Розділ «ЗИМОВИЙ ПОХІД (6.ХІІ.1919 — 5.V.1920)»

Деякі з цих полків і раніш існували, але тут вони придбали собі більшу організованість і значно зросли числом. Крім полку Чорних Запорожців у Запорозькій дивізії формувався й на березень вже існував, як бойова частина, 2-й кінний полк (сотник Лощенко, а пізніше — полковник Литвиненко), а в Волинській дивізії кінний полк Максима Залізняка (полковник Царенко, похований в с. Голобах, біля Хмелева).

Правда, числом своїм кінні полки були невеликі, бо в сотні звичайно було від 50 до 70 верхівців при 2–3 кулеметах.

Вже тоді кінні полки стараються забезпечити себе сильними кулеметними частинами (кулемети на тачанках), кількома гарматами та пластунським куренем, утворюючи, таким чином, дуже рухливу бойову групу (пластуни на возах), що в руках дивізійного командування відогравала ролю рухомої резерви.

Коли уважливо придивитися, то побачимо, що саме життя внесло поділ кінноти на кілька категорій — ударних сотень; сотень, здібних лише до демонстрацій і розвідок та охоронної служби й нарешті так званої "їздячої піхоти" (правда, в даному разі вона була за браком коней на возах, але істота була одна — дати кінноті під час маневру опірну вогневу точку).

Загальну кількість кінноти на березень місяць можна було лічити між 1,500—2,000 верхівців, але для більшости бракувало сідел, зброї.

Я не зупиняюся на характеристиці кінних частин інших дивізій, бо маю надію, що праця ця викличе бажання і в інших дивізіях зафіксувати у власних оповіданнях бойову службу "Мазепинців", "Киян", 3-го кінного полку, "Залізняків" і "2-го Запорозького" полку.

Реорганізація піших частин полягала в тому, щоб найкраще використати другий після шаблі й багнета могутній чинник в обставинах маневрово-партизанської війни — кулемет.

Під час ворожих нападів можна було чути крик із більш загроженого боку — "давай кулемет", і, навпаки, при невдалому виконанню активного завдання учасники виправдувалися: "наскочили на кулемет".

Старі дивізії згорнулися в полки й курені, де сотні (15–20 чол.) гуртувалися біля одного до двох кулеметів і, таким чином, творили так зв. "Les groupes de combats" (бойові групи).

Значіння кулеметного вогню було таке, що, власне кажучи, чини піхоти в бою зводилися до кулеметів маневрових, кулеметів, що своїм вогнем мали завданням зупинення ворожого наступу, і кулеметів, що з доброго оперативного напрямку робили свій вогневий напад.

Правда, в армії ще уживалося піших розстрільних, проте це більш жила стара рутина, а, по суті речі, "бойові групи" складали в ній істотну частину. Історія наших вночішніх акцій знає також кілька прикладів уживання багнетів і ручних гранат.

У Київській дивізії відзначилися моряки. Їх зформував на Гуцульщині колишній морський міністр старший ляйтенант Білинський (загинув у повстанню 1921 р.). Загалом "Київці" мали порівнюючи добре зорганізовану піхоту.

Загальне число багнетів (при кулеметах) можна числити 700–800.

Гарматні частини виглядали так: Запорожці мали 5 гармат, Волинці — дві, Київці — чотири. Гармати були сильно зужиті, і вогнеприпасу до гармат було дуже мало. Рухливість, самопожертва в потрібних випадках, стрільба з відкритих позицій, а часто-густо "на картечу", здібність вести бій, завдяки власному кінному прикриттю й кулеметам, самостійно — ці властивості виявили гарматні частини під час походу. Крім "Алмазівців" треба відзначити батарею Київців (сотник Чорний і сотник Вітко) і батарею Чорних Запорожців (сотник Чорниця). Волинці мали гарний і досвідчений командний склад, проте бракувало їм технічних засобів.

Характерною рисою всіх штабів була їх надзвичайна мініятюрність, тобто якраз противно до попередніх періодів, коли штаби були великі. Наприклад, штаб армії складався з 5–7 старшин, включаючи сюди й мого адьютанта.

Привожу фактичний реєстр штабу армії:

1. В. о. начальника штабу — полковник Долуд (в січні й лютому був хворий на тифус[84].

2. Старшина по оперативних справах — сотник Пругло (загинув під час останнього походу армії У.Н.Р. за Збруч 1920 р.).

3. Вартовий отаман, він же й головний контролер в армії, полковник Ткачук; помішником при ньому по інспекторській частині — сотник Копац (забитий під час останнього повстання восени 1921 р.).

4. Військовий панотець — Пащевський.