Розділ «ЧАСТИНА І»

Підсудними були директор радгоспу Колісник, двоє селян і один радгоспний робітник. Першого судять Колісника за шкідництво і саботаж, звинувачують у тому, що зірвав посівну кампанію, зморив коней так, що навесні падали, рогата худоба гинула з голоду.

Директор виправдовувася тим, що до радгоспу пригнали багато худоби тих людей, яких вивезли. Він не мав чим годувати, звертався до уряду, але йому сказали, треба шукати пашу на місці, в куркулів, треба потрусити куркуля. Куркуль заховав, треба було пошукати. Народні засідателі визнали Колісника винним, і суддя засудив директора радгоспу на п’ять років примусових робіт. Як вредителя селянсько-робітничої влади. Другого судять конюха Василя за те, що не хоче платити доярці Явдосі аліменти.

Василь доказує, що то не його дитина, бо тільки сім місяців, як він прийшов працювати до радгоспу і від того часу знає Явдоху. Але прокурор доказує, що хороша мати «вигріє» рибйонка за сім місяців. Присудили Василеві платити аліменти: дитина мусить мати батька.

Далі судять Гриця Запотічного за те, що зрубав берізку у своєму лісі. Гриць виправдовувався, що його ліс, мусив зрубати берізку, бо мерзли діти в хаті. Прокурор питає, чи знає Гриць сталінську конституцію.

— Не знаю, — каже Гриць.

— То Ви не хочете вчити сталінську конституцію?! Там написано, що всі ліси і води належать державі. Отже, Ви крали державне майно. Тому вимагаю суворого покарання.

І Гриця засудили на п`ять років примусових робіт і конфіскату майна.

Потім судять Андрія Піддубного, теж за те, що зрубав на своїй нивці берізку. Прокурор питає Андрія, чи він знає сталінську конституцію? «Аякже, певно що знаю», — каже Андрій. «То Ви знаєте конституцію і крали дерево з державного ліса, ви являєтеся відкритим ворогом робітничо-селянської держави». — «Та то ніякий ліс, то на кінці моєї нивки виросло три берізки, і я одну зрубав, бо не було чим в хаті запалити, а дров не було де купити». — «Тому що горожанин Піддубний знає конституцію і крав державне майно, являється відкритим ворогом Радянської держави. Тому жадаю строгого покарання горожанина Піддубного».

І засудили Андрія на п`ять років примусових робіт і конфіскату майна, так само, як Гриця, що не знав конституції.

Такі судилища відбувалися по всіх селах. В Єзуполі влаштували район, наїхало всяких комісарів: від заготзерна, заготскоту, освіти

і всяких п’яниць політруків, які забирали від селян останнє зерно, худобу, гарних дівчат і жінок.

Першими потерпіли ті господарі, що мали гарні доми і гарні коні. Кожний комісар мусив мати гарні коні і фірмана.

Як побачили в когось гарні коні, то на того господаря накладали такий податок, щоб не міг заплатити. Як хтось спромігся заплатити, то на другий день накладали другий раз такий, що вже не міг заплатити. Тоді його судили за те, що не розрахувався з державою, не заплатив державі податку. То була стандартна кара, голову родини засуджували на п`ять років примусових робіт і конфіскату майна. Родину виганяли з хати, і ніхто не смів прийняти до хати. Пізніше тих родин вивозили на Схід.

Отакі суди відбувалися по всіх селах. Найбільше мордували людей колгоспом. Кожні два—три дні активісти зганяють людей на мітинґ й аґітують, щоб записувалися до колгоспу. Але ні багатий, ні бідні колгоспу не хочуть. Одного дня, на початку весни 1941 року, зганяють ціле село до сільбуди (вже не читальня, а сільбуда). З району приїхав учасник революції, старший лейтенант товариш Лобода. Кілька годин читав і пояснював людям статут сільськогосподарської артілі. Нарешті сказав, що в колгоспі живуть всі заможно і щасливо, тільки злодієві і куркулеві немає в ньому місця.

Люди наслухалися про життя в колгоспі, сумно одні на других поглядають і помахують головами.

Лобода продовжує: «Мені не треба колгоспу, але колгосп мусить бути, бо так хоче народ, так хоче партія, так хоче великий наш вождь і учитель всіх трудящихся товариш Сталін. Ура, товариші!»

— Ура! Хай живе товариш Сталін!

Люди накричалися, потім затихли. Тоді Лобода питає: «В кого є які питання?» Один чоловік Микола Захарук, найбідніший в селі, встає і говорить: «Товариш Лобода, мені не подобається такий артіль». «Як назвисько? Ім’я і по батькові? Чому, товариш Захарук? Хіба Ви злодій чи куркуль?» — «Я не злодій і не куркуль, але не розумію, як то можна все віддати до колгоспу, навіть граблі, я гадав, як прийде радянська влада, розділять панську землю, мене зрівняють з багатшими, то і я буду господарем. Але як багатших мають рівнати зі мною, найбіднішим у селі, то така артіль мені не подобається». Більше запитів не було.

Ще того самого вечора приїхала з району ціла зграя енкаведистів і почалося: скликають акивістів, комсомольців, розпитують, хто такий Захарук, в якій антирадянській організації був, хто зааґітував його зірвати мітинґ, якому куркулеві продався і т. д. Не могли нічого знайти, щоб Захарука арештувати, але взяли вже його на «чорний список».

До колгоспу ніхто не вступав. За це Лободу відкликали. На його місце прибув старший лейтенант Лобенко. Цей організував у селі колгосп. Зібрав комсомольців і таких бідняків, що не мали ні кола, ні двора, не мали що втрачати. Забрали найкращу землю під колгоспний масив. Потім Лобенко почав викликати до себе тих господарів, що мали коней і відповідний реманент і знали, як на полі працювати. Цілими ночами Лобенко мучив людей, погрожував Сибіром, але вдалося намовити тільки одного господаря. Його вибрали головою колгоспу. Більше ніхто не хотів. З селян не хотіли вступати до колгоспу. Люди сподівалися, що скоро буде війна і радянській владі буде кінець.