РОЗДІЛ V РОЗПОВІДІ ПРО ВИДІННЯ І ПРИВИДИ

Бувають ще такі хвороби, під час яких очі перестають бачити, хоча вони нітрохи не зіпсовані і не хворі. Чому ж це буває? Тому, що ушкоджено тут мозок, а не око, причому ушкоджено саме в тому місці, де кінчаються зорові нерви і де зберігаються сліди від усього, що людина колись бачила. Це місце розташоване в мозку, біля потилиці. Траплялися такі випадки: на війні людину поранено саме в це місце голови; як тільки це сталося, людина втрачає зір, — око вже не може бачити, хоча й лишається цілим. Пошкоджено мозок, а не бачить око.

Але людина сліпне від рани в мозку лише тоді, коли пошкоджено певне місце всередині голови, саме на потилиці. На малюнку зображено людський мозок, а на ньому показано місце, яке повинно залишатися цілим і недоторканим, щоб людина могла бачити. Це місце зветься центром зору.

Досить у центрі зору пошкодити хоч трохи поверхню мозку, як уже правильність людського зору порушується. А досить це місце чимось збудити, стурбувати, подразнити, як людині починає здаватися, що вона щось бачить. Це пояснюється особливо будовою мозку.

ОСОБЛИВА БУДОВА МОЗКУ

На поверхні людського мозку є речовина сірого кольору, яка оповиває весь головний мозок з усіх боків наче корою. Ця сіра речовина так і зветься — корою головного мозку. Сама ж товща мозку являє собою речовину білого кольору.

Розглянувши у мікроскоп тонку пластівку, вирізану з сірої кори мозку, можна побачити, що ця кора має складну будову. На малюнку видно круглі і трикутні грудочки особливої форми, одні більші, інші менші, В мозковій корі їх дуже багато. їм дано назву клітинок. Ці клітинки мають особливі відростки, схожі на вусики. Одні з таких відростків дуже довгі, а інші короткі, як це показано на малюнку. Довгий відросток схожий на дуже тонку ниточку або волокно.

З отаких нервових ниточок і утворено очний нерв. У цьому нерві безліч таких ниточок» складених уздовж одна поряд з іншою. Кожне волоконце нерва іде в око від якоїсь клітинки, що міститься в сірій речовині (корі) головного мозку, в центрі зору. По таких ниточках — волокнах і передається з ока в клітинки те, що людина бачить, а там уже ніби відбивається все бачене.

З таких клітинок складається сіра кора головного мозку, а біла товща його створена головним чином з самих ниточок — нервів. У корі людського мозку є щонайменше 14–15 мільярдів нервових клітин. Зрозуміло, вони дуже маленькі, і простим оком їх не побачиш.

ЯК І ЧОМУ МИ ЧУЄМО

Було вже сказано, в чому полягає суть людського зору, Подібно до цього побудовано і людський слух.

Кожен знає, що людина чує вухами. Від ушей ідуть нерви до головного мозку. В головному мозку є такі місця, до яких ідуть нерви від ушей. Ці місця в мозку звуться центрами слуху і містяться в сірій корі головного мозку, біля скронь. Слухові нерви, як і очні, теж закінчуються в сірій корі головного мозку. Волоконця нервів ведуть до клітин і передають туди нервове збудження. Від того в них відбуваються якісь внутрішні зміни; ці зміни залишають сліди. Так у клітинах зберігається те, що людина чує.

Щоб людина могла чути, має бути здоровий головний мозок у тому місці, до якого ідуть вушні нерви, тобто в центрах слуху. Без головного мозку вухо не може чути, подібно до того як око не може бачити.

Траплялись, наприклад, такі випадки: зовсім глухі бабусі, які давним-давно оглухли, раптом починали чути голоси. їм здавалося, що хтось розмовляє з ними, співає, свистить. Лікарі детально дослідили вуха таких бабусь. Виявилось, що вуха в них хворі, зовсім зіпсовані застарілою хворобою. А бабусі все-таки чули, причому чули таємничі голоси, яких насправді не було. Чому так? Та тому ж, чому і сліпий офіцер бачив видіння.

Ці голоси звучать не у вухах, а в мозку. Але чому вони можуть так звучати? Бо в клітинах мозкової кори збереглися до старості сліди і відбитки тих змін, що сталися в них завдяки збудженню мозку звуками, які чули бабусі, коли їхні вуха були ще цілком здоровими.

Отже усе почуте доходить через вухо до мозку і там відбивається. Іншим разом сама людина не знає і не відчуває, що саме в неї в мозку відбилось.

Ось, наприклад, які іноді бувають дивовижні випадки.

В Англії років сорок тому в одній родині була служниця — неписьменна двадцятилітня дівчина. Одного разу вона захворіла на пропасницю. У неї почалась сильна гарячка, тяжкий головний біль і марення. І раптом трапилось немовби чудо: під час марення неписьменна служниця заговорила грецькою, латинською і єврейською мовами. Вона виразно вимовляла іноземні слова, та ще й проказувала їх урочистим голосом. Тут були слова з «святого письма», єврейські пророкування, грецькі вислови. Почувши все це, багато хто визнав хвору дівчину за святу, а те, що вона говорила, за «одкровення боже». Але лікарі розміркували інакше. Вони вирішили дослідити, як і чому могло відбутися таке дивовижне явище. Навели про дівчину точні довідки. Узнали всі обставини її хвороби. І ось що з’ясувалося. Колись ця дівчина виховувалась у старого священика. Вона пробула в нього багато років, аж до його смерті. Священик любив після обіду прогулюватись по кімнаті, суміжній з кухнею, і голосно читати грецькі, латинські і єврейські книги. Лікарі записали ті слова, які вигукувала хвора служниця. Потім запитали у дружини священика, які саме книги любив читати її чоловік. Відшукали ті книги. І що ж виявилось? У книгах цих знайшлись ті самі слова і промови, які говорила під час марення хвора дівчина.

Отже, колись у дитинстві вона чула їх. Звуки попали до неї у вуха і викликали збудження вушного нерва. По вушному нерву це нервове збудження пішло далі, до мозку, і там збереглись його сліди на багато років. Під час хвороби прилинула кров до тих клітинок мозку, де зберігались спогади про колись почуте. Від приливу крові ці спогади ожили, і служниця заговорила мовами, яких сама не розуміла. Отже в мозку немовби відбивається само собою все, що людина чує[19].