Розділ «Частина II»

Пане Чайківський і К°! Чого Ви шукали у мене і взагалі чого Вам від мене треба? Ви всі боялися, що буде чоловік, котрий не зможе стерпіти авантуристів і карєристів. Директорія від мого діла відмахнулася — то справа військова кажуть вони. А Голова Директорії пан Винниченко 436 сказав: «Отаман Болбочан не є винуватим, але його штаб складений з росіян, контрреволюціонерів і всяких там злочинців, а Болбочан же, як людина слабохарактерна, попав під вплив Штабу». І БАГАТО ДЕЧОГО ГОВОРИЛОСЯ НА КОНГРЕСІ 437. Пане Винниченко, мого Штабу Ви не знаєте, не знають його і всі ті; котрі обвинувачують його і мене. Ви не знаєте, що в моїм штабі були дійсні фахівці, чесні працьовники на користь України, котрі працювали під постійним моїм впливом і працювали не балачками як Ви. Якого ж характеру я, про це краще всього говорить моя активна боротьба на протязі 16 місяців. Але замісць того, щоби вести безпідставні балачки, Вам Пане Винниченко, як голові Директорії, слід би було спочатку розібрати моє діло, а бодай хоч трохи познайомитися з ним. Добре було би і мене допитати, це треба було зробити, бо я займав високу посаду — і лише після цього виступати на конгресі хоч з будь яким матеріялом, а не з провокаторськими чутками. Я гадаю, що авторитет і обовязок людини, займаючої найвисше місце в державі, вимогають ЗАВСІГДИ бути державною людиною, завсігди стояти на правовім грунті. А може так хотіли «товариші-фендрики».

Просив я, щоби мене пустили за кордон, бо чого ж сидіти на Україні, коли права нігде не найти, а всім заправляють люди, з котрими неможливо працювати. Мене відправили до Галичини, чогож це так? Отаман Коновалець і старшина Чайківський кажуть, що сучасний політичний момент вимагають сього. Слухайте, ми не діти і подібних дурниць не слід казати. «А що партії скажуть?» — говорить пан Чайківський. Мені соромно за людей, котрі такі дурниці кажуть; це можуть говорити люде, яким мій арешт дійсно був необхідний. Знаю, що всім дуже хотілося обвинуватити мене за мій відхід від Харкова і Полтави. Я цього якраз чекав. Але ж Ви побоялися про це навіть питання підняти і то з двох причин — перше всього Ви всі почували себе страшенно винуватими в цій справі і боялися навіть над собою суда, а по друге — межи Вами не було дійсно військових людей, котрі зуміли би оцінити бойову ситуацію (може Тютюнник, а може фендрик?) і зуміли би збудувати проти мене обвинувачення. Навіть коли б я був винен, то прошу експертів дійсно військових розібрати на підставі всіх документів та доказів свідків. Слухайте, Ви всі, у кого була влада в Київі! (Я в такій формі звертаюся, бо не можливо було розібрати, хто править краєм, а розпоряджалися тоді ріжні люди, особливо «фендрики»). Вам було необхідно писати про мене всі ті брудні видумки, котрі появилися в київських часописах? Як що це не Ви писали, то чому ж Ви не заборонили писати мерзоту таку? А може скажете, що і це було необхідно для «політичного моменту»? Ну добре, а «Національний Союз»? Ви є краса і гордість Української Республіки. — А чи не зацікавило Вас, членів Національного Союзу, що той Болбочан, котрого Ви недавно гучно вітали, заарештований як зрадник і злодій? Ні, не зацікавило? Не прийшло Вам на думку, що розвінчувати своїх героїв є позор і для тих, хто се робить. А, я розумію! Я Вам був потрібний раніш, а не тепер, коли Вам здається, що влада уже вся в Ваших руках. Роскішно, а що ж самостійники? В чім Ви мудреці обвинувачуєте мене і за що секретар партії (Андрущенко) погрожував перед представниками Республіканської Дивізії: «Ми його засудимо, він понесе сувору кару». Слухайте, самостійники, за що? От чого Ви навіть не зацікавились моїм ділом. Чи може й для Вас грав ролю «політичний МЕНТ»? Може в карєризмі мене обвинувачуєте? Чи може в тім, що я щиро весь час підтримував партію Самостійників і не боявся сього і в Гетьманські часи? Нагадайте тепер самі про все, особливо хай пригадують всі ті, котрі зараз більш всього нападають на мене. Багато про Вас самостійників не буду писати, бо мені сором за партію. А тепер звертаюся взагалі, до всіх Вас, стоячих на чолі Держави. Ви му сете мене регабілітувати — се являється питанням чести Вашої. Ви мусете дати мені право виїхати за кордон; Ви своїми провокаторськими випадами безумовно підірвали мої сили, як фізичні так і моральні, і служити я уже не можу, про що і рапорт подаю в одставку, а окрім сього я, особливо з Вами, служити не буду. Для мене необхідно аби я бачив, що на чолі Українського Уряду стоять люди практичні, фахівці, чесні, розумні, а не фендрики, авантуристи, інтригани, провокатори. Необхідно, аби я бачив, що ті люди поведуть Україну до щастя, порядку і слави, а не до сорому…

А може скажете «в армії треба служить»? В якій армії? В тій, де дивізіями, корпусами і арміями керують фендрики, Волох і К° і т. ін. Ні, сього не може бути! Ви утвердили Волоха командиром корпуса після того, як він сам оголосив себе командиром корпуса і командуючим армією. А Ви знаєте, що краще би зробили, як би командиром корпуса Запорожського призначили не Волоха, а Махна. Але тепер ще можна поправити діло і призначити «батька Махна» помічником «батька Волоха» — буде розкішний корпус. Ви думаєте, що «батько Махно» гірш від «батька Волоха»? Запевняю Вас, що навіть Махно багато кращий і більш військовий чоловік ніж Волох. Можна запросити до праці ще Шинкаря, Григорієва, Вірка, а тут ще й Тютюнник з Волохом — невеличка, але тепла кумпанія.

Нагадую Вам і запитую Вас, хто з Вас хтів уявити дійсне становище України, хто з Вас задумувався над тим, яка доля чекає Україну? Ніхто! Ви всьому світові оголосили війну. Ви чепурилися перед Антантою і погрожували їй війною. Ви абсолютно не хтіли з Антантою рахуватися, а на що Ви спиралися, на яку силу? На «товаришів», на Волоха, на фендриків, на геніяльних українських «Гінденбургів і Людендорфів» (Осецький, Тютюнник і К0.). Як Ви подивилися на мене, коли я одверто требував згоди з Антантою і негайної допомоги французькими військами. Я ніякої відповіді на свій доклад Петлюрі і Директорії не одержав. Ви думали тільки над всякими сортами соціялізації, Ви думали й думаєте над тим, як найкраще і найдовше зруйнувати Україну.

Ви особливо багато працюєте і думаєте над тим, аби не розсердити і догодити Вашим московським товаришам-большеви-кам, аби не показатися в їх очах противодемократичними. Ви не бачите того, що цим плодите на Україні таких же товаришів-большевиків і не бачете того, що через большевизм ведете Україну до «Єдіної Росії».

Ви считаете мене зрадником і за те, що я стояв за негайну згоду з Антантою і настоював просити у Французів допомоги — все рівно без цього не обійтися, але чим скорше, тим буде краще. Але Ви всі не маєте горожанської відваги про це отверто сказати, Ви боїтеся проводити тверду владу, порядок, право і через те збудувати сильну Українську Державу. Всього цього Ви боїтеся, бо тоді треба працювати, бо це, бачите, не демократично, а то, що Україна від тої занадто великої демократичности буде покрита пожаром і може зовсім згоріти — Вам байдуже…

А коли наступить уже зовсім тяжкий час, будете тікати за кордон. Нарешті, можу тільки подякувати за ту «нагороду», котру я получив від Вас за 16 місяців активної праці. І требую від Вас регабілітації свойого чесного імени, требую повернення грошей, річей і зброї, забраних у дружини моєї і у мене.

Отаман Петро Болбочан. 10 лютого 1919 р.

м. Станиславів «Отель Уніон».

(Архів С.Цапа (СГД). — Спр. З. — Б/н. Машинописна копія.)

Документ № 8

Рапорт отамана П. Болбочана Міністру військових справ УНР О. Шаповалу 438

Не пізніше 10 лютого 1919 р.

Республіканська дивізія і деякі другі частини Запорожського корпусу, для організації котрої мною вкладувалися всі сили, дивізія, кадр котрої складає елемент національно військовий і абсолютно здоровий, з моїм відходом від Запорожського корпусу безумовно розпадеться. В Українській Армії немає частин з таким кадром і дивитися на цю справу спокійно буде преступно перед Україною. Я, як патріот і військовий чоловік, котрому Республіканська дивізія рідна, звертаюся до Вас, Пане Міністре, котрому всі мої кровні частини вірять также, як і мені, спасти республіканську дивізію. Виведіть її зі складу Запорожського корпусу і поставте її в глибокий резерв для відпочинку і організації, бо инакше, після авантюри проробленої зі мною з дівізії цеї толку не буде під керуванням Волоха, котрий задався метою зруйнувати дівізію і вибити з неї той дух, котрий зміцнювався в національній боротьбі. Другого чекати від… Волоха і не можна — людина він необразована, дика, він же з унтер-офіцерів і прапорщиків низької проби, він без усякої освіти.

Начальником дівізії можна пропонувати назначити тілько республіканця — можна полковника Дубового 439, або полковника Цілюрика 440. Чужий нічого не зробить, бо традиції 2[-го] пішого Запорожського полку сильні, а другий піший Запорожський полк знає уся Україна по його героїчній боротьбі.

В склад дивізії Республіканської прохаю включити всі ті частини, котрі формувалися при допомозі кадру Республіканської дивізії, зразковий курінь пішого полку Івана Сірка, Важкий Дивізіон, Кінно-Гірський Дивізіон, Інженерний Курінь, Залізничний Курінь — ці частини не входять в склад дивізії, а просто при корпусі.

Підкреслюю, дивізія з самого початку істнування своїх куріневих частин, себто з 15 січня 1918 року, веде безпереривну боротьбу і ні разу не була на відпочинку. Бажано булоби поставити дивізію в район Жмеринка-Межибуже-Проскурів. Звертаюсь до Вас, бо більш ніхто не зверне уваги на цю справу, а я маю моральне і службове право постояти за ці рідні мені частини, котрі завдяки дешевим авантюристам-карієристам поставлені на грунт розвалу.

Отаман Болбочан.

Цей рапорт написано і послано з м. Станиславова до Військового Міністра Шаповала. Весь час полковник Болбочан старався допомогти своїм частинам чим тільки міг. Шаповал рапорт залишив без відповіді [31].

(Українське слово (Берлін). - 1921. - 1 липня.)