Розділ «В»

BITKO Костянтин Миколайович

(6.12.1890-?) — підполковник Армії УНР.

Народився в с. Тухрія Чигиринського повіту Київської губернії. Останнє звання у російській армії — поручик.

У 1918 р. вступив до 8-ю гарматного полку 3-ї гарматної бригади Армії Української Держави, згодом — Дієвої армії УНР. З грудня 1918 р. — командир 1-ї батареї цього полку. На цій посаді особливо відзначився 26 березня 1919 р. у бою під Коростенем, а також при захопленні та знищенні під ст. Бородянка ворожого панцерного потягу. З травня 1919 р. служив у складі 1-ї гарматної бригади 1-ї Північної дивізії Дієвої армії УНР. З грудня 1919 р. — командир збірної батареї Збірної Київської дивізії. На цій посаді брав участь у Першому Зимовому поході. У 1920–1921 рр. — старшина 2-ї гарматної бригади Армії УНР. Лицар Залізного Хреста. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 1. — Спр. 96. — С. 37; Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 22. — С. 12.

ВІТРЕНКО Данило Радіонович

(26.12.1882—16.03.1949) — військовий старшина Армії Української Держави.

Народився в станиці Боргустанській П'ятигорського відділу Терської області. Походив із лічних дворян. Закінчив Костянтинівське артилерійське училище (1907), вийшов підпоручиком до 15-ї кінно-гірської батареї. У 1914 р. закінчив один курс Миколаївської академії Генерального штабу, був штаб-офіцером для доручень штабу 35-го армійського корпусу. З 30.06.1917 р. — в. о. начальника штабу 35-го армійського корпусу. Останнє звання у російській армії — капітан.

З 11.04.1918 р. — начальник штабу 2-ї Української (Синьожупанної) дивізії Армії УНР. 11.05.1918 р., після розформування дивізії, прибув у розпорядження Військового міністерства Української Держави. З 20.07.1918 р. — 1-й штаб-старшина оперативного відділу Генерального штабу Української Держави.

У жовтні 1918 р. звільнився з української армії та вступив до т. зв. Північного корпусу генерала О. Родзянка (згодом Північно-Західна армія генерала М. Юденіча), що формувався російськими монархічними колами для звільнення Петрограду від більшовиків: на чолі кадрів колишнього 53-го піхотного Волинського полку російської армії у листопаді 1918 р. прибув з Києва у Псков у розпорядження штабу Північного корпусу. Командував полком, збірним загоном. З 24.07.1919 р. генерал-майор та начальник 3-ї піхотної дивізії Північно-Західної білогвардійської армії. Вважається головним винуватцем поразки Північно-Західної армії в поході на Петроград влітку — восени 1919 р.

З 1920 р. жив на еміграції у Польщі. У 1928 р. за звинуваченням у шпигунстві на користь більшовиків був висланий до СРСР. Там був заарештований, у 30—40-х рр. перебував на засланні у Сибіру та на Далекому Сході. Помер та похований у Петербурзі (тодішньому Ленінграді).

ЦДАВОУ. — Ф. 1076. — Оп. 1. — Спр. 14. — С. 31; Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу, складений 21.11.1918. — С. 53-зв. — 54; Рутыч Н. Белый фронт генерала Юденича, биографии чинов Северо-Западной армии. — Москва. — 2002. — С. 159–166.

ВОВК Андрій Михайлович

(02.10.1882-11.02.1969) — генерал-хорунжий Армії УНР (генерал-полковник в еміграції).

Народився в с. Деньги Золотоніського повіту Полтавської губернії. У 1900 р. витримав іспит на звання однорічника 2-го розряду, служив у 174-му піхотному Роменському полку. Закінчив Чугуївське піхотне юнкерське училище (1906), вийшов підпоручиком до 129-го піхотного Бессарабського полку (Київ), у складі якого вирушив на Першу світову війну. З 1915 р. — комендант воєнного етапу. З 1916 р. — начальник дільниці військової дороги. Останнє звання у російській армії — капітан.

Вовк Андрій, фото 30-х років (За Державність. — Варшава. — 1938. — Ч. 8)

У 1917 р. був членом Української ради 8-ї російської армії Румунського фронту. З січня 1918 р. — отаман Вільного Козацтва Могилів-Подільського повіту. З березня 1918 р. — Могилів-Подільський повітовий комендант. У листопаді 1918 р. — один із організаторів протигетьманського повстання на Поділлі, у ході якого був схоплений Офіцерськими дружинами та відправлений до Києва, де утримувався на гауптвахті. У ніч з 13 на 14 грудня 1918 р. разом з Юрком Тютюнником та іншими політичними в'язнями організував повстання на гауптвахті в Києві. З 15.12.1918 р. — начальник 3-ї пішої дивізії військ Директорії. 15.01.1919 р. — 02.05.1919 р. — начальник 1-ї дивізії Окремого корпусу Залізнично-Технічних військ Дієвої армії УНР. З 02.05.1919 р. був приділений до Державної інспектури. З 20.08.1919 р. — вартовий отаман Київської групи Дієвої армії УНР. З 28.09.1919 р. — начальник 5-ї Селянської дивізії Дієвої армії УНР. З 14.11.1919 р. — начальник штабу Збірної Київської дивізії Дієвої армії УНР. На цій посаді брав участь у Першому Зимовому поході. З 15.06.1920 р. — помічник начальника 4-ї Київської дивізії Армії УНР. З 25.07.1920 р. — начальник тилу Дієвої армії УНР. У 1921 р. — начальник 1-ї Запорізької дивізії Армії УНР. З 14.11.1921 р. до середини 1922 р. — т. в. о. військового міністра та командарма Армії УНР.

Після ліквідації таборів інтернованих українських вояків жив на еміграції у Польщі та Німеччині.

З 1941 р. — голова Українських громад у Німеччині, брав активну участь у діяльності Спілки українських вояків.

З 1944 р. до 1968 р. був керівником ресорту Військових справ (військовим міністром) Державного центру УНР в екзилі. Помер та похований у Новому Ульмі (Німеччина).

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 68. — С. 13–17, Ященко М. Що то було?//За Державність — Каліш — 1930. - № 2. — С. 125–136, Єрошевич П. З боротьби українського народу за свою незалежність//За Державність. — Варшава — 1938 — № 8. — С. 17–19, 29; Прохода В. Записки до історії Сірих (Сірожупанників)//За Державність. — Каліш — 1929. - № 1. — С. 97- 100, Посмертна згадка//Українське Козацтво. — 1969. — Ч. 3–4(11–12). — С. 58–59; Некролог// Вісті Комбатанта. — 1969. — Нью-Йорк. — Ч. 4. — С. 90; Антоненко-Давидович Б. На шляхах і роздоріжжях. — Київ. — 1999. — С. 107; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С. 366, 425; Некролог// Вісті братства вояків 1 УД УНА. — Мюнхен. — 1969. — Ч. 132.

ВОВЧОК-ПАНЧЕНКО Марко

(?—1919) — командир полку Дієвої армії УНР

За фахом — народний учитель. Під час Першої світової війни — військовий урядовець. Потрапив до полону.