Розділ «Б»

ЦДАВОУ. — Ф. 4587. — Оп. 1. — Спр. 1. — С. 4–5; Ф. 2248. — Оп. 1. — Спр. 7. — С. 154; Антончук Д. «Вапнярська Республіка»//За Державність. — Варшава. — 1939. - № 9. — С. 153–163; Аікар Бахмач// Сікевич В. Сторінки із записної книжки. — 1948. — Ч. 7. — С. 9–11.)

БАШИНСЬКИЙ Еспер Іванович

(17.12.1878 — після 1937) — генерал-хорунжий Армії УНР.

Народився в с. Ключевське Камчатської області, походив з родини дворянина Харківської губернії. Закінчив Петровський Полтавський кадетський корпус, Михайлівське артилерійське училище за 1-м розрядом (1897), вийшов підпоручиком до 31-ї артилерійської бригади (Білгород). У складі цієї бригади брав участь у Російсько-японській війні — у битвах при Мукдені та Аяояні. За бойові заслуги був нагороджений всіма орденами до Святої Анни II ступеня з мечами та званням штабс-капітана. З 13.05.1913 р. — капітан, старший офіцер 1-ї батареї 31-ї артилерійської бригади. З 21.10.1914 р. — командир 3-ї батареї 31-ї артилерійської бригади. З 25.03.1915 р. - командир 5-го важкого артилерійського дивізіону. 12.08.1915 р дістав поранення в голову. 09.02.1916 р. був важко контужений, але залишився у складі дивізіону. 21.11.1916 р. дістав звання полковника. 11.01.1917 р. був отруєний газами у боях під Ригою, але знову залишився у складі дивізіону. З 18.03.1917 р. — командир 2-го окремого Сибірського артилерійського дивізіону. 16.10.1917 р. звільнився у 5-тижневу відпустку, на фронт під Ригою більше не повертався. За Першу світову війну нагороджений Георгіївською зброєю (24.03.1916), всіма орденами до Святого Володимира III ступеня з мечами та биндою (08.04.1917).

Башинський Еспер, фото 30-х років (За Державність. — Варшава. — 1936. — Ч. 6)

21.11.1917 р. за власним бажанням вступив до українізованих військ російської армії — очолив 2-й дивізіон 31-ї Української артилерійської бригади. З 01.03.1918 р. — командир 2-го дивізіону 1-ї гарматної бригади військ Центральної Ради на Київщині. З 10.08.1918 р. — командир 40-го гарматного полку Армії Української Держави. З 17.12.1918 р. - начальник 14-ї гарматної бригади. З 28.02.1919 р. — начальник 18-ї гарматної бригади Дієвої армії УНР. З 28.05.1919 р. — начальник 1-ї гарматної Північної бригади Дієвої армії УНР. З 17.11.1919 р. — начальник Збірної гарматної бригади Волинської групи Дієвої армії УНР, на чолі якої брав участь у Першому Зимовому поході. З 03.07.1920 р. — начальник 2-ї гарматної бригади 2-ї Волинської стрілецької дивізії Армії УНР. З 25.06.1921 р. — за сумісництвом другий помічник начальника 2-і Волиньскої дивізії Армії УНР. З 01.11.1921 р. — генерал-хорунжий Армії УНР.

З 1923 р. жив на еміграції у Каліші, згодом у Парижі. Подальша доля невідома.

РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 167–914; ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 68. — С. 5–6; Єрошевич П. З боротьби українського народу за свою незалежність//За Державність. — Варшава. — 1939. — № 9. — С. 21; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002.

БЕЗКРОВНИЙ Олександр Олексійович

(26.08.1866-26.04.1948) — генеральний значковий Армії Української Держави.

Походив з Катеринославіцини. Закінчив Петровський Полтавський кадетський корпус, 3-тє Олександрівське військове училище (1886), вийшов підпоручиком до 55-го піхотного Подільського полку. Закінчив Миколаївську академію Генерального штабу за 1-м розрядом (1898), служив на штабових посадах. У 1909–1912 рр. — начальник штабу 44-ї піхотної дивізії (Чернігів). З 15.05.1912 р. — командир 73-го піхотного Кримського полку (Вінниця), на чолі якого брав участь у Першій світовій війні. За бої при штурмі фортеці Перемишль був нагороджений орденом Святого Георгія IV ступеня. З 05.06.1915 р. — генерал-майор, начальник штабу 38-го армійського корпусу. З 18.05.1917 р. — начальник 117-ї піхотної дивізії. З 17.07.1917 р. — начальник 22-го армійського корпусу. З 23.08.1917 р. — генерал-лейтенант.

З 08.06.1918 р — т. в. о. начальника 10-ї пішої дивізії Армії Української Держави. У грудні 1918 р. перейшов на бік Збройних Сил Півдня Росії.

З 1921 р. перебував на еміграції у Туреччині, очолював тамтешній Союз російських військових інвалідів. Помер та похований у Александрії (Єгипет).

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 651. — С. 88; Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37. — загальний список старшин Генштабу складений 21.11.1918. — С. 40-зв. — 41; Список Генерального штабу на 1914. — СПб. — 1914; Незабытые могилы. — Москва — 1999. — Т. 1. — С. 303.

БЕЗРУЧКО Марко Данилович

(31.10.1883-10.02.1944) — генерал-хорунжий Армії УНР.

Народився у м. Великий Токмак Бердянського повіту Таврійської губернії. Закінчив учительську семінарію у м. Переяслав, Одеське піхотне юнкерське училище (1908), вийшов підпоручиком до 106-го піхотного Уфімського полку (Вільно). Закінчив Миколаївську військову академію за 1-м розрядом (1914). На початок Першої світової війни служив у 106-му піхотному Уфімському полку. На фронті дістав поранення та контузію. З 20.01.1915 р. — офіцер для доручень штабу 3-го армійського корпусу. З 14.07.1916 р — старший ад'ютант штабу 42-го армійського корпусу. З 20.08.1917 р. - штаб-старшина для доручень штабу 30-го армійського корпусу. Останнє звання у російській армії — капітан (з 14.06.1916 р).

Безручко Марко, портрет 20-х років (За Державність. — Каліш. — 1932. — Ч. 3)

З 08.03.1918 р. — помічник начальника персонального відділу Головного управління Генерального штабу Армії УНР, згодом — Армії Української Держави. З листопада 1918 р. — військовий старшина. З 15.12.1918 р. — начальник персонального відділу Головного управління Генерального штабу Дієвої армії УНР. З 12.03.1919 р. — начальник штабу Окремої Запорізької бригади ім. С. Петлюри Дієвої армії УНР. З 26.04.1919 р. — начальник штабу Корпусу Січових стрільців Дієвої армії УНР. 07.12.1919 р. був інтернований польською владою. З 08.02.1920 р. — начальник 1-ї (з 21.03.1920 р. — 6-ї Січової) дивізії Армії УНР, що формувалася у фортеці Брест-Литовська з вояків Армії УНР, інтернованих польською владою на початку грудня 1919 р. 21.04.1920 р. був підвищений до рангу полковника. З 05.10.1920 р. — генерал-хорунжий. У 1921–1924 рр. був членом Вищої військової ради УНР.

Після ліквідації таборів інтернованих мешкав у Варшаві. Працював у польському військовому картографічному інституті. Був головою Українського клубу, редактором та видавцем військово-історичного мемуарного збірника «За Державність». Помер у Варшаві, похований у православній частині міського цвинтаря «Воля».

Безручко Марко, фото 20-х років (Змієнко-Сенишин Г. Пересаджені квіти України. — Монреаль-Київ. — 2001)

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 87. — С 37–38; Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37. — загальний список старшин Генштабу, складений 21.11.1918. — С. 51-зв. — 52; Безручко М. Січові стрільці в боротьбі за державність.// За Державність. — Каліш. — 1930. - № 2. — С. 47–72; № 3. — С. 55—108; Золоті Ворота. Історія Січових стрільців. — Київ. — 1992 (репринт); Самутин П. VI-та Січова стрілецька дивізія та ін.//Вісті Комбатанта — 1970. - № 3–4. — С. 14–19; № 5. — С 12–16; 1974. - № 1. — С. 22–37; № 2. — С. 21–28; № 3–4. — С. 15–22; № 5. — С. 33–41; Єрошевич П. З боротьби українського народу за свою незалежність//За Державність. — Варшава — 1939. — № 9. — С. 29–31, 34; Петрів В. Спомини з часів української революції (1917–1921). — Аьвів. — 1931. -44. — С 56; Змієнко- Сенишин Г. Пересаджені квіти України. — Монреаль — Київ. — 2001; Самутин П. Командний склад VI-ої Січової стрілецької дивізії 1920 р.//Вісті Комбатанта — Нью-Йорк. — 1973. — Ч. 3. — С 72–80.

БЕЗРУЧКО Павло Іванович

(05.06.1873—?) — старшина Дієвої армії УНР.