РОЗДІЛ VI: Особливості функціонування національних спецслужб в умовах еміграції

Згідно з постановою РНК УСРР від 19.04.21 р. (підписана В.Чубарем), при військових загонах, що вели боротьбу з повсталим селянством, створювалися "революційні трійки". Вони мали права ревтрибуналів. Їхня діяльність не регламентувалась юридичними процедурами, а рішення виконувались безапеляційно [696].

Цікаві одкровення про справжнє лице і плани більшовицьких можновладців щодо українського народу є у спогадах відомого радянського розвідника і терориста П.Судоплатова. Перебуваючи в колі гостей секретаря ЦК Компартії України Косіора і високопоставленого партійного функціонера Хатаєвича, він чув їх думки про необхідність виховання нового покоління, абсолютно відданого справі комунізму і вільного від будь-яких обов'язків перед старою мораллю, про нагальну потребу розвитку і підтримки нової української інтелігенції, яка вороже ставиться до націоналістичних ідей. Напевно, бажаючи показати розуміння тонкощів національного питання в Україні, П.Судоплатов з осудом зазначає: "Знадобились ще шістдесят років і розпад Радянського Союзу, щоб стало очевидним: слід було проявити щонайменше терпимість і постаратися зрозуміти протилежну сторону, а не намагатися будь-що її знищити" [697].

Важко судити, наскільки глибоко зрозумів П.Судоплатов суть національної проблеми, але він заслуговує на подяку хоча б за розповідь про людиноненависницькі "теорії" тогочасних правителів України.

Мабуть, саме ці — показані вище — "теорія" та практика становлення радянської влади в Україні змушували повстанців у відповідь також застосовувати жорстокі методи і засоби боротьби з активно діючими ворогами української державності. Але ці методи і засоби не застосовувались і не могли застосовуватись (навіть через об'єктивні обставини) проти широких верств населення.

Ватажок одного із повстанських загонів сотник Гальчевський ("Орел") писав:

"Кожному з нас розстріляно кого-небудь близького, рідного, сім'я без притулку, господарство зруйноване — чи піде козак грабить, де він його діне. По 1, по 2 роки є козаки, що не бачились з родиною. У мене є козак. Два роки вже зі мною. За його повстанчу діяльність більшовики в серпні 21 року застрілили його брата Давида. Цього року піймали сестру Оляну, питаючи за Ониська, катували її, насилували, живою засипали в яму, яку вона сама собі викопала. Вона нічого не казала, бо нічого не знала і забрали її до губчека, де розстріляли, за що? Є козак Гриць Осидчук з 19 року в повстанні: йому за нього розстріляли сестру і старого батька. В с. Літинці 4 брати Антонюки в повстанні з 19 року. Торішнього року в серпні іхнього батька Гриця Антонюка, питаючи за синів, мучили: поодрізували вуха, носа, очі викололи, по суглобах розбирали руки, обрізали губи, язика вирізали і шаблюкою в горло закололи, вивезли за село і затоптали в болото і наказали не ховати мученика. Коли поїхали кати, все село почало голосити, але боялось ховати. Тоді прийшли сини, збили домовину в своєму садку і там сховали мученика за Україну, без попа і без хреста. Таких випадків мільйони. Сльози навертаються, коли пишеш і пригадаєш все. В кожного з нас накипіло на душі, за грабунок ні один повстанець не думає. Бралось тільки те з державних установ, що назвав попереду, що було потрібно для організації і для життя загонів. Кожний знав, що за ганебний вчинок буде розстріляний партизанським судом; за всім стежила к.р. (контррозвідка — В.С.) загонів" [698].

Повертаючись до розгляду головної проблеми, необхідно зауважити, що у планах ППШ, крім повстанських формувань, чимало місця відводилося і тісно пов'язаному з ними антирадянському підпіллю. Воно виникало у різних містах і містечках УСРР, комплектувалося переважно з патріотично настроєної інтелігенції, колишніх військовослужбовців Армії УНР, молоді. Члени цих організацій проводили велику розвідувальну роботу, проникали й легалізовувалися в партійних і радянських органах, частинах РСЧА, впроваджували там свою агентуру, намагалися розкласти апарат радянського державного управління. Прикладом підпільної організації у РСЧА може бути "Військова організація січових стрільців", осередки якої діяли в Київській Школі червоних старшин і 402-му стрілецькому полку, дислокованому в Умані [699].

У м. Біла Церква Київської губернії в серпні 1921 р. активісти розгромленого "Цупкому", котрі лишилися на волі, створили "Козачу раду Правобережної України". Вона була затверджена Петлюрою як центр інформаційної роботи на Правобережжі, але така роль не задовольняла керівників організації. У вересні 1921 р. вони вирішили діяти і як центр підготовки повстання в Київській, Волинській, Миколаївській та Одеській губерніях. Головою обрали службовця Білоцерківської кооперації Павла Гайдученка (Гонта); начальником інформаційного бюро — Миколу Лозовика (колишній заступник голови інформаційного бюро при Директорії); уповноваженим пошт і телеграфу — М.Симака (колишній член "Цупкому"); "командуючим збройними силами повстанців північно-східної частини Правобережжя" — отамана Т.Бессарабенка, котрий мав мандат ППШ ДЦ УНР; командуючим північно-західною частиною — І.Шамуленка (Федорцев), який працював у районній спілці кооперації; генеральним писарем — Г.Григоренка.

Активісти "Козачої ради" вербували прихильників. У роботі брали участь і деякі службовці Білоцерківського повітового військкомату, земельного відділу, пошти та інших установ. Проникнення у названий вище військкомат дозволило здобути і передати за кордон мобілізаційний план УСРР. Г.Григоренко залучив до організації співробітників штабу 45-ї радянської дивізії Ф.Галянта, В.Виговського, М.Малика, І.Білика, котрі здобули топографічні військові карти та передавали таємні відомості про наради, які відбувалися в штабі. "Козача рада" зав'язала стосунки з "8-м повстанським районом" і з "УНРівською підпільною контррозвідкою" в Києві, створеними ППШ, а також зі збройними загонами Гайового і Трейка [700].

Історія цієї підпільної контррозвідки така. У серпні 1921 р. ППШ відрядив до Києва для розвідувальної роботи офіцера Миколу Афанасьєва, котрий закінчив у Польщі курси контррозвідки. Микола прийшов до батька, колишнього директора департаменту в Міністерстві фінансів за Директорії. Батько й дві сестри здобули Миколі Афанасьєву фіктивні документи, які дали йому змогу легалізуватися в Києві, а потім познайомили з людьми, котрі могли б допомогти у виконанні завдання.

Через деякий час незалежно від Миколи Афанасьєва до Києва прибув відряджений ППШ колишній полковник генерального штабу царської армії Віктор Алексєєв, котрий отримав мандат на організацію підпільної контррозвідки. Під ім'ям Георгія Мосійчука він за допомогою дружини та її знайомих вступив на службу в радянську військову установу, розшукав Миколу Афанасьєва й домовився з ним про спільну роботу. Зібрані через завербованих агентів відомості Алексєєв у шифрованому вигляді регулярно переправляв у Польщу через Едуарда Брейненсена.

У лютому 1922 р. Алексєєв, довідавшись про існування "Козачої ради", увійшов з нею в контакт. Йому запропонували працювати за сумісництвом помічником начальника контррозвідки при штабі "Козачої ради". Алексєєв згодився на пропозицію, допомагав цій організації й переправляв через свою агентурну мережу її донесення в Польщу. Але 3 березня 1922 р. НК ліквідувала "Козачу раду" й "УНРівську контррозвідку". Під час арештів та обшуків було вилучено 10 кулеметів, багато гвинтівок, револьверів, гранат і набоїв [701].

Мужньо захищався і трагічно загинув Е.Брейненсен. Начальник секретно-оперативної частини Київської НК Ю.Перцов, котрий керував операцією, розповідав про цю подію так:

"…Під час моєї відсутності в штаб доповіли телефоном про те, що на одній із квартир по Діонісіївському провулку членами петлюрівської контррозвідки вбитий наповал наш співробітник Янковський, а решта… деморалізовані. Розпочатій справі, таким чином, загрожував цілковитий зрив по всьому фронту. Тов. Кравченко, захопивши з собою кількох співробітників, негайно рушив на місце події. Не доїхавши до Діонісіївського провулка, всі зійшли з автомобіля, аби не сполохати бандитів, і попрямували провулком. Пройшовши незначну відстань, тов. Кравченко помітив двох чоловіків і одну жінку, котрі йшли йому назустріч. Запідозривши в них членів злочинної зграї та вбивць Янковського, Кравченко вихопив зброю й кинувся на них з вигуком: "Руки вгору!" Співробітники, які йшли за ним, ще не встигли підтягнутися, як пролунав постріл. Тов. Кравченко похитнувся й упав. Поранений, він встиг ще вистрілити у свого вбивцю. Зав'язалася перестрілка між нашими співробітниками й пораненим зловмисником, котрий, лежачи на землі, не переставав посилати кулю за кулею. В результаті він був зрешечений кулями й супутники його затримані. Тов. Кравченка понесли до найближчого медпункту, де він через 15 хвилин помер. Його вбивця виявився членом петлюрівської контррозвідки Брейненсеном, котрий постійно курсував між штабом Петлюри й контррозвідкою через кордон" [702].

У зазначених вище справах до суду притягали 245 осіб, активні учасники організацій були розстріляні.

Питанням розвідки та контррозвідки приділяли увагу й повстанські загони. Вищезгаданий ватажок одного із них сотник Гальчевський писав: "В кожнім селі більшовики намагаються мати секретного співробітника. Ми, за допомогою своїх людей в губчека і в повітових політбюро, і в військових особливих відділах, діставали списки секретних таких співробітників. В списках були і селяни, і євреї, і т.ін… Знищено "секретних відповідальних співробітників" (хто б він не був з національного боку і за соціальним станом) до 200 на терені Київщини — за торішній (1921 — В.С.) рік — і на Поділлі ц.р. Шписів губчека, політбюро повітових, особливих відділів військових частин за 2 роки — до 450". Ефективно діяла розвідка отамана Орлика. Саме вона допомагала загону М.Палія здійснювати успішні маневри та з боями відриватися від противника.

До речі, успіхи повстанської контррозвідки визнавали і більшовики. В одній із інструкцій по боротьбі з бандитизмом знаходимо: "Своєчасна обізнаність щодо противника є фактором важливим взагалі і, на жаль, перевага в цьому розумінні до теперішнього часу була на боці банд. Перевагу цю необхідно вирвати із рук бандитів й паралізувати їх високою організацією нашої розвідки, головним чином таємної. Для здійснення цього потрібна агентурна розвідка" [703].

Цілком закономірно, що, розробляючи плани повалення радянської влади, керівництво ППШ докладало зусиль до перетворення повстанського руху на організовану, боєздатну силу, здатну не тільки готувати УСРР як потенційний театр воєнних дій, але й протистояти регулярним частинам Червоної армії і держбезпеки. ППШ постійно приділяв увагу кадровому забезпеченню повстанських формувань, постановці перед ними конкретних бойових завдань в умовах підпілля та відкритих бойових дій, підготовці відповідних інструктивно-директивних документів, формуванню організаційно-штатної структури й територіальної мережі повстанських угруповань, матеріально-бойовій підтримці партизан.

Органом безпосереднього керування повстанським рухом в УСРР у рамках Штабу був його організаційний відділ, до складу якого входили секції: організаційна, яка призначала співробітників на керівні посади в штабах повстанських формувань, підтримувала кур'єрський зв'язок між ними і Штабом, інструктувала командування повстанських угруповань; облікова — поточний облік повстансько-підпільних сил в УСРР; етапова — налагодження каналів оперативного зв'язку між ППШ і повстанцями; постачання і транспорту — матеріально-технічне забезпечення повстанських формувань.

За станом на 1 серпня 1921 р. організаційна секція направила в УСРР 111 осіб "для постійної організаційної праці" в штабах повстанських груп і районів та 11 кур'єрів. З 97 осіб, висланих до штабу 6-го району 2-ї повстанської групи, до місця призначення прибуло 80, а 13 повернулося з різних причин, не виконавши завдання.