Розділ «Рік 1918, Київ»

Був, видко, пригноблений чимсь… Увійшов Полтавець і замельдував премієра Лизогуба. Я попрощався і вийшов.

Нині адютанти палацові дуже чемні. Особливо кн. Кочубей, коли я вийшовши від гетьмана, пригадав йому фіксувати авдієнцію для Коновальця. При виході стояло авто з Вишневським, ще з якимсь паном і Ханенком, гетьманським господарем. Останній запропонував відвезти мене. Я спішився тоді до театру Соловцова. Увійшов до фойє під час першого антракту. Деякі знайомі в театрі висловлювали своє обурення на поведінку Форґача. Дехто нарікає на Дорошенка, бо нібито, коли Форґач заявив (устно!), що він односторонньо перекреслює клявзулю про Галичину, Дорошенко мав це приняти до відома. Мабуть, в тій справі німці нас не підтримають. Мумм і Тіль дають до пізнання, що можна було б вибирати між Холмщиною і Галичиною, — як кажуть.

27 липня.

О 9-ій мав нараду з Калиновичем у "Франсуа" в справі редагованої ним часописі у Відні. О 1-ій — в Клюбі "Батьківщина" — конференція з Міхновським, Шеметом і делєґатами харківської, катеринославської і київської орґанізацій партії. Кликали мене на авдієнцію до гетьмана. Відмовився іти з ними по-перше задля свого урядового становища, по-друге — щоб не викликати вражіння, що я вганяюся за міністерськими портфелями, бо напевно вони порушуватимуть справу зміни кабінету.

Приходив до мене до бюра січовий стрілець Чайківський. Сказав йому, на коли мають побачення у гетьмана і як мають там триматися. Представився я новому свому шефові, державному секретареві Завадському. (І. Кістяковський дістає інший пост). Перепросив мене, що не говорить по-українськи. Старший пан, росіянин, типовий царський бюрократ.

28 липня.

Увечері був у Шемета. Їх авдієнція у гетьмана тривала 15 мінут. Оповідав, що гетьман цікавився ближче справами партії.

Вчора арештовано Петлюру і деяких російських монархістів. Чи не рука Ігоря? Вчора вночі незвикла стрілянина на окраїнах міста.

29 липня.

Запропонували мені викладати в Народнім Університеті. Судова розправа проти Голубовича і тов. викликала загальний несмак і обридження. Ніколи я не був прихильником "ес-ерів" і, оскільки це було в моїх силах, старався вкоротити віку їх політичному існованню. Ганебно трималися ці люди на суді, а бувший "ес-ерівський" премієр міністрів Голубович плакав, каявся і просив німців "о снізхождєнії". Але в рівній мірі нечуване було заховання німецького суду. Було просто безличне.

Увечері бачив премієра Лизогуба і Василенка. Останній, підсміхаючись, заявив, що читав мій меморандум в справі преси, який я розіслав всім міністрам. Чи не тому він підсміхався, що прочитав там пару теплих слів про ворожу нам аґітацію російської преси і про "кадетів"? Бо перед тим, як стати міністром української держави, Василенко був членом партії Мілюкова.

Дорошенко каже, що в справі Галичини його поставили перед доконаним фактом та що Форґач говорив тільки з гетьманом. Оповідав, що на гетьмана жаль дивитися — такий він пригноблений. Я сказав йому свою думку: не приймати до відома заяву Форґача і післати відповідні інструкції до Відня Липинському. Дивувався він, чому не дістає листів від останнього.

В Клюбі на Прорізній (ріг Пушкінської) бачився з Калиновичем і Шеметом. Він був на засіданню Національного Союзу і Дідушок здавав там справу з берлінської своєї подорожі. Стрів теж Добущака. Вертає з Катеринослава, звідки привіз деякі новини. Всіх там дуже займає справа реорґанізації кабінету, яку уважають за неминучу.

Від панни гетьманівни одержав витинки з московських ґазет про гетьмана і про Україну.

30 липня.

Щось трівожне висить в поівітрі. Страйк, замахи, орґанізування білих російських сил на Кавказі, нагінка на галичан, явне пригноблення гетьмана, посилена аґітація московських прибічників і росіян на Україні, арешти, арешти! Нині був у мене Чайківський. Сказав, що гетьман приняв їх добре, обіцяв зробити до трьох днів все.

Був у мене проф. Ерастов з Чорноморської делєґації, оповідав, що ніби позволено ґен. Натієву іти на Новоросійськ. Думаю, що це нісенітниця. Мабуть, Рогоза і Лінґау дурять його. Тимчасом ґен. Алєксєєв заняв Катеринодар. Рябовіл вертає. Приходили до мене від Ґуберніяльної Управи в справі арешту Петлюри, бо Лизогуб і Кістяковський відповіли делєґації, що вони в справі цього арешту "ще не мають докладних інформацій”[20]…..

Вулиця, здається, політикою не цікавиться. В однім театрику-кафе, куди мене раз запровадили приятелі, бачив таку сцену: зі сходів, до шатні ввійшов якийсь німець, офіцер з дамою. Нагло один з групи російських офіцерів, що стояли там же, з криком — "Катя, ти, ти, — з нємцамі?!" — кинувся був в сторону дами, і був би певно простягнувся на підлозі як довгий, коли б колєґи не підтримали, — які теж були пяні, та не так як він…

Так проводили в Київі час рештки "доблесної царської армії". Не інакше потішалося і жіноцтво.

На Хрещатику, де безнастанно швендяла ця офіцерня, — побачив я колись сестру жалібницю з червоним хрестом на грудях і — з "Георгієм". Коли я здивовано поглянув на неї, крикнула: — "да, да! Сматрітє і удівляйтєсь"! Я не мав часу "удівляться", але коли за кілька днів знов побачив її на Хрещатику, — її провадив, усміхнену й задоволену, опецькуватий панок попід руку. Ця теж — як і ті офіцери — потішилася. "Георгія" вже не було, він вже не був потрібний: хтось подивляв її й без нього…

На фельдмаршала Айхгорна замах, фельдмаршал забитий. Офіційні кола німецькі скаженіють, грозять репресіями. Серед українців збентеження.

31 липня.

Деякі ґазети зпочатку подали вістку, що убійник фельдмаршала називається… Донцов. В дійсності його назвисько Донськой. Тепер піде серія доносів. "Кієвская Мисль", перед кількома днями умістила провокаційну нотатку зприводу того, що деякі українці співробітничають в "Одеській Мислі". Зачислила їх до австрофілів. В тім числі й мене (бо Піснячевський умістив виривок з мого друкованого в Києві реферату, як оригінальну статтю). Провокацію "Кієвської Мислі" підхопило берлінське "Теґліхе Рундшау", щоб представити тих українців сторонниками архикнязя Вільгельма. Певно робота майора Гаазе. Взагалі ця "Кієвськая Мисль", це чесне товариство людей — мовою, расою, традиціями, вірою чужих Україні, має смілість виражати думки, мисль нашого Києва!

Оповідали мені, що Національний Союз мав засідання, на якім були присутні якісь старшини і де, нібито, виголошувалися промови про вирізання німців і пр. Провокація?

Кілька разів намовляв я хліборобів-демократів кинути Національний Союз і замісць лигатися з "ес-ефами" і "ес-ерами", орґанізувати провінцію і власну партію. Скільки цінного часу страчено даремне!