Розділ «Рік 1918, Київ»

30 серпня.

Бачився нині з проф. Зерінгом з Берліну, довго говорив з ним. Був також один лейтенант, видавець "Русского Вєстніка" і ще один професор ґеоґраф, який, як і я, писав в рр. 1914-16 в берлінській "Пантері", видаваній балтийським німцем Ріпке. У цього останнього дав я тоді видрукувати уривки з моєї праці "Українська державна думка і війна з Росією". Лейтенантові не сподобалася моя думка про Крим. Був на наших сходинах також і Екгардт. Завтра влаштую сходини проф. Зерінґа з Е. Чикаленком. Нотував Зерінґ мої уваги про економічні і торговельні противенства між Україною і Московщиною. Многих німців, що приїздили тепер до Києва, пізнав я ще в 1914-16 рр. в Берліні, коли з доручення українського парляментарного клюбу у Відні, видавав там Кореспонденцію.

По обіді бачився у "Франсуа" з Олесем. Він перепрошував мене за рецензію на мене в "Літ. — Наук. Вістнику", де якийсь москвофіл з школи Грушевського напався на мене. А потім — не моргнувши оком — запрошував писати у "Вістнику", основувати спілку журналістів і пр.

31 серпня.

Саліковський з Біським видають свою "Громаду". Був Шемет з Ющишиним. Земельна комісія таки скликається.

У вечері повіз я Зерінґа до Чикаленка. Служив йому за перекладчика. У бідного професора волося ставало догори, коли ми оповідали про деякі вибрики москвофільства у внутрішній політиці кабінету. Багацько нотував собі з того, що ми говорили. Потім прийшов Роман Смаль-Стоцький, і повіз Зерінґа до "Контіненталю" на бенкет, влаштований Національним Союзом.

1 вересня.

З січовиками, австрійськими громадянами, здається, буде добре. Гетьман в розмові зі мною назвав Форґача "с-им сином" за те, що той досі не поладнав справи з стрільцями галицькими.

Гетьман не раз висловлювався драстично-точно. Одного разу, коли розмовляв з ним в палацовім парку, приніс йому якийсь урядовець на оцінку військову шапку ("картуз"), як проект шапки старшини української армії, якийсь оперетково-фантастичний. Гетьман, взявши, ледви глипнув на шапку, і зараз же віддав її назад урядовцеві зі словами:

— "Це має бути шапка офіцера української армії?! Це шапка швейцара з б…..ю"!

Засоромлений урядовець поспішив втекти разом з тим нещасливим винаходом. І в поважніших випадках вмів часом гетьман давати моментальну, по військовому прецізну, оцінку позитивну чи неґативну — якогось факту чи людини.

Гетьман ще не змінює програми своєї. Остається все так, як було, коли він давав мені на оцінку свою програму ще перед переворотом. Деякі точки і неясности, напр., в справах земельної реформи і Церкви, пояснював тим, що треба зробити так, аби — "ці люди бодай не шкодили нам". Переконати мені його тоді не вдалося.

Тепер Національний Союз, здається, вже годиться на думку, що гетьмана треба єднати проти великих власників і німців.

Переглядав "Робітничу Ґазету", часопис українських С.Д.-ів. Пише в справах міжнародніх та українсько-російських, про ролю російського лібералізму — менше-більше те, що я писав 5 літ тому і за що мене тоді наша преса виклинала, як ворога народу. Не дивуюся, що вони мене не терплять, бо такі річи не прощаються.

3 вересня.

Приходив Єловицький, щоби знов розпочати заініціовані Липинським розмови з українськими поляками. Не беруся за це. Хай то краще Липинський орґанізує.

4 вересня.

Був у мене прив. доц. Смаль-Стоцький. Оповідав, що в Берліні, в Парляменті і Головній Кватирі не дуже прихильно думають про нас; та що таке відношення почасти поясняється русофільськими справозданнями з України. Підтвердив знану мені вже чутку, що архикнязь Вільгельм вратував дещо для нас на нарадах в Головній Кватирі. Тепер взагалі не підлягає сумніву, що Ґренер і компанія ведуть русофільську політику. Розпитував про гетьмана, Національний Союз і т. п.

Проф. Єрінґ переказував мені, що вони (німецькі професори) хотіли б з нами зійтися, може в четвер ввечері.

Цим професорам робили приняття вже в Національнім Союзі. Коли Д. Левицький запитався, чому не запросили мене, відповіли коротко: "Донцов правий". Вчора говорив з Павлюком і Крилачем, членами хліборобської партії. Обидва апробують нашу постанову про виступ з Національного Союзу. Так само й Міхновський; коли був тиждень тому у мене, нічого не говорив проти цеї постанови, яку я з таким трудом перефорсував на Ґенеральній Раді партії. Я задоволений з того, що удалося (хоч трохи пізно) дві речі: добитися виступу партії з Національного Союзу і розіслати орґанізаторів на провінцію.

Від Калиновича з Відня лист. Просить директив. Має писати в своїй часописі про Крим. Моя стаття про Крим обійшла кілька німецьких ґазет.

Був у мене в хаті ґр. Тишкевич (син ґр. Михайла[26]. Щойно вернув з села. Досить зручно погодився в своїми селянами. У нього тихо. Іронізував з земельного закону уряду. Найвища норма — 25 десятин є перешкодою для дідичів продавати свої землі, бо нема надії, ані змоги знов купити. А рівночасно це не стримує спекуляцію. Оповідав забавний приклад, коли один жид знайшов 66 підставних покупців, давши їм за це по 1000 рублів. Купувалося нібито кілька участків по 25 десятин, а на ділі один великий маєток переходив в одні руки. Оповідав, що поляки на Україні мають чимраз менше віри в тривалість існуючого режиму. Липинський пропонував графові вступити в нашу дипльоматичну службу. Той відмовився, бо на його думку, українська держава не має одної сталої, певної ідеї. На його думку німці теж в Україні "розчарувалися". Маю вражіння, що за всім тим розумованням криється щось інше… Що привезе гетьман з Берліну?

Наші демократичні політики носяться з думкою зробити віче в справі Холмщини і Галичини. Про Крим нема мови. Був Смаль-Стоцький з Берліну. Бачив він Цьокана, який оповідав про тенденції деяких кол в Галичині запровадити целібат серед нашого духовенства. Нібито на те, щоб виховати кадри уніятьских місіонарів на Україні. Думаю, що така реформа не буде в Галичині популярна, а місіонарів, коли б хотіли, могли б мати з Василіян. Передав через Цьокана лист до архикнязя Вільгельма і одну мою тут видану брошуру про політичне положення. Єловицький занепокоєний чутками про українсько-литовське зближення.

У вечері зорґанізував я приняття німецьким професорам від хліборобської партії в "Метрополі". Смаль-Стоцький радив, але я не запросив представника А.О.К. (Арме Оберкомандо). Були м. і. професори Єрінґ, Вебер, Еккарт. Від нас, крім мене, С. Шелухин, Мик. Галущинський, Павлюк, Ющишин, Сідлецький, Біський і ще кілька — разом дванадцять. Вітаючи гостей, я підкреслив, що хліборобська партія — єдина українська партія, яка не має в назві сакраментальної букви С (соціялістична). Мій сусід, німець, відповідаючи, зазначив, що ніким з тих українців, які з ними говорили, не було противенство до Росії "зо шарф бетонт". Слава Богу, зрозуміли, що я хотів сказати! Вебер виголосив цікаву промову, повну натяків на "посередників" між нами і німцями, яких треба було б не тільки усунути в тінь, але й "брандмаркен" їх справжнім імям. Натяк зрозуміли, били браво. Один з професорів безнадійно старався оповідати мені про користи для України від федерації з Росією. Бо інакше, казав, "форпости" Антанти будуть в Мінську і в Курську. Я відповів, що коли приняти його програму, то ці форпости будуть у Варшаві і в Києві. Сиділи німці з нами до 2-ої вночі.

6 вересня.

Стрівся у "Франсуа" з Коновальцем. Німці заарештували 30 люда в їх вербунковім бюрі. Чиста провокація! В бюрі стрів Мирона Вітошинського, мого колишнього віденського університетського колєґу, разом з одним австро-угорським сотником. Приїхали аж з Перемишля, для перепровадження "унтерзухунґ"-у зприводу одного урядовця міністерства заграничних справ, якого австрійська влада заарештувала на відпустці за те, що він вступив на службу чужої держави (України). Зізнав я до протоколу, що таких злочинців у Києві маса по всіх міністерствах, і в моїм бюрі; що працюють вони з відома гетьмана і влади австрійської та на підставі мирового договору в Берестю.