5. Начальник конвою — підполковник Павловський, старшини конвою — сотники Шейко, Рожко.
6. Начальник ординарської команди — хорунжий Дмитрусь.
7. До того скарбник та ще кілька осіб по господарських справах.
8. Персональний адьютант при командуючому армією сотник Миколаєнко й четар Кучуржук (вмер від тифу під час походу).
Конвойні сотні були вибраними бойовими частинами, що зі своїм шефом творили одну родину. Це не була бутафорія старих часів для паради, а це були справжні побратими, що в час небезпеки були першими й найменше думали про себе.
Обози-бази були слабим місцем армії, бо, не маючи грошей, дивізії примушені були займатися вимінною торговлею — цукор, спирт і збіжжя обмінювалося на чоботи, кожухи, харчі, коні і т.і. Обози були великі й заважали нашій рухливості, надто весною.
Найбільшою бідою армії була недостача зброї. Достати зброю й вогнеприпас у селян або в повстанців не було змоги, бо селянство в той період само озброювалося за рахунок московських добровольців, що тоді відступали. Спроби дістати набої у ворожих базах покищо були невдалі. Тому питання про опанування муніційної бази стає питанням дальшого існування армії, і тому захоплення Вознесенського, де по відомостях мала бути гарматна база, стає від того часу черговим завданням Команди.
Опис нашого війська був би незакінчений, коли б я не пригадав "козаченят", що добре оздоблювали козацький стан. Ці хлопята намагалися мати цілком козацький вигляд, доброго коня, зброю й навіть козацькі чуби. Особливу популярність мали два Олекси — Олекса Чорноморець і другий Олекса — партизан з конвою, "Шурка" й Редька Василь, учень 4 гімназіяльної кляси.
Мушу ще кілька слів сказати про людей, що командували окремими дивізіями армії.
Отаман Гулий — Командир Запорожців; в армії російській був старшиною інженерних військ і в 1917 р. дійшов до ранги капітана, мав "Георґієвського" старшинського хреста.
До українського військового руху отаман Гулий прилучається з перших же часів національної революції. Активність та умілий провід повстанцями в полі склали йому популярність на всьому півдні України.
Отаман Гулий вміло використовує довіря до нього українських мас, проводить широку організацію своїх загонів і охоплює нею всю південно-східню частину Правобережжя.
Всіма його вчинками керувала віра в національне діло, безкорисне служення нації та змагання вивести революцію на шлях державного будівництва.
Авторитет отамана Гулого поміж отаманами повстанчих груп і загонів на Херсонщині, Катеринославщині й далі вгору по Дніпру був виключний. Махно, що не визнавав нікого, вважав для себе часами корисним скоординовувати свою працю з діяльністю отамана Гулого.
Коли на півдні популярність отамана Гулого була найбільшою, то на півночі це місце належало отаманові Юркові Тютюнникові. Вихований на Звенігородщині (Київщина), в обстанові селянського побуту, Юрко Тютюнник у своїй діяльності партизана використовував своє знання психології селянської маси: звичайні селянські курені під його орудою часто виказують гнучкість, дисциплінованість і добру бойову впертість.
Коло 32 років, середнього зросту, добре збудований, білявий — він імпонував на масу манерою своїх промов і логікою примітивною й безапеляційною.
До природженого хисту треба віднести здібність його в керуванню загонами й уміння виходити щасливо з тих обставин, коли смерть зазирала вже в очі кожному з партизанів.
Не посідаючи попередньої військової освіти, отаман Юрко Тютюнник скоро заняв видатне місце між партизанами України, бо якраз належав до тієї категорії войовників, що на війні пізнали військовий фах, на полі ж здобули довіря підлеглих і право на заступлення значних військових становиськ.
Отамани Гулий і Тютюнник були найбільш відомі й уславлені, і тому большевики вживали багато енергії щодо видання провокаційних плякатів і відозв, щоби заплямувати їхню діяльність і тим відвернути від них селянські маси.
Присутність у війську цих двох партизанів із їхніми найближчими співробітниками не могла не сприяти в значній мірі успішному перебігові нашого Зимового Походу, бо властивості партизанщини для деяких старших начальників напочатку були мало знайомі.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Спогади командарма (1917-1920)» автора Омелянович-Павленко М.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЗИМОВИЙ ПОХІД (6.ХІІ.1919 — 5.V.1920)“ на сторінці 74. Приємного читання.