Розділ «ЗИМОВИЙ ПОХІД (6.ХІІ.1919 — 5.V.1920)»

Правда, бракує взагалі нашій нації деяких прикмет, таких необхідних у військовій справі — пунктуальности, методичного виконання приписів в його дрібницях. Не до вподоби українському козацтву також новітні способи ведення війни, де вояк засуджений на довгі місяці висиджування по шанцях; де акції переводяться в таких формах, що поодинокі особи губляться в загальній масі бойців; де часто-густо вояк накладає головою перше, ніж матиме нагоду виявити свій хист; де раніш, ніж прийдеться до рішення, йде довга й тривка гра на нервах. — Все це не до вподоби нашому юнакові. Він від природи є романтиком, проте досвідчений керівник — через закріплення молодої волі та прищіплення необхідних рис — може внести корисні й необхідні корективи.

То все ж не тевтонський меч, а гнучку дамську шаблю має виковувати з нашого юнацтва старшина-педагог.

З певністю можна сказати — старшині нашому нація передає хоч і сировинний, але дорогоцінний матеріял. До оброблення його треба підходити з певними методами, з певним запасом педагогічних знань; треба розуміти те оточення, знати ту обстанову, в яких юнак перебував у дитячих роках, треба числитися з індивідуальними прикметами, що часто бувають властивими не тільки окремим юнакам, а всьому юнацтву цілих районів нашого краю.

Під час походу стосунки між старшиною та козацтвом в Українській армії нагадують відношення в козацьких частинах Дону та Кубані, і це не завважає відновленню в армії дисципліни, що так підупала в початках революції.

У московських частинах після революції офіцерство безоглядно нищилося й терпіло моральне приниження. В Українській армії того не було. Українська армія в перші часи свого життя радо приймала до себе всіх тих старшин, хто хотів віддати свій військовий хист на службу нації. Проте численні кадри старшин російського походження, що в скрутний для них час скористувалися гостинністю Української армії, в період Гетьманщини зневажили довіря Гетьмана й уносили розклад у старшинський корпус Української армії.

Таке поводження чужородних старшин дало негативний наслідок пізніш. В Українській армії почали теж дивитися на старшину з підозрінням. З уведенням до армії Державної Інспектури весь старшинський корпус Української армії часово був узятий під політичну контролю[85].

Восени 1919 року під час Любарської катастрофи старшина наша лишилася на своєму посту, й більша її частина вирушила 6 грудня в похід, що був для неї повний невідомого.

Дуже часто в друкові ставилося питання, хто власне був духовним провідником Зимового Походу, й у залежності від симпатії, а то й через мотиви політичні, — приписують провід тій чи іншій особі.

Я сам являюся прихильником значіння індивідуальности в житті людства, особливо в галузі військової техніки, творчости —"с'еst que сгее lа vісtоіrе с'еst аvant tout l`action du chef"[86]., розумію також усю вагу прислівя: "отаманові перша чарка й перша палка", що, на жаль, дуже часто забувається звичайно — "палку" лишають старшому, а, чарку" пють усі, кому тільки цього хочеться.

Проте винятки лише стверджують правило. Треба пригадати, що ми мали до діла з революційною добою та ще й у моменті переходовому. Старший вождь не міг не мати у військовій товщі певної верстви ідеологічно з ним звязаної, що поділяла його погляди на національну справу й технічне її переведення.

Ці вояки разом із вищою командою й складали моральний елемент військової групи, що з політичних мотивів повинна була себе називати армією.

Багато з цих вояків уже відійшли на вічний спочинок — полягли в боротьбі за Україну. Це дуже велика втрата.

На них, на цих самих вояках (тут я розумію не лише панів отаманів, полковників, старшин, але й індивідуально сильних і політично розвинених козаків) стояла Вища Команда; вони складали для неї ґрунт — довіря, врешті, — поставили вони авторитет Команди на абсолютну височінь; цим воякам, і лише їм, я, по належному мені праву, передаю право на духовий провід у поході на ворожих запіллях взимі 1919–1920 р. р. Без цього елементу, що являється цілком природнім добутком, з попередньої титанічної боротьби нашого вояцтва (зо всіма ворогами зовнішніми й власними — внутрішніми). В обставинах, що в них знаходилася армія, природньо було очікувати виступів, авантур… спроба була, але вона була першою й останньою — цим самим моральним елементом війська вона була на самих початках зліквідована (в районі Ново-Українка — Мала Виська).

Цей елемент не був зорганізований ні в "трійки", ні в "пятки" — проте я його відчував і, коли я промовляв до частин, я думкою звертався до них; я знав, що для них виразу "не можу" — не існувало; вони після моїх переконань і були тим, що надавали всьому апаратові риси, які назавжди в масах українського народу лишать добру славу за пять місяців марш-маневрів козацтва Великої України від одного села — постою до другого, по степах Херсонщини, понад Дніпром і т. ін.

З кінцем лютого, в середині України Українська армія закінчила свою моральну роботу і являється вповні закінченим організмом, бодай для того завдання, що їй припало виконати в інтересах людства й нації.

МАРШРУТ

Армії Української Народньої Республіки в Зимовому Поході. (6 грудня 1919 р. — 6 травня 1920 р.)

Марш Запорозької дивізії

5.12. Котелянка — Любомирецька — Чарторня — Привітів — (вихідне угрупування перед проривом у запілля Добровольчої московської армії).

6.12. Печанівка — Миропіль — Любомирецька — Чартория — Привітів — (Марш у півн. — східн. напрямі на прорив через Добрармію).