Розділ «ЗИМОВИЙ ПОХІД (6.ХІІ.1919 — 5.V.1920)»

"Свою Україну любіть,

Любіть її во время люте".

Військо складалося в переважній своїй більшості з природжених українців, але у війську можна було також знайти вояків інших національностей, що мешкають на Україні. У війську були люди різних професій, при чому з освітою гімназіяльною та вищою був чималий відсоток ("Алмазівський" дивізіон, наприклад, один час був осередком, куди збиралася інтелігентна молодь).

Треба числити, що з 4–5,000-го складу армії принаймні 1/5 були старшини, а 2/5 підстаршини, з них не один мав моральне право заняти місце в рядах старшинства.

Армія називала себе народньою, бо вона складалася дійсно із синів народу, не була клясовою, панською силою, як московська Добрармія.

Цілком зрозуміло, що армія боролася за те, щоб в Українській Державі "український люд" заняв належне йому місце рівноправного громадянина, а не був обєктом клясових експериментів чи справа, чи зліва.

І, дійсно, народ називав Українську Армію "наша армія", "наші козаки" і відносився до них, як до своїх рідних і близьких.

Народоправні кличі, що під ними йшла армія, були зрозумілі й дорогі для селянської маси, як жовтоблакитний прапор — емблема незалежности України.

Такий був політичний ідеал армії під час походу чи в зиму 1919–1920 р., чи по ворожих запіллях.

Під час походу зміцнилося також довіря козацтва до старшини не тільки як до фахівців-керівників, але і як до провідників, що із козаками поруч умирають за народню ідею.

Дедалі, то більш призвичаювалися наші частини до умов партизанської війни. Кількість ворога на полю бою не відограє для них рішаючого значіння; частини зручно маневрують, не бояться відкритих флянків, часто вперто провадять бій, маючи ворогів у своєму найближчому тилу. Ініціятива, здібність начальників брати сміливі рішення на власну відповідальність знайшли собі повне застосування.

Часто трудно було рішити, хто був вартий більшої похвали — чи бойова частина, що веде бій із переважним ворогом, чи обози, що під час бою стоять беззахисні недалеко в балці, чи той погонич, що йому доручено пару волів. Усі вже далеко пішли вперед, а він посеред ворожого оточення мандрує собі в надії, що й на волах добється до своїх.

Різноманітні, залежно від ситуації, угрупування трикутником в часі сутички, що були в тісному звязку з охоронними відділами і заставами, розміщеними повним колом, постійне прагнення в активності шукати виходу з прикрої обстанови; внесення в оперативні пляни принципу "оголомшення ворога", демонстративних чинів були улюбленими методами нашої армії.

Поготівля на випадок сполоху мало в обставинах партизанщини першорядне значіння; перший, що став до бою — мав уже цим самим перевагу, і через те на це було звернуто у війську особливу увагу. Для дальших посилок в армії послуговувалися "курєром". Для успішного виконання його доручення досить йому було одного слова "У-к-р-а-ї-н-е-ц-ь", щоб дістати чуле відношення, хату, добру вечерю й віз із самим господарем за візника.

Суворо ставилися команди дивізій до проступків поодиноких вояків, і відношення Команди Армії в цих випадках було теж беззглядним. Не один раз Команда Армії в своїх наказах підкреслювала, що успіх нашого діла буде залежати в значній мірі від нашого поводження.

Наприклад, на Полтавщині в своєму денному наказі з дня 14 лютого 1920 р. Команда Армії зазначила:

"Вже третій місяць, як наше військо свідомо величають на честь нашого прапора.

Від старшини до наймолодшого козака мусять всі твердо знати, що кожний ганебний вчинок є ганьбою нашого прапору, нашої ідейности, що багато славних старшин та козаків уже положило свої голови.

Старшини й козаки! Слідкуйте за своїми вчинками й карайте, карайте без всякого жалю всіх тих, хто прийшов у наші ряди не по переконанню, а як злодій, що краде у нас єдину нашу вартість, єдине наше майно — нашу честь"[83].

Тому, що не було при Команді Армії спеціяльного політичного й військового розвідчого апарату, перед виданням наказів по армії Командування мусіло робити збірки старших військових начальників при штабі армії.