Розділ «Ж-З»

У квітні 1919 р. перебував у госпіталі. З 2.05.1919 р. — у розпорядженні командувача Холмською групою Дієвої армії УНР, з 5.05.1919 р. — командир 2-го кінного Кубанського полку Окремої кінної бригади, яка мала бути сформована у складі Холмської групи. З 16.05.1919 р. перебував у польському полоні, з 27.09.1919 р. — командир відділу Подільської кордонної бригади УНР, з 4.10.1919 р. — т. в. о. командира Подільської кордонної бригади УНР (до 17.11.1919), з 21.05.1920 р. — комендант штабу Охорони Головного Отамана, з 14.06.1920 р. — помічник начальника Охорони Головного Отамана, з 28.08.1920 р. — у розпорядженні начальника Тилу Армії УНР

РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 18-564; Золоті Ворота Історія Січових стрільців. — Київ. — 1992; Визвольні змагання очима контррозвідника (документальна спадщина Миколи Чеботаріва). — Київ. — 2003; ЦДАВОУ. — ' Ф 3172. — Оп. 4. — Сгтр. 19. — С. 124–125.

ЗЕЛЕНИЙ (Терпило) Данило Ількович

(?—11.1919) — повстанський отаман.

Походив з селян с. Трипілля Київської губернії. Закінчив церковно-приходську школу та 2-класне земське училище. Працював сільським учителем Під час російської революції 1905 р. провадив активну діяльність, за що був висла ний на поселення до м Холмогори Архангельської губернії. У 1914 р. повернувся з заслання. Був мобілізований до армії, слркив рядовим (писарем).

У січні 1918 р. повернувся додому. Влітку 1918 р. став одним із ватажків руху проти П. Скоропадського на південній Київщині. 15.11.1918 р., із початком протигетьманського повстання, був призначений комісаром Директорії у Трипіллі. Оголосив мобілізацію, сформував з селян та очолив Окрему Дніпровську дивізію (згодом — 1-ша Дніпровська дивізія), яка незабаром увійшла до складу Осадного корпусу військ Директорії. На початку січня 1919 р. отримав наказ штабу Дієвої армії УНР на чолі дивізії вирушити до Галичини для допомоги ЗУНР у боротьбі з Польщею. Однак частини категорично відмовилися виконати наказ і дивізія повернулася на Трипільщину. На зібраному у Трипіллі селянському з'їзді оголосив себе прихильником радянської влади та ворогом Директорії. Став одним із ініціаторів повстання проти УНР, що спалахнуло 25.01.1919 р. в районі Черкаси— Каніва — Ржищів — Трипілля-Переяслав — Золотоноша. В кінці січня — на початку лютого 1919 р. воював з військами УНР. Представники червоних вели переговори з Зеленим, але безрезультатно. У березні—липні 1919 р. Зелений вів активні бойові дії проти частин Червоної армії. У серпні—листопаді 1919 р. воював проти військ Збройних Сил Півдня Росії. Загинув у бою проти білих під Каневом. За деякими даними похований у Трипіллі.

Карасьов М. «Бандит» Зелений». — Київ. — 1992; Золоті Ворота. Історія Січових стрільців. — Київ. — 1992; Антонов-Овсеенко В. Записки о гражданской войне. — Москва — Ленинград — 1933. — Т. 3. — С. 263, 270–272.

ЗЕЛІНСЬКИЙ Віктор Петрович

(13.12.1864-14.12.1940) — генерал-полковник Армії УНР.

Походив із дворян, з родини офіцера. Народився у с. Петриківці Катеринославської губернії. Закінчив Псковський кадетський корпус, 2-ге військове Костянтинівське училище (1885), Офіцерську артилерійську школу (1911). На чолі батареї 3-ї Східно-Сибірської артилерійської бригади брав участь у Російсько-японській війні. Був поранений та контужений. За бойові заслуги одержав позачергові звання підполковника та полковника. Був нагороджений Георгіївською зброєю, орденом Святого Георгія IV ступеня, всі ордени до Святого Володимира IV ступеня з мечами та биндою. З 17.06.1911 р. — генерал- майор, начальник 6-ї Сибірської стрілецької артилерійської бригади. З листопада 1914 р. — в. о. начальника 6-ї Сибірської стрілецької дивізії. 24.11.1914 р. у бою під м. Березини потрапив у німецький полон. Перебував у таборах Ганноверіш-Мюнден та Бішовсверд.

Восени 1917 р. підтримав український національний рух, очолив раду офіцерів-українців, що перебували у таборах військовополонених у Німеччині. З 08.02.1918 р. — начальник 1-ї Української козацької дивізії (Синьожупанників), сформованої з військово- полонених-українців у німецьких таборах. 29.03.1918 р. був звільнений з посади начальника дивізії та приділений до Військового міністерства Центральної Ради, однак відмовився виконати наказ і залишився на своїй посаді. 27.04.1918 р., коли дивізію було роззброєно німцями, обійняв посаду голови ліквідаційної комісії 1-ї Української козацької дивізії (Синьожупанників). 01.08.1918 р. був звільнений у розпорядження Військового міністерства Української Держави. З 31.10.1918 р. — начальник артилерії 6-го Полтавського корпусу Армії Української Держави. З 01.01.1919 р. — начальник тилу та постачання Лівобережного фронту Дієвої армії УНР. З 11.02.1919 р. — інспектор артилерії 8-го Катеринославського Коша Дієвої армії УНР. З 18.03.1919 р. — отаман 8-го Коша. З 13.04.1919 р. — голова військової місії від Південно-східного фронту Дієвої армії УНР до румунського уряду. З 15.08.1919 р. — приділений до Військового міністерства УНР. З листопада 1919 р. — голова комісії з організації армії при Військовому міністерстві

Зелінський Віктор, фото 1918 року (За Державність. — Варшава. — 1937. — Ч. 7)

УНР. З 08.02.1920 р. — голова військової секції при Дипломатичній місії УНР у Польщі, інспектор українських військових формувань у Польщі. З 15.07.1920 р. — голова Української дипломатичної місії (22.10.1920 р. місію перейменовано на ліквідаційну комісію) у Варшаві. З 02.11.1920 р. — начальник військової секції ліквідаційної комісії Української дипломатичної місії у Варшаві. 20.10.1921 р. за наполяганням Радянської Росії був змушений залишити Польщу. Згідно наказу С. Петлюри був відряджений до Німеччини «для студіювання військової літератури і матеріалів, дотичних минулої світової війни». Мешкав та помер у м. Цоппот (Сопот).

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 87. — С 16–17, Ф. 1078. — Оп. 2. —Спр. 91. — С 217; Список генералам 1913. — СПб. — 1913. — С. 687; Зелінський В. Синьожупанники. — Берлін. — 1938; Тютюнник Ю 3 поляками проти Вкраїни. — Харків. — 1924 — С. 40–43; Незабытые могилы. — Москва. — 1999. — Т. 2. — С 607.

ЗЕЛІНСЬКИЙ Михайло

(?—21.11.1918) — полковник Дієвої армії УНР (посмертно).

Останнє звання у російській армії — поручик. З 09.02.1918 р. — командир 1-ї сотні 2-го Запорізького куреня військ Центральної Ради (з 15.03.1918 р. — полку). Згодом — командир 1-го Республіканського куреня 2-го Запорізького полку Армії Української Держави. Восени 1918 р. був важко поранений у бою з червоними на кордоні з Радянською Росією, перебував на лікуванні у Києві. Після одужання виїхав до складу 2-го Запорізького полку. У час протигетьманського повстання, 17.11.1918 р., проїздив через станцію Ромодан, зайняту офіцерськими загонами. Був заарештований за причетність до 2-го Запорізького полку, що у той час підтримав повстання у Харкові. Розстріляний за відмову вступити в Офіцерські дружини. Після взяття Ромодану 2-м Запорізьким полком був перепохований у Полтаві. З наказу командувача Лівобережного фронту П. Болбочана Дієвої армії УНР посмертно був підвищений до рангу полковника.

Авраменко Н. Причинки до споминів бл. п. сот. Івана Андруха//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1931. — Ч. 3. — С. 9; Монкевич Б. Слідами новітніх запорожців. Похід Болбочана на Крим. — Львів. — 1928; Св. памкгі полк. Михайла Зелінського//Уіфаїнське Козацтво. — Нью-Йорк. — 1974. — Ч. 1(27). — С. 51–52.

ЗЕЛЬНИЦЬКИЙ Павло Федорович

(23.01.1891—?) — командир полку Дієвої армії УНР.

Походив зі спадкових почесних громадян Херсонської губернії. Закінчив Московське технічне училище ім. Єрмакова. На військову службу вступив 03.09.1909 р. однорічником 2-го розряду до 78-го піхотного Навагінського полку. 01.09.1913 р., після відбуття обов'язкового 4-річного терміну служби, звільнився з армії молодшим унтер-офіцером. 18.07.1914 р. був мобілізований та зарахований до команди розвідників 13-го Сибірського стрілецького полку. Закінчив 2-гу Петергофську школу прапорщиків (15.02.1915), призначений до 8-го Фінляндського стрілецького полку З 25.04.1915 р. служив у 5-му Фінляндському стрілецькому полку. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.

З листопада 1917 р. — старшина полку ім. С. Наливайка військ Центральної Ради. З 17.03.1918 р. — командир 4-го куреня 2-го Запорізького полку Армії УНР, згодом — Армії Української Держави. З грудня 1918 р. — командир 4-го (з травня 1919 р. — 21-го) Запорізького ім. С. Наливайка полку Дієвої армії УНР. Учасник Першого Зимового походу — командир 3-го (Мазепинці та Наливайківці) збірного куреня збірної бригади Запорізької дивізії. 23 березня 1920 р. у бою під с. Піщаним (Уманський повіт Київської губернії) був важко поранений у ногу. Залишився у Піщаному для лікування. Подальша доля невідома.

РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 106–480; Андрух І. Січові стрільці у корпусі ген. Натієва//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1930. — Ч. 4. — С 7; Монкевич Б. Похід 1 Болбочана на Крим. — Нью-Йорк. — 1956. — С 239.

ЗЕМБИЦЬКИЙ Микола

(?—?) — підполковник Армії УНР.