TextBook З 28.09.1920 р. — командир 2-ї Запасної бригади Армії УНР, невдовзі — командир куреня 2-ї Запасної бригади Армії УНР.
У 1920-х рр. жив на еміграції в Польщі. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 137.
ВОРОНЮК Василь(?—09.03.1919) — військовий урядовець.
У 1917 р. — залізничний слркбовецк конторщик станції Проскурів. З 08.02.1918 р. — т. в. о. начальника військових комунікацій військ Центральної Ради. З 01.06.1918 р. — комендант станції Жмеринка 3 кінця листопада 1918 р. — начальник військових комунікацій Дієвої армії УНР. Загинув за незясованих обставин на станції Жмеринка.
ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 1. — Спр. 97. — С. 22.
ВОСКОБОЙНІКОВ Микола Порфирович(01.05.1880-07.1919) — старшина Дієвої армії УНР
Воскобойніков Микола, фото 1911 року (надано для публікації російським військовим істориком О. Г. Кавтарадзе)
Народився в м Кременчук. Закінчив Кременчуцьке Олександрівське реальне училище, Київське піхотне юнкерське училище (1900), вийшов підпоручиком до лейб-гвардії Санкт-Петербурзького полку (Варшава). Закінчив Миколаївську академію Генерального штабу за 1-м розрядом (1911). Брав участь у Першій світовій війні. У 1917 р. — начальник штабу 1-ї стрілецької дивізії. Останнє звання у російській армії — полковник.
У 1918 р. — начальник штабу 8-ї пішої дивізії Армії Української Держави. З 25.08.1918 р. — начальник оперативного відділу штабу 6-го Полтавського корпусу Армії Української Держави, згодом — Дієвої армії УНР. З 06.05.1919 р. до 27.07.1919 р. — начальник штабу Запорізької групи Дієвої армії УНР. За спогадами сучасників, помер від перевтоми.
ЦДАВОУ. — Ф. 1077. — Оп. 1. — Спр. 43. — С. 73; Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу, складений 21.11.1918. — С. 45-зв. — 46; Список Генерального штаба на 1914. — СПб. — 1914; B. Ч. (Василь Чабанівський) Спогади про повстання проти гетьмана в Полтаві//Табор. — Варшава. — 1928. — Ч. 9. — С. 96–100; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — C. 215; Капустянський М. Похід українських армій на Київ — Одесу в 1919 році; Маланюк Є. Уривки зі спогадів. — Київ. — 2004. — С. 91, 150.
ВОСКРЕСЕНСЬКИЙ Павло Олексійович(?—?) — полковник Дієвої армії УНР.
Станом на 01.01.1910 р. — штабс-капітан 11-го гренадерського Фанагорійського полку (Ярославль). У складі 98-го піхотного Юрєвського полку брав участь у Першій світовій війні. Був нагороджений Георгіївською зброєю (26.09.1916). Останнє звання у російській армії — полковник.
З 01.10.1918 р. — командир 37-го пішого Бірючського полку (Харків). З 25.02.1919 р. — командир 6-го запасного полку (Крем,янець).
ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 1. — Спр. 96. — С. 58; Пузицький А. Боротьба за доступи до Києва//За Державність. — Каліш. — 1936. - № 6. — С. 12–13; Военный Орден Святого Великомученика и Победоносца Георгия. Именные списки 1769–1920. — Москва. — 2004. — С. 453.
ВОТЯКІВ Михайло Гаврилович(10.11.1872—?) — полковник Армії УНР.
Народився у Санкт-Петербурзі. Закінчив реальне училище, 3-тє Олександрівське військове училище (1894), Офіцерську електротехнічну школу (1897). На чолі окремої саперної команди брав участь у Китайському поході 1900–1901 рр. Учасник Російсько-японської війни (капітан за бойові заслуги). З 01.01.1910 р. — підполковник. З 17.07.1914 р. — командир 8-ї радіотелеграфної роти (згодом — дивізіону), за сумісництвом — завідувач радіотелеграфної частини 8-ї армії. З 06.05.1915 р. — полковник.
З 09.03.1918 р. — помічник начальника загального відділу управління інспектора радіотелеграфних військ Центральної ради, з 01.04.1918 р. — начальник цього відділу. З 09.08.1918 р. — помічник начальника електротехнічної частини Головного інженерного управління Військового міністерства Української Держави. З 10.10.1919 р. — полковник для доручень Головного інженерного управління Військового міністерства УНР, згодом — завідувач персонального складу Головного інженерного управління. З 19.03.1920 р. — начальник електротехнічного відділу Військово-технічної управи Військового міністерства УНР. З 01.08.1920 р. — т. в. о. помічника начальника Військово-технічної управи Військового міністерства УНР.
У 1920-х рр. жив на еміграцї в Польщі. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 166. — С. 10–12; Спр. 37. — С. 226–229.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)» автора Тинченко Я.Ю. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „В“ на сторінці 13. Приємного читання.