Рейди УПА теренами Чехословаччини

Про розголос, якого наробили в свiтi рейди УПА в Захiдну Нiмеччину, мова йтиме у наступному роздiлi, в самiй же ЧСР вони викликали значний переляк. Ярослав Шольц вказує, що українськi повстанцi мали достатньо сил, щоб у належний момент утворити ядро, довкола якого могли згуртуватися антикомунiстичнi сили, що й так всiляко пiдтримували їх на Словаччинi5. Розумiючи небезпеку дестабiлiзацiї ситуацiї, комунiсти, що ще не закрiпилися на той момент остаточно бiля керма влади, почали проводити активну пропагандистську кампанiю, спрямовану проти тих партiй i рухiв, якi могли становити їм конкуренцiю. Особливо це проявилося у ставленнi до Словацької Демократичної партiї. Вже незабаром, пiсля лiквiдацiї т.зв. "бандерiвської проблеми", розпочинаються масовi "викриття" змов, iнiцiйованi комунiстами. "Руде право" 18 вересня оголошує про викриття змови, метою якої було вбивство президента республiки. Змовники, стверджується в статтi, активно спiвпрацювали з командуванням бандерiвцiв1. В номерi за 26 вересня та ж газета помiщує статтю "Слiдство виявило великий розмах антидержавної змови на Словаччинi", де також вказується на зв'язок її учасникiв з бандерiвцями2. Наступний номер цього комунiстичного часопису повiдомляє, що за звинуваченням у змовi заарештовано 159 осiб. До речi, про так звану "антидержавну змову за участю мiсцевих реакцiйних кiл та бандерiвцiв" донедавна писалося практично у всiй чехословацькiй лiтературi. Щойно Ян Фiала у своїй новiй працi показав цi сенсацiйнi "викриття" змовникiв як фiкцiю та роботу комунiстичної пропаганди3. Загалом, можна з певнiстю стверджувати, що в цьому випадку йдеться про добре продуману i реалiзовану акцiю комунiстичної партiї, яка зумiла скористати з ситуацiї (наявнiсть вiддiлiв УПА на теренах Чехословаччини), щоб розправитися зi своїми полiтичними суперниками.

Пiдсумовуючи результати рейду 1947 року, наведу ще кiлька цифр. В час найбiльшого напруження боротьби, влiтку-восени 1947 року, до боїв проти УПА було залучено 15340 осiб, з них 6087 воякiв армiї, 5623 службовцiв безпеки, 3630 колишнiх партизан4. Щодо втрат по обидва боки, то тут iснують рiзнi пiдрахунки. Так "Руде право" з 17 серпня подає явно завищену кiлькiсть вбитих до того часу повстанцiв – 1405. Та ж газета 10 жовтня вказує, що "вiд початку акцiї дiйснi нашi втрати – 20 вбитих в бою, 19 – в нещасних випадках, 81 поранений i 5 пропали безвiсти6. Бойовi ж втрати бандерiвцiв є втричi бiльшi, i можна вважати, що бiльше, як половина їх лiквiдовано, зазначив мiнiстр оборони Людвiк Свобода"7. Дещо iншi цифри подає Хньоупек – 59 вбитих, 39 поранених, 217 полонених8. Вiдомий дослiдник Євген Мiсило, опираючись на польськi архiвнi джерела, подає свiй пiдрахунок втрат: вiд 10 червня до 12 листопада загинув 61 вояк УПА, 289, в тому числi 41 поранений, потрапили в полон1. Схожi пiдрахунки подає на основi документiв з архiвiв колишньої Чехословаччини Ян Фiала, у нього в акцiях загинув 61 вояк УПА, в полон потрапило 260 воякiв, при цьому вiн зазначає, що це становило близько 80-85% усiх, хто намагався перебратися на Захiд2. Останнi цифри (вiдсоток лiквiдованих), на мою думку, є завищеними, так як Фiала розшифровує їх наступним чином: сотня "Громенка" лiквiдована на 76% – реально iз 120 бiйцiв дiйшло 36 тобто 30%; сотня "Бурлаки" лiквiдована на 80% – реально iз близько 100, що починали рейд, потрапило в полон 41, вбито – 53, тобто лiквiдовано близько 46%; сотня "Бродича" лiквiдована на 70% – реально iз 80 бiйцiв, як вказувалося вище, 48 таки дiйшли, що становить 60%. Деяку плутанину до пiдрахункiв втрат рейдуючих вiддiлiв УПА вносить також той факт, що, починаючи з осенi 1947 року, на Захiд перебиралися також групи цивiльної сiтки ОУН та рештки розбитих на Закерзоннi сотень, чисельнiсть яких практично не пiддається точному визначенню.

Незважаючи на такi великi втрати, завдання рейду все ж було виконане. Ось, що читаємо про прихiд повстанцiв до Нiмеччини в спогадах одного з чiльних дiячiв ЗЧ ОУН Миколи Климишина: "Це тодi переконало цiлий свiт – УПА справдi iснує i бореться i є спроможна на такi далекi, повнi небезпеки, рейди"4. Пiдтвердження цього знаходимо також у "Зверненнi воюючої України до всiєї української емiграцiї", пiдписаному керiвництвом українського нацiонально-визвольного руху. "Бiйцi i командири рейдуючих вiддiлiв УПА! Ви мужньо виконали своє завдання, покладене на Вас Українською Головною Визвольною Радою. Край iз запертим вiддихом слiдкував за Вашим рейдом, а його успiшне закiнчення викликало в Краю величезну радiсть. Увесь народ радiє, що Ви добилися аж за другу стiну бiльшовицької тюрми народiв, щоб там, перед цiлим свiтом, скласти протест проти гноблення українського народу росiйсько-бiльшовицькими загарбниками i сказати правду про визвольну боротьбу на рiдних землях.

Ваш прихiд у Захiдню Європу як безпосереднiх учасникiв i живих свiдкiв визвольної боротьби на наших землях докорiнно вплинув на змiну поглядiв i чужинцiв, i своiх на нашу визвольну боротьбу та поклав кiнець фальшуванню правди про цю боротьбу. I в цьому Ваша велика заслуга для всiєї визвольної справи. Історiя гiдно оцiнить Вас".

Роздiл восьмий ЗАХIДНА ПРЕСА ПРО УПА

Вже наприкiнцi 1945 року на Заходi починають з'являтися першi повiдомлення про український нацiонально-визвольний рух. Першими, звичайно, таку iнформацiю почали подавати українськi емiграцiйнi газети, зокрема, канадськi часописи "Наш шлях", "Український щотижневик в Канадi" (жовтень 1945 року). Дуже промовистими, на мою думку, є самi назви статей: "Повстанчий рух на Київщинi", "Вiдношення червоноармiйцiв до УПА", "Червонi ватаги як новий метод боротьби з УПА", "Повстанцi волiють смерть, чим неволю", "Дiяння УПА", "Ватутiн погиб з рук УПА", "Конференцiя пiдсовєтських народiв"1. Щойно на початку наступного 1946 року починають друкувати такi статтi у власне iноземнiй пресi.

Американська щоденна газета "Нью-Йорк Дейлi Ньюз" протягом 29, 30, 31 сiчня того року друкує статтю про дiяльнiсть в трикутнику, утвореному кордонами Польщi i Чехословаччини, мiж пунктами Сянiк i Лупкiв близько 20 тисяч легко озброєних воякiв, добре одягнених, з тризубами на головних уборах2. Вже незабаром пiсля цього, 17 квiтня 1946 року, тобто саме в час другого словацького рейду УПА, в iншому американському щоденнику "Нью-Йорк Геральд Трiбюн" з'являється дещо конкретнiша iнформацiя у статii "Револьта українських нацiоналiстiв проти репатрiацiї, яку проводить Польща" Гомера Бiгарта, кореспондента з європейських справ. Наступного дня її було передруковано європейським виданням цiєї газети пiд назвою "Українськi повстанцi палять мiста недалеко польського кордону". "Сянiк, Польща, 17 квiтня, – читаємо тут, – повстання українських нацiоналiстiв проти репатрiацiйної програми уряду крiпшає в районах Галичини, що сусiдують зi совєтською границею [...]. Польським вiйськам безпеки не вдалося досi нiчого зробити проти повстанцiв[...]. В Сянiку є польська дивiзiя. Але вночi 4 квiтня, коли українцi доконали найбiльш вiдважного рейду та спалили мiсто Букiвсько, комендант дивiзiї мусiв зi соромом зiзнатися, що не має вiдповiдних сил. Минуло два днi, заки польське вiйсько ввiйшло до Букiвська, a повстанцi, тим часом, були вже далеко в лiсах... Сили українських банд нiяк не можна точно окреслити. "Багато тисяч" – це була єдина вiдповiдь, яку я мiг дiстати вiд польських урядовцiв у Сянiку i повiтовому мiстi Ряшевi. Те вiйсько, мабуть, складається, головно, з українцiв, включно з ветеранами Галицької СС-Дивiзiї, яку створили нiмцi. Є там також багато польських та нiмецьких ренегатiв. Вони носять польськi унiформи, цивiльне лахмiття i є озброєннi в крiси, кулемети та гранати. Кiлькох молодих українських рекрутiв, що втiкали з банди до Сянiка, знають тiльки те, що їх провiдник зветься "полковник". Урядовцi припускають, що це може бути полк. Бандера, український купець, який помагав нiмцям, аж зник таємничо в 1943 р. Тому повстанцi є вiдомi в околицi як "бандерiвцi". "Цi банди, – говорив голова мiськради в Ряшевi, – твердять, що ця територiя належить несправедливо до Польщi [...]. Вони хочуть незалежної України, незалежної вiд Росiї i вiд Польщi"1.

Інша заокеанська газета, а саме канадська "Ґлоуб енд Мейл" 20 квiтня того ж року подала таку iнформацiю: "Варшава, 19 квiтня (Асошiейтед Прес). – Сильно озброєнi банди українських нацiоналiстiв тероризують полуднево-схiдню Польщу, переходячи з-за демаркацiйної лiнiї росiйського кордону [...]. Банди, що переходять кордони, дiють, як тут вiрять, у вiдплату за виселювання їх з Польщi на росiйську зону на основi польсько-совєтської умови. Цi українцi борються за своє право залишитися на польських землях далi, як також жадають, щоб Україна стала незалежною державою"2. Швейцарський часопис "Базлер Нахрiхтен" в номерi за 13 травня мiстить замiтку пiд назвою "Заворушення терористiв у Польщi", де зазначається, що учасники акцiй проти польської армiї – це колишнi члени армiї Власова, якi тепер в цiлостi належать до Української Повстанської Армiї.

Отже, як бачимо з кiлькох наведених прикладiв, автори статей про УПА, якщо вони навiть намагалися бути об'єктивними, подають дуже багато перекрученої i неточної iнформацiї. Це легко пояснити тим, що вони, очевидно, користувалися виключно джерелами iнформацiї, що походять з польських урядових чинникiв, якi були зацiкавленнi у виправданнi своїх злочинних дiй i очорненнi українського визвольного руху (звiдси, до речi, i означення повстанських загонiв термiном "банда").

Вже незабаром починають з'являтися статтi, автори яких вже, безперечно, користувалися iнформацiєю, що походить вiд української сторони. Однiєю з перших таких статей є публiкацiя "Україна i вiйна" в паризькому виданнi "Ля Републiк", число 4 за 1946 рiк. Автор ставить собi за мету проаналiзувати витоки українського визвольного руху. Вiн вказує на значнi втрати України в Другiй свiтовiй вiйнi i заперечує колаборацiю з нiмцями українських повстанцiв, наголошуючи на боротьбi вiддiлiв УПА (початком створення якої вiн, до речi, називає 1941 рiк) з нiмецькою армiєю. "Шкоди, якi завдали нiмцям дiї УПА, – читаємо у статтi, – були дуже поважнi. Саботажi їхнiх засобiв зв'язку були одним з головних факторiв нiмецького заломання пiд Сталiнградом. Скоро тiльки УПА зорганiзувалася в лiсах Волинi й Подiлля, почала в 1943 роцi свою велику офензиву. Пiсля кiлькамiсячної боротьби мусили нiмцi вiдступити до мiст, куди вони стягнули сильнi залоги[...]. У хвилини нiмецького заломання УПА володiла ве-ликою територiєю, з якої прогнано нiмцiв. Вона займалася розподiлом ґрунтiв, органiзуванням шкiл i iнших культурних уладжень. Полiцiя i жандармерiя УПА дбали про порядок [...]. У той самий час, коли французький повстанський рух приготовлявся до найбiльшої напруги звiльнити себе вiд нiмцiв, українськi повстанцi видавали нiмцям правдивi бої"1. Стаття, окрiм того, мiстить докладний опис боїв куреня УПА пiд командою Василя Андрусяка-"Грегота" в липнi 1944 року, а також iнформацiю про конференцiю поневолених народiв.

Нiмецька газета "Ноє Цайт" з 12 травня 1946 року у статтi "Партизанськi напади в Польщi" iнформує своїх читачiв, що "бандерiвська армiя почала на просторi мiж Галичиною, що належить Польщi, словацькою границею i лiнiєю Керзона партизанську вiйну великого стилю. Вони хочуть здержати виселення українцiв з цього терену i ведуть боротьбу за Незалежну Україну. Авторитет польської влади на цьому теренi цiлковито знищений. Помiж бiлими партизанами i польськими регулярними вiддiлами простягається нiчия земля"1. Провiдником партизанського руху автор називає Бандеру, "що був, правдоподiбно, капiтаном в армiї, органiзував пiд пануванням Гiтлера український партизанський рух, був пiзнiше iнтернований, бо хотiв проголосити самостiйну Україну"2.

На противагу тим публiкацiям, в яких українських повстанцiв називали фашистами i антисемiтами, австрiйський журнал "Вiн i Вона" вказує, що вони "заперечують окреслення їхньої органiзацiї як фашистської та ворожої демократiї, тому що вони є правдивi демократи, але безоглядними ворогами комунiстiв, а проти жидiв вони нiчого не мають, якщо тiльки вони не є комунiстами"3.

17 травня 1946 року в шотландськiй газетi "Да Скотсмен" з'являється стаття "Анархiя в пiвденнiй Польщi", яка розповiдає про боротьбу рiзних партизанських груп – "бандерiвцiв", АК, НСЗ – на теренах пiвденно-схiдної Польщi та Пiвнiчної Словаччини. "Польськi групи в горах Татри, – зазначає автор статтi, – пiдняли по обох сторонах чесько-польської границi значне повстання, й мiсцевi комунiсти повiдомляють, що вони в краю мордують без рiзницi комунiстiв i жидiв. Подiбне зажалення є проти бандерiвцiв, але в тому випадку гiдним завваги є те, що мiсцеве населення не боїться їх, хоча польська й чеська влада називає їх терористами. Я не мiг вiднайти яких-небудь ознак їхнього антисемiтського наставлення, пiд час, коли вони без застережень признають, що вони є антикомунiсти. Я розпитував десятки селян по обох сторонах чесько-польської границi, i всi вони твердили, що їх часто вiдвiдували бандерiвцi – до того стало нiччю – але вони заявляють теж, що їм не сталося жодних кривд й нiхто з них не втратив свойого майна. Навпаки, бандерiвцi є надзвичайно чемнi. Вони просять тiльки харчiв, нiколи натомiсть не вживають насильств [...]. Навiть один з тих, що в них я засягав iнформацiї, а з цiлковитою певнiстю знаю, що був вiн жидом, висловлював цю саму думку, що його сусiди"1. Як i в багатьох iнших публiкацiях про УПА, автор цiєї також намагається дати вiдповiдь на запитання, ким же був керiвник українського визвольного руху Степан Бандера. "Тут йдеться, – розвиває вiн свою версiю, – про одного капiтана iменем Бандера, якого нiмцi покликали до заснування "бiлих" партизан, що вiн їх назвав УПА – Українська Повстанська Армiя. Бандера, очевидно, думав, що йому буде дозволено проголосити незалежну Українську республiку, але в три днi пiсля видачi проклямацiї його заарештовано. Я не мiг ствердити, що з ним сталося далi"2.

З часом з'являється дедалi бiльше публiкацiй в пресi, що окреслюють повстанськi вiддiли вже не як банди, а як чiтко структурованi i органiзованi вiйськовi пiдроздiли, що вiдзначаються суворою дисциплiною. Паризька газета "Ль Об" 18 жовтня 1946 року вказувала, що "УПА – Українська Повстанська Армiя – є ви-разно зорганiзована i випосажена. Повстанська пропаганда має свої клiтини по цiлому СССР, пропаганда, що п остаточна цiль є дуже проста: усунути комунiзм [...]. УПА є лояльною супроти полякiв та строго карає злочини, допущенi її жовнiрами на польських селах"3. Інша французька газета "Комба" у числi 714 з того ж року вказує, що "рух спротиву УПА виявляється в найбiльш класичнiй формi партизанської вiйни [...]. Вона забезпечує собi фонди, накладаючи окуп на села, а взамiн за це дає бони "Визволення України"... Вони [українськi повстанцi – В.В.] видають багато журналiв i мають на чужинi свої делегацiї"4.

У 1946 роцi з'являються на свiт i багато iнших публiкацiй про УПА в захiднiй пресi, зокрема, статтi Арманда Гаспара "Новий резистанс" в числi 32 швейцарського "Жюрналь де Женев"5, "Мала вiйна проти українських повстанцiв" в iншому швейцарському виданнi "Дер Бунд" з 30 серпня 1946 року1, "Боротьба проти радянських сил на Українi" в "Нью-Йорк Таймс" за 29 вересня2, стаття в голандському щоденнику "Де Тайд" за 4 грудня3, та, очевидно, дуже багато iнших, яких авторовi цих рядкiв не вдалося вiднайти.

Даючи загальну характеристику публiкацiй захiдної преси про УПА, слiд вiдзначити досить помiтну їх еволюцiю. Якщо на початках захiднi мас-медiа, пiд впливом росiйської чи польської пропаганди, а також користуючись iнформацiйними джерелами, що походили вiд них, зображали дiяльнiсть повстанських загонiв виключно як терористичнi акти невiдомих банд, то вже незабаром подається об'єктивна iнформацiя про УПА, визначаються її рушiйнi сили, основнi завдання i, врештi, починає вживатися її офiцiйна назва. Безперечно, велику роль у цьому процесi вiдiграли i рейди УПА теренами Словаччини, особливо другий, якi привернули увагу свiтових засобiв масової iнформацїї до проблеми української визвольної боротьби, дозволили їм мати додаткове, окрiм офiцiйних польських, радянських та чеських повiдомлень, джерело iнформацiї, що походило безпосередньо вiд його учасникiв або їх прихильникiв.

Справжнiй бум газетних публiкацiй про УПА в захiднiй пресi припадає на 1947 рiк, а саме на час переходу повстанських вiддiлiв до Нiмеччини. Проникнення українських повстанцiв за "залiзну завiсу" стало сенсацiєю мiжнародного масштабу, та це й не дивно, адже вiдбулося воно в атмосферi все бiльш наростаючого напруження мiж СРСР та Заходом, на самих початках т.зв. "холодної вiйни", яка, здавалося, готова кожної митi перерости у вiдвертий збройний конфлiкт.

Проте, першi згадки про український визвольний pyx y пресi того року з'являються дещо ранiше, а саме 30 березня. Того дня 1947 року американська газета "Детройт Ньюз" помiстила на своїй передовицi статтю про вбивство українськими повстанцями на шляху мiж Сяноком i Балигородом генерала, вiце-мiнiстра оборони Польщi Кароля Свєрчевського. На думку автора публiкацїї, атентат на польського вiйськового лiдера був добре запланований агентами УПА, яка мала своїх людей навiть у Варшавi1.

Дещо пiзнiше, 12 травня, в час розгортання поляками акцiї "Вiсла", телеграфне агентство "Асошiейтед Прес" повiдомило, що "Польща, СССР i Чехословаччина уклали мiж собою договiр, який звертається проти партизанських груп українських нацiоналiстiв, що оперують, передусiм, у пiвденно-схiднiй Польщi. Договiр має на метi спiльну боротьбу з тими партизанськими групами"2. Австрiйська газета "Зальцбурґер Нахрiхтен" в числi 83 повiдомляє про перебiг польської протиповстанської акцiї в травнi 1947 року: "Згiдно з вiстками зi схiдної Польщi, українськi повстанцi на теренах на захiд вiд лiнiї Керзона розвивають ще й тепер широко дiяльнiсть. Повстанцi називаються Українською Повстанською Армiєю i стоять пiд наказом полковника Бандери [...]. Триста тисяч воякiв польської армiї, включно з панцерними i парашутними з'єднаннями, заставлено до поборювання повстанцiв. Як звiтує "Контiненталь Ньюз Сервiс", дощенту спалено мiсцевiсть Вислок, що був командною столицею Повстанської армiї. Польськi джерела обчисляють сили УПА на 50 тисяч воякiв"3. Швейцарська газета "Базлер Нахрiхтен" в числi 138, описуючи бої проти УПА, вказує, що вони "тривають з не меншою напругою [...]. Терен боїв займає кiлькасот кiлометрiв i простягається вiд гiр Карпат до рiчки Буг. Повстанцi мають добре озброєння i, очевидно, пiддержку мiсцевого населення, тримають чисельнi ключовi становища i опановують шляхи на гiрськi перевали"4. Про завзяту боротьбу вiддiлiв УПА проти польської армiї на теренах Закерзоння повiдомляє й iнша швейцарська газета "Трибюн де Женев" за 12 травня: "Польська полiцiя безпеки i вiйсько далi ведуть завзятi бої проти українських нацiоналiстичних повстанцiв-партизанiв. Розпочалися повнi воєннi дiї проти пiдпiльної армiї та iнших партизанських opганiзацiй. Досi в цiй боротьбi участь взяли також росiяни, зокрема, командири окупацiйних вiйськ у пiвденно-схiднiй Польщi й Словаччинi"5.

Вже з самого початку рейду до Нiмеччини на Захiд потрапляють повiдомлення про бої вiддiлiв УПА на територiї Чехословаччини. Журнал "На сторожi", орган Закордонних Частин ОУН, що видавався у Нiмеччинi, у червневому своєму номерi повiдомляє: "Наш спецiальний розвiдувальний кореспондент на теренi Чехословаччини звiтує: "Важкi бої мiж українським повстанцями та "союзними вiйськами" [СРСР, Польща, ЧСР – В.В.] мали мiсце в околицях мiста Жилiни i Чадiце. Як оповiдають словацькi селяни, кiлька добре озброєних вiддiлiв УПА (чисельний стан невiдомий) геройськи вiдбивали атаки чехословацького вiйська. По кiлькаденних боях, якi завдали вороговi дошкульних втрат, вiддiл УПА вiдступив в глибшi лiси"1.