1) цілком усунути і повністю або частково позбавити громадянських прав ті українські середовища, які у період війни здійснили злочини або правопорушення щодо Польської Держави і польського населення;
2) всіма засобами підтримувати добровільну українську еміграцію;
3) шляхом внутрішніх переселень розчинити українське населення і до мінімуму обмежити території з українською більшістю;
4) провести повну ревіндикацію населення, українізованого перед війною або під час війни;
5) обмежити виховне значення української церкви і школи;
6) збільшити кількісно польське населення і посилити економічно польську присутність на східних землях;
Не можна себе тішити, що таке вирішення розв'яже українську проблему і як внутрішню проблему, і як питання зовнішньої політики. Це буде тільки затуплення вістря справи і відсунення небезпеки на роки, а може, і десятки років. Такого роду вирішення завжди матиме сурогатний характер, і від рівня, на якому ця програма буде реалізована, залежатиме, наскільки ця загроза буде відсунена.
III.
Безпека країни і польського населення вимагає незалежно від постійної тривалої програми вирішення української справи надзвичайної програми на актуальний момент. Коли лінія проведення української політики є дуже чіткою і без відхилень веде до винищення польськості, то з польського боку протиставляється їй нерішучість і відсутність будь-якої концепції. Результат цього, як вище говорилось, сумний: українці на кожному кроці отримують перевагу, поляки втрачають і стоять перед перспективою подальших втрат.
План нашої діяльності мусить враховувати українську психіку поступатися перед силою і рішучістю. Кожний прояв сили і рішучості викликає пошанування і послух, кожна ознака слабкості й нерішучості схиляє до нищення.
Дальші пункти нашої програми — це прагнення до послаблення позиції українців на кожному напрямку, де в сучасних умовах його можна досягти.
Надзвичайна програма не може перебувати у суперечності з програмою тривалого розвитку української проблеми, навпаки, мусить полегшити і підготувати її реалізацію.
У плані надзвичайної діяльності належить урахувати між іншими такі постулати.
А) На внутрішньому відтинку:
1) Виступи крайового представництва уряду перед українським населенням з нагадуванням обов'язків щодо держави і погрозою в разі їх невиконання, а також засудженням усіх антидержавних виступів.
Як уже вище кілька разів згадувалось, українське населення зовсім забуло про свою державну приналежність і зовсім на неї не зважає.
2) В особливих випадках — розсилання КВЦ окремим українцям погроз карними наслідками, а в разі продовження антипольських виступів — вислання і виконання смертних вироків.
Погрози і вироки, застосовані до українців у Краківському воєводстві, дали якнайкращі результати. Їх дія була явно заспокійливою.
3) Політичне роззброєння українських мас через викликання недовіри до їхніх керівних сфер, політичних організацій, демаскування надуживань української інтелігенції, поліції і т. д.
4) Організація самооборони польського населення, надсилання до околиць, де є загроза, збройних підрозділів.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія польсько-українських конфліктів т.2» автора Сивицкий Николай на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина друга Документи“ на сторінці 74. Приємного читання.