TextBook Помер у Парижі, похований на Сент-Женевьєв-де-Буа.
Волховський Михайло, 1913 рік (фото і приватної колекції)
ЦДАВОУ — Ф. 1077. — Оп. 1. — Спр. 43. — С 73; Ф 1078. — Оп. 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу, складений 21.11.1918. — С. 41-зв. — 42; Список полковников 1914. — СПб. — 1914. — С. 405; Список Генерального штаба 1914. — СПб. — 1914. — С. 368; Белградский альбом. — С. 153; Незабытые могилы — Москва. — 1999. — Т. 1. — С. 619.
ВОЛИНСЬКИЙ Михайло Олександрович(?—?) — начальник бригади Дієвої армії УНР.
Станом на 01.01.1910 р. — поручик 27-го Східно-Сибірського стрілецького полку (Іркутськ). Останнє звання у російській армії — полковник (?).
З 27.03.1918 р. — начальник 2-ї військової школи лікарських помічників (колишня Херсонська військово-фельдшерська школа) Армії УНР. З грудня 1918 р. — отаман Корсунської запасної бригади військ Директорії.
26.01.1919 р. був виданий вояками бригади більшовикам гіри переході бригади під Києвом на бік РСЧА. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 24 — С. 244
ВОРОНІВ Олекса Миколайович(04.02.1891-193?) — полковник Армії УНР.
Народився у м. Охтирка Харківської губернії. Закінчив Охтирську гімназію. 01.08.1914 р. вступив однорічником до 276-го піхотного Куп янського полку. За бойові заслуги під час Першої світової війни дістав повний Георгіївський бант (всі чотири відзнаки Святого Георгія), звання прапорщика (16.12.1914 р.), Георгіївську зброю (21.11.1915 р., за бій 26.05.1915 р.), всі ордени до Святого Володимира IV ступеня з мечами та биндою. Був двічі поранений та двічі контужений. Штабс-капітан за бойові заслуги (14.01.1916 р.), капітан (14.01.1917). 01.07.1916 р у складі 2-ї роти 276-го піхотного Куп янського полку був призначений на укомплектування 12-го Особливого полку, що формувався для відбуття до Франції. Полк залишився в Росії та брав участь у боях на Північному фронті. З 10.07.1916 р. — командував 10-ю ротою, з лютого 1917 р — батальйоном. З листопада 1917 р. — т. в. о. командира 12-го Особливого полку.
У лютому 1918 р. потрапив до німецького полону, де одразу ж перевівся до таборів військовополонених-українців. З 10.03.1918 р. — командир 4-го куреня 5-го Українського полку 2-ї Української (Синьожупанної) дивізії. У травні 1918 р., після роззброєння 2-ї Української дивізії, повернувся до Харкова. З жовтня 1918 р. — помічник командира Охтирського Слобідського Козацького полку Українського Козацтва. З січня 1919 р. — помічник командира Харківського Слобідського Коша Дієвої армії УНР. З квітня 1919 р. — командир Харківського Слобідського полку Дієвої армії УНР. З червня 1919 р. — командир 24-го Запорізького пішого ім. Гетьмана Сагайдачного полку Дієвої армії УНР, до складу якого влилися рештки Харківського Слобідського полку. З серпня 1919 р. — помічник командира цього ж полку. У грудні 1919 р. був інтернований польською владою в Луцьку. З 31.03.1920 р. — командир 2-ї (згодом — 17-ї) бригади 6-ї Січової стрілецької дивізії Армії УНР. Брав участь у Другому Зимовому поході. На українській службі був чотири рази поранений: у січні 1919 р., 12–13.07.1919 р., 05.06.1920 р., а також під час Другого Зимового походу.
1923 р. жив на еміграції в Калішу. Помер у Польщі.
Воронів Олекса, фото 1919 року (Бюлетень Союзу бувших украіні ьких вояків у Канаді. — Торонто. - 1963. — Ч. 12)
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 68. — С. 25–26; Оп. 2. — Спр. 44. — С. 2-зв. — 3; Спр. 653. — С. 101; Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 94. — С. 5. Панченко І. Харківський Слобідський Кіш//Українське Козацтво. — Ч. 54–55. — С. 38–39; Самутин П. Хронологічні дати VI-oi Січової стрілецької дивізії// Вісті Комбатанта. — 1970. — № 5. — С. 12; Самутин П. Командний склад VI-ої Січової стрілецької дивізії 1920 р.//Вісті Комбатанта. — Нью-Йорк — 1973. — Ч. 3. — С. 73.
ВОРОНІН (Ворона)(?—?) — начальник дивізії Дієвої армії УНР.
Останнє звання у російській армії — полковник.
Станом на 29.12.1918 р. — начальник 8-ї Республіканської дивізії Дієвої армії УНР. З 12.01.1919 р. — т. в. о. начальника Інтендантського управління Південно-Західного району Дієвої армії УНР. Станом на 13.04.1919 р. — радомисльський повітовий комендант. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 2248. — Оп. 1 — Спр 7 — С. 1-зв
ВОРОНІН Юрко Миколайович(?—?) — підполковник Армії УНР.
Станом на 01.01.1910 р. — підпоручик 31-го піхотного Олексопольського полку (Пултуськ). Останнє звання у російській армії — капітан.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)» автора Тинченко Я.Ю. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „В“ на сторінці 12. Приємного читання.