РОЗДІЛ V РОЗПОВІДІ ПРО ВИДІННЯ І ПРИВИДИ

ЯК ПОБАЧИТИ ЧОРТА АБО ПОКІЙНИКА НА СТЕЛІ

Ось що для цього треба зробити: вирізати чортика з білого паперу і покласти на чорний, яскраво освітити, а потім пильно дивитись на нього одну або дві хвилини, доки не втомляться очі; потім подивитися на стелю або білу стіну. Через 10–15 секунд ви побачите на стелі або на стіні такого самого чортика.

Якщо вирізати червоного чортика, на стелі ви побачите зеленого, і навпаки.

Таким же чином можна побачити на стелі й ангела і все що завгодно. Намалюйте чиєсь обличчя — тільки світле треба намалювати темним, а темне світлим. З таким малюнком можна проробити те саме, що і з зображенням ангела або чортика: подивитись на нього, поки не втомляться очі, а потім глянути на стелю. Гам можна побачити обличчя людини.

В кого очі здорові, тому треба дивитися на малюнок довше, а у кого слабкі і стомлені, той зможе побачити видіння скоріше.

Був такий випадок з одним славетним художником. Якось він, нахиливши голову, довго і дуже уважно розглядав маленький малюнок, на якому було зображено богородицю і немовля Ісуса. Підвівши голову, художник раптом побачив у кінці кімнати якусь жінку з дитиною на руках. Придивившись до жінки, він здивовано помітив, що бачить перед собою ту саму богородицю з немовлям, яку розглядав на малюнку, тільки це зображення було більше і невиразне. Видіння тривало хвилин дві.

На цьому випадку варто спинитись трохи більше і докладно розглянути обставини, за яких перед художником виникло видіння.

Що, власне, він бачив? Насамперед — малюнок. Художник дуже довго тримав його перед очима. Цей малюнок, звичайно, відбився в його оці подібно до того, як у фотографічному приладі відбивається та людина, з якої знімають фотографію. Відображення відбилось і закріпилось. А коли художник подивився в куток кімнати, його очі не могли вже діяти так добре, як раніше. Вони від довгого розглядання малюнка втомились. Надто сильно втомилися ті місця очей, на які саме падало відображення богородиці та Ісуса. Саме ці місця обох очей і не могли вже розглядіти стіну. Тут її неначе застилало. Отже, де було в оці відображення, там саме вийшло неясне, темне місце. Із таких місць і вийшла немовби ціла постать на стіні. Насправді вона була зовсім не на стіні, а в оці. Тільки в оці. Подібно до цього буває тільки в оці і намальований чортик, і ангел, і фотографічні картки, на які довго дивляться. Але людині здається, що вони зовсім не в оці, а саме перед нею[17].

ЯК І ЧОМУ МИ БАЧИМО

Цікаво, чи правда, що саме наші очі бачать видіння? Людині здається, що видіння з’являються в неї перед очима і що їх бачить око. Проте чи так це?

Бували і бувають такі випадки. Одному офіцерові на війні шаблею полоснули по очах. Очі в нього витекли. Він осліп, а у всьому іншому лишився цілком здоровою людиною. Привезли його додому, пожив він дома з тиждень і раптом почав бачити видіння. Офіцер бачив друзів і знайомих, бачив ліси і гори. І бачив ясно і виразно. Як же він міг їх бачити, коли був сліпий, без очей?

Справа в тому, що людина бачить не тільки очима, а й мозком.

Мозок міститься в людини всередині голови — у черепі, який захищає цю ніжну і важливу частину тіла. Від мозку іде до кожного ока по нерву. Очний, або зоровий, нерв увіходить в око ззаду і тут розпадається на тонесенькі нервові розгалуження, що вистеляють зсередини задню стінку ока. Це розгалуження зорового нерва зветься сітчатою оболонкою, або сітчаткою. На сітчатці утворюється відображення всього того, що людина бачить. Будь-яке світло впливає на сітчатку, викликає в ній зміни, збуджує і подразнює її. Це подразнення зветься збудженням сітчатки. Збудження сітчатки по волокнах зорового нерва передається до мозку аж до того місця, де починаються волокна зорового нерва. Це місце розташоване в потиличній частині мозку, праворуч і ліворуч, і зветься центром зору. Коли збудження дійде до зорового центра, в ньому теж виникають якісь зміни, і тоді людина бачить. Які саме зміни — про це досі ніхто ще точно не знає[18]. Відомо тільки: від усього, що людина бачить, у її мозку залишаються нібито якісь відбитки, сліди.

А все, що відбилося, зберігається там, інакше кажучи, запам’ятовується: і кольори, і розміри, і світло, і тіні, і обриси.

Те, що запам’яталось, тримається міцно. І не тільки тримається, але може й пригадатися, тобто ніби ожити. А коли все це оживає, тоді людині здається, що вона бачить його знову.

Це саме і сталося з сліпим офіцером. Сліпий, безокий офіцер побачив видіння. Чим же він їх побачив? Не очима, а мозком.

Отже, тут суть справи не лише в очах, а і в мозку.

У сплячої людини теж очі не діють, а вона все-таки бачить спи.