РОЗДІЛ III РОЗПОВІДІ ПРО ВСЕСВІТНІЙ ПОТОП

РОЗПОВІДІ ПРО ВСЕСВІТНІЙ ПОТОП

ЩО РОЗПОВІДАЮТЬ ПРО НЬОГО РІЗНІ ПЛЕМЕНА І НАРОДИ

У багатьох, дуже багатьох народів і досі зберігся переказ про те, що колись на землі був всесвітній потоп.

Кажуть, ніби вся земна куля була тоді вкрита водою, навіть найвищі гори сховалися під її хвилями, а всі рослини, всі тварини, всі люди загинули.

Такі перекази є майже у всіх народів.

Так, наприклад, на островах Товариства, в Тихому океані, до цього часу розповідають про те, що морський бог Руагату колись наслав на людей потоп, який і поширився на всю землю вище за вершини найвищих гір. Трапилося це тому, що якийсь рибалка випадково зачепив своїми вудочками за волосся морського бога, коли той спав під водою. Руагату страшенно розгнівався і за провину рибалки вирішив покарати всіх людей. Врятувався, зрозуміло за згодою морського бога, лише той самий рибалка, який розгнівав його, та дружина і діти рибалки. Бог дозволив їм сховатися на одному маленькому і низькому кораловому острові. Так вони й зробили і тому врятувалися. Через них земля знову заселилась людьми.

Але як міг зберегтися під час всесвітнього потопу маленький острівець і чому морський бог за провину однієї людини погубив усіх, навіть безвинних людей, а винуватого рибалку врятував? Цього переказ не пояснює.

А втім, і пояснювати нічого: адже бог є бог і робить все, що йому заманеться і як йому захочеться.

|Гренландці теж чули від своїх дідів і прадідів про всесвітній потоп. «Колись увесь світ був вкритий водою, — твердять вони, — і всіх людей було потоплено, дехто з них став вогненним духом. Залишився живим тільки один мужчина. Він ударив своїм жезлом об землю — і з неї вийшла жінка, і від цього подружжя земля скоро знову заселилась».

А ось що розповідається в одній китайській, дуже старовинній «книзі про Східну Монголію: «У монголів, які проживають тут, існує з незапам’ятних часів переказ, що води потопу заливали колись їхній край; коли ж вода спала, то ті місця, де вона була, вкрилися піском».

Надзвичайно цікава розповідь про потоп є в дуже старовинній священній індуській книзі, що має назву «Закони Ману». Там розказується:

«Істота, сили якої невідомі, створила всесвіт», а потім знову перейшла «у всевишній дух, змінивши час дії на час спокою. Ця невідома сила, поперемінно пробуджуючись і відпочиваючи, оживляє й руйнує у вічній послідовності все живе, що рухається і не рухається».

Кожен такий проміжок то спокою, то роботи триває, за словами Ману, кілька тисяч століть, і в цей час відбувається то створення, то руйнування незліченних світів. Найвища істота вже багато разів робила таку справу, і до того ж без будь-яких зусиль, наче граючись, і все заради втіхи.

«Перша єдина причина, — сказано далі в індуській старовинній книзі,— навмисне утворила води і плавала на їх поверхні в образі творця — Брами, який створив сушу і заселив землю рослинами, тваринами, небесними істотами і людьми. Зробивши це, Брама кожного разу засинав, а під час його сну, після довгого існування, все видиме гинуло від вогню. І коли Брама знову пробуджувався, він бачив, що весь світ перетворено в одноманітний океан, вода вкривала всю землю і навіть найвищі гори. І так бувало кілька разів».

За іншим індуським переказом, під час одного такого всесвітнього потопу сам Ману, святий син Вівасваті, врятувався од потопу на кораблі, який він побудував за наказом Брами, що з’явився до нього у вигляді риби. Коли ж потоп уже мав припинитися. Брама надав святому Ману велику владу — самому створити всі живі істоти, які загинули під час потопу.

В іранських народів теж є легенда про потоп і про єдину людину, яка врятовується, тільки ім’я цієї людини інше: тут вона зветься Німа і рятується в огородженому саду на вершині гори. Там же разом з нею рятуються і тварини, а від них знову заселяється земля.

Легенда про велику повідь поширена і серед китайців. А в стародавній Греції було навіть не одне, а кілька оповідань про всесвітній потоп. У різних місцевостях Греції вони були різні. Так, наприклад, жителі Аттіки і Беотії розповідали, що жив на землі якийсь цар Огігес і під час його царювання всю землю було затоплено водою. Врятувалися від загибелі на кораблі лише цей цар і кілька його супутників, чоловіків і жінок.

Зовсім інша легенда про потоп ходила у Фессалії (на північ від Аттіки).

«В далеку давнину, коли люди ще не вміли добувати залізо і робили собі зброю та інші речі з міді,— розповідається у фессалійській легенді,— жив якийсь Девкаліон, син Прометея, володар фессалійського міста Фтії і чоловік Пірри. Володар усіх богів і людей, Зевс, вирішив потопом знищити злочинний людський рід і затопив усю землю. Лише Девкаліон та його дружина Пірра врятувалися на кораблі, який вони збудували за порадою Прометея. Дев’ять днів і ночей носився їх корабель на хвилях, поки не причалив до гори Парнас. Там Девкаліон приніс жертву Зевсу в подяку за своє врятування. А Зевс устами одного віщуна звелів Девкаліону: «Облачіть голову, розв’яжіть пояс одягу і кидайте за спину кістки великої матері». Девкаліон зрозумів, що хоче сказати Зевс такими загадковими словами. «Велика мати», — це означало землю, а «кістки великої матері» — це означало камені. Він так і зробив, як повелів цар богів. Тоді з каменів, які кинув Девкаліон, утворилися чоловіки, а з каменів, які кинула Пірра — жінки. Так знову з’явився на землі рід людський, і знову заселилася земля».