Розділ «Частина друга Документи»

Ледве українці вийшли за село, як поляки кинулись грабувати залишене майно. Переселенці затримались у Кульні в очікуванні на подальші радянські розпорядження. Їх охороняло радянське військо. Після пограбування хат поляки хотіли вчинити напад на переселенців у Кульні. Але напад не вдався, бо совіти не допустили до нього.

5 травня радянське військо дістало наказ покинути територію. Українці з Курилівки оселились у Тернопільській області.

Ярославщина і Засяння. 1032–1947: Історично-мемуарний збірник. — Нью-Йорк — Париж — Сідней — Торонто у 1986. — С. 622–623.

ПІСКОРОВИЦІ — ЛІДИЦЕ УКРАЇНИ

Лідице — старе гірницьке село біля Кладна у Чехословаччині, відоме у всьому світі. Там вбито німецького гауляйтера Протекторату Чехії і Моравіїу генерала поліції Гейдріха. 10 червня 1941 року німці розстріляли у цьому селі всіх чоловіків і 56 жінок. Решту жінок закрили у концентраційних таборах, а дітей розіслали по німецьких притулках. Село спалили і переорали. Так Лідице зникнуло з лиця землі.

Не одне Лідице має Україна. Вона має також своє українське Надсяння… Це село Піскоровиці, яке лежить на правому березі Сяну, неподалік Жухова, між Синявою і Лежайськом. (…)

У 1930 році тут мешкало 1859 українців, 428 поляків і 102 євреї. Головним заняттям населення було сільське господарство.

Посередині села стояли чудова мурована церква, читальня і двоповерхова школа. Трохи далі — український кооператив. У церкві гарно співав хор, часто влаштовувалися різні культурні заходи. Традиція культурної праці у селі сягає 1910 року, коли було створено товариство «Січ» (…), що об'єднувало приблизно 300 чоловіків.

У цьому великому і надзвичайно свідомому селі у квітні 1945 року без найменшого приводу з боку українців дійшло до різанини невинного населення.

Терор почався у серпні 1944 року і посилився у березні наступного року. Під кінець квітня поляки зібрали наших людей ніби на мітинг у справі переселення, а насправді мали вже готовий план масового знищення. Школу і всіх зібраних обстріляли з автоматів. Тоді загинуло 358 українців. Вбивці, яким мало було цього огидного «геройства», виловлювали людей у полі над Сяном і вбивали їх або топили.

Врятувалися тільки окремі діти. Двоє з них приїхали з Франції відвідати рідне село, зробили фотографії і цей наочний документ Голгофи українців над Сяном повезли у вільний світ. У цих актах людиновбивства і блюзнірства вцілілі звинувачують священика Яна Зарембу і польську владу.

Про це людиновбивство українців у Піскоровицях і на Засянні світ нічого не знає, і самі ми знаємо також дуже мало. Нема на Засянні місцевості, у якій польські банди не мордували б місцевих українців. Наші жертви становлять кілька тисяч невинних осіб.

У самих тільки Піскоровицях у квітні 1945 року життя втратили приблизно 900 українців.

Оксана Багайлюк

Ось перелік осіб, яких замордовано у 1945 році тільки тому, що були греко-католиками, українцями. Це лише невелика частина тих, чиї прізвища вдалось установити поза всяким сумнівом. Усі походять з Піскоровиць.

У списку є багато однакових прізвищ, але це лише тому, що на селі було кільканадцять родин з ідентичними прізвищами.

Жертви терору

Ще про події у Піскоровицях

Першою у моїй родині загинула сестра Марійка. Її схопили з нареченим на Сяні і обох кинули під лід. Брати Іван, Михайло, братова, двоє дітей і мама загинули в селі у школі. У цій школі загинуло тоді 340 осіб. Усе господарство спалили, майно загарбали, а ми втекли в самих сорочках і на одній фурі добрались до України: тітка Стефанії Терлецької з Шпаком, брат Микола з дружиною і сином, батько, я і Ситар з дітьми і дружиною.

І так приїхали в Україну і живемо до цього часу. Церкву зруйнувала ця банда, яка вбивала людей. У Піскоровицях тоді загинуло 1344 особи. З Піскоровиць тут нема нікого.