Розділ «Рік 1918, Київ»

11 серпня.

Гетьман обіцяв покликати наших представників до комісії для вироблення земельного закону.

Був Лисий, оповідав про Бесарабію і політику Австрії там. Пізніше стрів Гартлеба. Приходив редактор Макаренко в справі арешту свого брата. Сьогодні дав розліпити на мурах міста свій останній твір герр Вейке про виконання присуду над убійником фельдмаршала Айхгорна — над Донським. До Києва приїздять Трепов, Нейгарт і Бобринський, знані ворожі Україні російські політики. Занадто толерантна і гостинна є Україна!

13 серпня.

Оповідав П. Певний[23], що дуже аґітують проти мене воєнні круги німецькі. Певно! Гартлеб мав побачення з Дорошенком. Той проти того, щоби представником варшавської Ради Регенційної був тутешній поляк. Обіцяв я йому говорити про це з Липинським, який приїхав до Києва.

Увечері — у Липинського. Прийшов і Шемет. Їх лубенський курінь відкинув якусь повстанську ґрупу з Канева, яка перебилася була на Лівобережжя. Оповідав, що німці з місцевим старостою, москалем, інтригують проти їх Куріня.

Липинський оповідав про справу Галичини, його поставили перед доконаним фактом. Коли він прийшов до австро-угорського міністра закордонних справ Буріяна, той відповів, що переговори в цій справі ще ведуться і він не може ще дати ніякої відповіді. Липинський запитав, чи Форґач в Києві веде переговори на власну руку, чи в порозумінні з ним? На притакуючу відповідь, відказав Липинський, що в такім разі Буріянові мусить бути відомо, що Форґач односторонньо скасував тайний аннекс? — Так, відомо, — відповів Буріян. Тоді Липинський виняв з теки ноту-протест гетьманського уряду і передав Буріянові. Цей останній, звичайно дуже коректна людина, вскочив і подражнено заявив, що він того протесту приняти до відома не може, бо в Києві мали офіційно погодитися з тим фактом. Чи Дорошенко не дав жадної одсічі Форґачеві?

Василько, поділивши вину за невдачу Берестейського договору між К. Левицьким і Скоропадським, хоче вже перепрошуватися. Був в Липинського, обіцяючи занехати кампанію проти гетьмана, коли б йому дали докази, що той не зрікся аннексу.

Австрія, здається, проти далекойдучих плянів архикнязя Вільгельма на Україні. Тримає його там тільки, щоби шахувати гетьмана. Її політика супроти нас — прихильна невтральність "дем українішен хаос ґеґенібер". Липинський носиться з ідеєю повалити Буріяна. Назавтра визначив мені, в тій і в інших справах, побачення з ним о 7-ій годині, потім я буду у гетьмана. Казав мені, що буде бачити Гартлеба.

Лизогуб з Палтовим їдуть до Берліну, щоб прискорити рішення актуальних питань української політики. Я довго переконував Липинського, щоб він запротестував проти їх акції в справах закордонної політики без порозуміння з ним. Можливо, що він погодиться.

15 серпня.

Чутки, чимраз більш трівожні. Шинкар з своїм загоном мав передістатися на Лівобережжя. Повстання шириться. Треба поговорити з Шелухином про Палтова, не довіряю йому. Липинський проектує союз України, Німеччини, Польщі і Угорщини, до якої мала б відійти Галичина. Цей плян має одну хибу: він нездійснимий. Казав йому це, але Палтов приняв його плян до відома і ним одушевлений. Я і Ванькович остерігали Липинського перед цією людиною, яка, здається, є переконаний русофіл.

Був Шемет у справах партії.

16 серпня.

Вчора у гетьмана не можна було мати авдієнції. Панахида по його сину, який нагло помер.

17 серпня.

Було запізно недопустити Палтова до подорожі до Берліну. З Липинського хочуть зробити жертвенного козла: він, розпускають чутки, — як "польонофіл", мав змарнувати галицьку справу.

Приходив до мене Сідлецький (Сава Крилач) у справі арештованого Ковенка (оден з тих, що очолювали "Вільне Козацтво"). На нього плянувався замах.

18 серпня.

Увечері засідання Управи партії, щоб виробити інструкції Вол. Шеметові, покликаному до Земельної комісії. О 8-ій годині прийшов і Липинський. Положення його, як посла, прикре. Бажав розмови на цю тему. Я звернув дискусію на нові тори, бо ради у справах закордонної політики ледві чи можна було дочекатися від зібраних… Вол. Шемет був цікавий знати, що це таке "австро-польська розв'язка" польської справи? А потім — чому питання Галичини важніше для нас від Холмського? На відповідь, що Холмщина і територією і населенням є без порівнанням менша від Галичини, — почули ми здивоване: — "хіба"?

Вол. Шемет, бувший член Державної Думи, є впрочім дуже мила, чесна та ідейна людина.

Відпроваджував я Липинського. Оповідав він, що був у нього Форґач, виглядає, як типовий "циганський барон", сидів більше, як годину. Був надзвичайно милий (мабуть підготовляє нову "ґемайнгайт"). Австро-польське рішення, здається, впаде. Галичина лишиться при Австрії але зате поляки мають дістати Холмщину. Поляки домагаються й Волині, та Форґач уважає це за "дикі претенсії". Розсипався в похвалах до України, яку не можна рівняти з такими "саль пеї", як Сербія і Болгарія Радив я Липинському лишитися у Відні, бо якби не вирішилися тепер галицьке і холмське питання, справа ще десять разів може перемінитися. Треба б також в справі Холмщини говорити з німцями, щоби по змозі відбити польський замах. Липинський сказав кілька не дуже милих слів на адресу Дорошенка.

19 серпня.

У Шеметів засідання партійної Управи. Ледві переконав їх виступити з Національного Союзу — цеї вигадки "ес-ерів".

20 серпня.

Увечері у Липинського. Казав мені, що носиться з своїм пляном: границя Буг. Липинський хоче жадати наперед ратифікації Берестейського договору, а тоді згодитися, може, на деякі уступки частини Холмщини занятої австрійською армією (з певними Гарантіями). Я радив йому затягувати переговори з Форґачем аби виграти час і добитися ратифікації Берестейського договору. Певно, є небезпека, що Австрія — щодо Холмщини та й до Галичини, порозуміється без нас з Німеччиною. Липинський отримав з Відня звістку, що в Берліні нібито готові зробити великі уступки Україні. Коли так, то тепер якраз час домагатсия зміни кабінету і розпочати пресову кампанію в справах Холмщини і Галичини. Шинкар з своїми загонами діє далі. Був у мене др. Ган з "Вольфбюро" з Берліну. Просив дати йому меморандум в справі України. Забрав собі одну мою статтю з "Нової Ради" для перекладу.

21 серпня.

З Берліну говорив Лизогуб з Дорошенком, що два полудневі питання (Крим і фльота?) вирішені добре для нас. В Парижі заснувалась Українська Рада з якимсь проф. Соченком. Антанта приняла протести українських консулів у Сибірі проти мобілізації українських громадян.

Повстання, здається, перекидається на Полтавщину, — твердиню хліборобів, тих, що вибирали гетьмана. Чи не тим пояснюється факт, що німці трохи змякли?