Розділ «Частина II»

Скажіть но прошу Вас щиро, чи задавалися Ви думкою, що Україна пропадає і що треба щось зробити аби спасти її. Бідна Україна ми боремся з більшовиками, весь культурний світ піднімається на боротьбу з ним, а уряд український іде назустріч большевизму і большевикам. Ви не хочете уявити, що це для України кошмар.

Мене весь час провоціровали, що я реакціонер, зрадник і всяка така штука, але ніхто з цих добродіїв не задається питанням, що я військовий чоловік і ніхто не захоче відповісти мені «що накажете робити мені в той час, коли сторона на військовім стані» — «якої лінії триматися». Мене обвинувачували, що я розганяв селянські з’їзди — де скажіть. Мене обвинувачували в погромних протижидівських тенденціях [то] прохаю Вас добродії укажіть мені зараз такі міри і таке средство, котрим абсолютно можна було би переродити Українця в його відношеннях до жидів… У мене сили не було відповідати за всіх Українців, але погромів я все-таки не допустив. Давно я почував, що проти мене Київ щось затівав, але останній час я рішив їхати до Київа виявити становище і проситися звільнити мене від посади, о чім просив Отамане Петлюру по дротові ще з Полтави, але він не хтів вислухати доклад мій до кінця. 22 січня я мав виїхати до Київа, а в пять годин ранку я був заарештований Волохом, котрий грав в дудку з Тютюнником, Вірко і Компанієй. Після арешту я не хтів кровопролиття і не дозволив Республіканській дівізії іти на Волоха і не хтілося губити людей бо діло й так буде згублено. Всі мої плани по организації, над котрими я працював з старшинами Генерального Штабу, дійсно відповідавшими свойому призначенню, як хваховців, всі ці плани зруйновані і все піде на нуль…

Мене привезли до Київа, як злочинця — за що. Чого Ви не судили мене за всі мої побіди. Місяць назад, трохи навить більше мені лунало по Київу гучне «слава» а чого ж Ви зараз не кричите мені «ганьба»… Може не хвата сміливости, може сором… Наберітеся хоробрости… Самостійники начинайте… давайте тон.

На решті запитаю Вас — хто з Вас краще від мене, хай той кине в мене перший камінь… Хто з Вас більше діла робив, а не наговорив його тільки…

Я маю право на негайну свободу, я маю право на виїзд з України — я заслужив сього, бо я ни в чім не винуватий, а навпаки Ви всі винуваті, бо Ви не можете розбиратись в самих простих життьових питаннях, а лізете в міністри, лізете в керовники Великої Держави, лізете в законодавці, замісць того, аби Вам бути самими звичайними урядовцями та письцями. Ви зовсім не думаєте про те, що маса зараз тільки тішиться Вашими демагогічними викриками, та й то вже не вірить Вам і хоче скинути Вас, зараз вже є звичка і досвід… А в повіти і губернії кого Ви посилаєте. Таких же як і Ви, а як де-небудь попадається людина порядочна і працьовита, Ви спішите таких замінити.

Подивіться, що уявляють з себе повітові комисари і коменданти. Похожі на Вас, більшість таких як і Ви. В час повстання я казав Вам, не ламайте адміністративного апарату, міняти зараз тільки головних керівників — Ви не згоджувалися, Ви сліпі були і тілько твердили, що все напоминающее гетьманське повинно згинути, але для цього необхідно зараз же дати було нове що-небудь і ніяк Ви не хотіли вірити мені, що повстання можна провести организовано, а не анархично, не визиваючи анархії, а можна було. Я в своїм районі начав було успішно проводити організацію повстання, але Ви помішали, бо Вам необхідний був пожар. Перед повстанням я боявся аби після не повторилося безладдя, котре було при Центральній Раді і Міністерстві Голубовича — «ні — казали Ви всі — цього вже не буде, ми вже навчені». Хіба навчені. Ой багато ще треба Вас вчити. А Ви організатори армії хочите бути розумнішими від всього світу… Ні добродії Осецький і Тютюнник а колись ще був і Жуковський 431, тільки дурень думкою тішиться, навить большовики кинули той шлях на який Ви зразу думали пійти, але правда не виходить нічого… Краще би Вам не братися не за своє діло. Україна повинна червоніти перед всім світом за свій уряд, котрий очевидячки веде свою сторону до погибелі. На одній нараді представників Полтавщини і Харьківщини в Полтаві один з найавторитетніших представників Українського громадянства [сказав], звертаючись в бік есерів: «подивіться, що з себе уявляють наші міністри. Як не критин то подлец». Так буде до тої пори поки всі Ви громадянські представники не скажете: «Я ПЕРШЕ ВСЬОГО УКРАЇНЕЦЬ. А ПОТІМ ВЖЕ ПАРТІЙНИЙ ДІЯЧ. ПОТІМ ВЖЕ ХОЧ І ГОТТЕНТОСЬКОЇ ПАРТІЇ».

Я кончив. Требую для себе свободи, я її заслужив, Ви мусите мене випустити, але все-таки працювати з Вами більше я не буду — не по дорозі.

Первопис підписав: Отаман Балбачан, 26/1-19, Київ,

Отель Контіненталь, № 22.

З оригіналом згідно за Начальника ВІК,

Старшина В. Шелест

(Архів С. Цапа. (СГД). — Спр. З. — Б/н. Машинописна копія.)

Документ № 7

Відкритий лист П. Болбочана Головному отаману С. Петлюрі, членам Директорії, прем’єр-міністру, начальнику Генерального штабу, голові Українського національного союзу, голові Української партії соціалістів-самостійників, командиру Осадного корпусу

10 лютого 1919 р.

Необхідність примушує мене додати декілька слів до свого першого відкритого листа.

Вам, Панове, відомо, що я сидів арештований в Н[оме] р[і] 22. готелю «Континенталь». Весь цей час (від 24 до 31 січня включно) я добивався кого небудь бачити з наших військових, або загальних керівників, щоб запитати, за що я був арештований. Ніхто не хотів зайти до мене, всі боялися, бо ніхто не міг відповісти на моє запитання… за що? Один військовий міністр отаман Греків не боявся зайти до мене і запитати: «За що ви заарештовані?» Отаманові Грекові ми завсігди вірили і віримо. Звертався я до Отамана Петлюри кілька разів, один раз надіслав йому листа — ніякої відповіді і приняти мене він теж не захотів; а зайти до мене — не було що й думати, не дивлячись на те, що Петлюра жив рядом з моїм номером через стіну (Н[оме]р 21). Всі догоби [29] я не звертався відповідали: нема дома, занятий і т. п. (Коновалець, Мельник 432, Петлюра, Чайківський 433). В той час, за малою виключністю, головними керівниками армії, були «фендрики», до котрих тяжче було добитися ніж перед тим до Гетьмана Скоропадського. Ні, не хотів мене Петлюра прийняти, хай буде так, бо я «зрадник», але він не хотів приняти навіть мою дружину, коли вона хотіла вияснити, у кого має шукати права відносно розбійничого трусу, зробленого у неї січовиками у Київі; вони ограбили все, що у неї було. Трус був по ордеру старшини Чайківського [30].

Пане Отамане Петлюра! Я весь час молився на Вас, я навіть забув Ваш руйнуючий наказ по армії, котрий Ви видали в грудні 1917 р. і котрим Ви на довго знищили молоду Українську Армію та підірвали в неї національну ідею 434. Я не хотів згадувати про цей наказ, я думав, що життя Вас перемінило, однак я помилився. Тепер коли Ви не хочете оцінити обставин, і не хочете вірити, що Україні загрожує страшна небезпека, я можу сказати, що у Вас було щире бажання створити тільки «ореол Петлюри», а не «ореол України», і аби цей ореол не пропав, Ви рішили всю свою вину скинути на Болбочана. Не вірю я більшій кількости Ваших співробітників і деяким з тих, котрі стоять тепер на чолі Республіки. Тепер такий час, коли хата горить, а хто хоче вогонь гасити тим, що буде дути на вогонь, той вже не діяч, той є або хлопчак, або авантурист, або кретин або підлець. Ви окружили себе «єзуїтами» і інтриганами, котрі строго переводять необхідну їм тактику.

Прошу Вас, Пане Отамане Петлюра, скажіть по щирости, що корисного Ви робете для Армії? Коли я сидів у «Континенталі» заарештований, я серцем відчував, що армією правлять ті дрібні авантуристи, ті фендрики, ті інтригани, котрі окружають Вас. Ви ж [є] в їх руках просто маріонеткою. За весь час перебування в Київі, ні я, ні представники від Республіканської дивізії не могли виявити причини мого арешту і тільки всі від мене і представників Республіканської дивізії тікали і навіть говорити боялися, бо ніхто не міг відповісти на запитання — «за що я заарештований?» Отаман Петлюра казав: «слідство покаже». Значить мене арештували для чогось, а слідством вже будуть вишукувати яку небудь причину. А все таки, за що я заарештований? Весь час я продовжував запитувати, бо бачете я сподівався, що находжуся у правовій державі та сподівався, що все таки при владі найдуться порядні люди. Але багато Україні прийдеться ще пережити поки вийде Вона на правовий шлях.

Один з «добродіїв» фендриків, окружаючих пана Петлюру, п. Чайківський, висловився, що мене обвинувачують в тім, що колись то, прощаючись з мадам Н. (жінкою бувшого флігель-адьютанта)… поцілував її руку. Безумовно, пане Чайківський, обвинувачення дуже важне і слава Богу, що про це не довідалася Верховна Слідча Комісія 435, а то зараз підняла би світове діло. Так то, так, пане Чайківський, а все таки зробили ганебний трус з Вашого наказу на квартирі, де були річі моєї дружини і ордер був підписаний Вами. А, Ви відрікаєтеся! Безумовно так і треба, але уявіть собі, що Ви знайшли якісь компромітуючі мене документи, або ті самі 120 міліонів; як Ви думаєте, чи Ви тоді теж відрікались би? Тепер же тільки й треба відрікатися, казати, що трус був самочинний і бути задоволеним тим, що пограбували мою квартиру і взяли не тільки те, що складало цінність, те, що збиралось у мене і дружини роками, але навіть фамілійне наше добро забрали, котре для Вас зовсім не має ніякої ціни — портрети, листи, старі документи, стару зброю і т. инше. Ви забрали у моєї дружини останні гроші, Ви забрали у неї одежу, ріжні річи, всю мою зброю, навіть ту одежу, котру Ви не взяли, Ви її пірвали… Все це теж було необхідне для «політичного моменту»? Трус Ваш був подібний по набігу розбійників. Тепер Ви кажете, що трус був самочинний і цим Ви себе ще більше компромітуєте. А міліція? А протокол під час трусу, а самий законний з Вашим підписом ордер?