесно зароблене важкою працею у колгоспі.

З Київського обласного відділу ГПУ Розанов доповідав голові ГПУ УССР 12 березня 1933 р.: "...Букський район... Село Маньківка. Пухлих та виснажених на ґрунті недоїдання 400 чоловік, за два місяці померло 30 чоловік, серед них 23 колгоспника. В селі лютує тиф..." [2, с.433, 434].

Секретар Прилуцького РПК (Чернігівська область) Робенко повідомляє 19 березня 1933 p.: "... важкий продовольчий стан в районі, особливо в колгоспах, охоплює чим дальше більшу кількість колгоспників... Ми перевели вибіркове обслідування стану колгоспників по 20-ти сільрадам, причому виявлено сімей, що потребують негайної допомоги — 797. В цих сім'ях налічується дорослих 1050 чоловік і дітей 1800 чоловік. ...Стан харчування в місті теж надзвичайно поганий... на підприємствах кустарно-промислової кооперації робітники зовсім не одержують хліба і серед цих робітників... є 41 опухлий і більше 50-ти чоловік хворих на ґрунті голоду, що на роботу зовсім не виходять..." [2, с.456-458]. Зазначу, що в Прилуках у той час жили виключно українці. А якщо вже душити голодом, то яка різниця, селяни вони, чи робітники, аби Українці!

Ці та інші документи самих комуністів незаперечно свідчать, що метою голодомору була зовсім інша причина, а не необхідність загнати селян до колгоспів.

Голод у першій половині 1932 р.

Говорячи про голодомор 1932-33 pp., переважна більшість дослідників має на увазі перш за все події в зимово-літній період цього часу, тобто, десь з листопада 1932 р. по липень 1933 р. Але голодомор, хоч і менший за розмірами, мав місце також і в першій половині 1932 р. Кількість жертв людомору цього часу не співрозмірна з кількістю жертв зимово-літнього періоду 1932-33 pp. Але для виявлення причин цього голодомору, зокрема, був він запланований, був голодом-геноцидом, чи випадковим збігом обставин, необхідно все ж таки підняти завісу й окремо подивитися, що ж відбувалося в першій половині 1932 р. При висвітленні цієї проблеми буду опиратися на збірник документів, підібраних істориками-комуністами і виданих Інститутом історії партії при ЦК Компартії України 1990 р. [2], та роботу Т.Поліщук [5].

Фактично за всю історію Руси-України було не три голодомора (1921-22 pp., 1932-33 pp., 1946-47 pp.), а чотири, бо в період 1932-33 pp. було два голода, розділених між собою часом у п'ять місяців. Без будь-яких перебільшень і натяжок голодомор 1921-22 pp., викликаний непомірними реквізиціями хліба, був штучним і зумисним. Другий голодомор, тобто голодомор першої половини 1932 p., був не менший, ніж четвертий, 1946-47 pp., коли від голоду та пов'язаних з ним хвороб померло 0,8 млн. українських селян. Ми не будемо виходити з того, що другий голодомор був зумисним, застосуємо, так би мовити, презумпцію невиновности1. Будемо вважати, що він був лише наслідком колективізації, яка призвела до дезорганізації сільськогосподарського виробництва, внаслідок чого була втрачена значна кількість урожаю (в деяких районах — до половини), та необґрунтоване великих реквізицій збіжжя ("обов'язкових хлібопоставок", "хлібозаготівлі" по термінології окупантів). Наше завдання полягає в тому, щоб показати: продовження в 1932 р. сільськогосподарської політики 1931 р. неодмінно мусило привести до катастрофічного людомору в 1933 p., а це вже організований злочин.

План реквізицій на 1931-32 pp. був неспіврозмірно великим порівняно із зібраним та заготовленим врожаєм. Не всі господарства і не всі селяни могли виконати накладені на них рознарядки по реквізиціям, бо часто вони виявлялися більшими, ніж валовий збір зерна. Таких селян називали "злісними нездатчиками". їхнє майно конфіскували та прилучали до колгоспного або продавали за безцінь сільській компартійній адміністрації чи "активістам", що робили конфіскації. Селянина разом із сім'єю, де часто були малолітні діти, виганяли на поневіряння. Але виконання плану хлібозаготівель зовсім не уберігало господарства від наступних реквізицій та розорення. Таємною постановою від 11 січня 1932 р. ЦК ВКП(б) зобов'язувало: "...нац.ЦК, крайкомы и обкомы по выполнении установленного для области (края, республики) годового плана хлебозаготовок продолжать заготовки сверх плана" [2, с.112]. Фактично це означало, що плани реквізицій були лише умовною межею, установленою так, щоб відібрати у селян найбільше хліба. До чого це приводило, видно із заяви селянина І.Вольвача до сільради с.Черемушної Валківського району Харків.обл.: "Бригадою по хлібозаготівлях 20 січня 1932 р. у мене забрано: хліба — зерна різного — пудів біля дев'яти, посліду — пудів з п'ять, віконного скла — на 7 вікон, підошовної шкіри — пар на дві підошов, горілки — одну чверть і 2 півлітри, заготовок цинкових для віялки — решіт на 5. Прохаю сільраду повернути мені згадане, так як я хліб свій увесь здав державі і завдання по хлібозаготівлі виконав..." З документа видно, що ні хліба, ні посліду селянину не повернули [5, с.55; 334].

Окрім зерна, у селян забирали все що вони мали: м'ясо, олійне насіння, картоплю, цибулю, буряки, моркву, капусту, мак, тютюн, прядиво, сіно, солому, курей, яйця, молоко [5, с.59].

Внаслідок такого неприхованого, відвертого й цинічного державного розбою в українських селян була вилучена величезна кількість хлібопродуктів — 440 млн. пудів (70,4 млн. центнерів) [2, с.353]. Це призвело до катастрофічного стану в першій половині 1932 р., про що свідчить велика кількість документів. Листи селян в партійні та державні органи та довідки цих органів дають досить розлогу картину голоду. Послухаємо ж спочатку самих, селян.

З 1 січня до 22 квітня до ЦК КП(б)У надійшло 115 листів, найбільша частина їх припадає на квітень — 64. Ось витяги з деяких листів, одержаних 17-23 квітня 1932 р. [2, с.151-160].

"Шановний т.Сталін, чи є закон Радянської влади, щоб селянство сиділо голодне, так як ми, колгоспники, не маємо уже з 1 січня 1932 р. в своєму колгоспі ні фунта хліба. Тепер не тільки Горби, а взяти треба Глобинський і Семенівський райони, де поголовний голод серед народу. Ми, колгоспники, і вирішили спитати — що буде далі? Постає питання, як ми можемо будувати соціалістичне будівництво народного господарства, коли ми приречені на голодну смерть, бо ще до врожаю 4 місяці, питаємо, за що ми бились на фронтах. За те, щоб сидіти голодними, щоб бачити, як вмирають діти в корчах з голоду" (з Глобинського району на Кременчуччині, с.Горби, — без підпису).

"Наши рабочие колхозники не имеют ни куска хлеба и даже есть такие, что не имея ничего с голода пухнут. Лошади в колхозах дохнут, а люди делят и едят, что и приводит к массовому заболеванию, санитария отсутствует. Спрашивается, почему в Воронеже, Анновке, Москве, Кубани, Тифлисе, Крыму — есть хлеб дешевый, сколько угодно и какой угодно, а на Украине — нет" (з Фастова, без підпису).

"Я бачив, що в Росії пуд хліба 10 крб., а на Україні — 80 крб. — і немає. І всі їдуть в Росію. У нас, коли у колгоспника буде 10 футів, так забрали. Зараз колгоспники мають дуже поганий погляд на колгоспне будівництво. Коли я робив у колгоспі рік на транспорті і маю 250 трудоднів, я одержав 12 пудів хліба і більше нічого, як можна прожити, я обірваний, голодний, мені навіть соромно про це Вам писати, бо я людина молода, маю 19 років" (Сталіну з Київщини, с. Рогозів — Кривошейн).

"Чому це так, що... в нас нічого, а керівники колгоспу їдять хліб, молоко, сало, ще й продають борошно на базарі, а ти сиди голодний, пропадай... чи це по всьому СРСР робиться, чи тільки в Знам'янському районі. Чому робочі получають, а колгоспники — ні... в 1932 р. коні дохнуть, люди без хліба сидять. Сказати б недорід, посуха, коли ж ні, урожай був гарний, і коли забирали, то казали, що Радянська влада не дасть загинути колгоспнику, а чому колгоспники голодують, голодні не хотять йти на роботу..." (від колгоспника Давиденка, Знам'янський район).