Розділ «Б»

Народився у м. Керч, Таврійської губернії. Кримський татарин за походженням. Брав участь у Першій світовій війні. Останнє звання у російській армії — прапорщик.

В Армії УНР з 1920 р. У 1920–1923 рр. — старшина управління постачання 6-ї Січової дивізії Армії УНР.

ЦДАВОУ. — Ф. 3172. — Оп 1. — Спр. 94. — С. 9.

БАЛИЦЬКИЙ Левко Миколайович

(2.08.1893—?) — підполковник Армії УНР.

Народився у м. Богопіль Балтського повіту Подільської губернії. Останнє звання у російській армії — поручик.

Балицький Лев, портрет 1920 року (Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1930. - Ч. 10)

З березня 1918 р. — старшина Запорізького кінного полку ім. К. Гордієнка військ Центральної Ради. З січня 1919 р. — старшина Кінного полку Чорних Запорожців Дієвої армії УНР. У 1920 р. — командир 1-го куреня Кінного полку Чорних Запорожців.

З 10.08.1921 р. за документами значився дезертиром.

Водяний Я. Українське Вільне Козацтво та його з'їзд в Чигирині 3.10.1917//літопис Червоної Калини. — Львів. — 1930. — Ч. 10. — С. 5; ЦДАВОУ — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 115. — С. 1–2; ЦДАВОУ. — Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 98. — С. 50–53.

БАКЛАНІВ-ПЕТРІВ Євген Миколайович

(?—?) — полковник Армії УНР.

На військовій службі з серпня 1899 р. Останнє звання у російській армії — ротмістр.

З 01.07.1918 р. — ремонтер Головної управи ремонту Військового міністерства Української Держави. З 01.02.1919 р. — начальник штабу 2-ї кінної дивізії, згодом — 5-ї кінної дієвої Дієвої армії УНР. 16.05.1919 р. у Луцьку потрапив до польського полону. 22.10.1919 р. повернувся з полону та перебував у розпорядженні штабу Дієвої армії УНР. З 01.11.1919 р. — член реорганізаційної комісії при українській місії генерала Зелінського, що працювала у Польщі. З 01.04.1920 р. — булавний старшина для доручень при голові української військової місії у Варшаві ген. Зелінського. З 01.06.1920 р. — булавний старшина 3-го відділу організаційної управи Генерального штабу УНР.

У 1920-х рр. жив на еміграції у Польщі. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 22. — С. 610–612; Спр. 169. — С. 143.

БАЛЬМЕ Яків Васильович

(22.03.1873 — після 1945) — полковник Армії УНР.

Народився у м. Ромни Полтавської губернії. У 1891 р. вступив однорічником до 130-го піхотного Херсонського полку. Закінчив Чугуївське піхотне юнкерське училище (1897), вийшов підпрапорщиком до 74-го піхотного Ставропольського полку (Кам'янець-Подільський, згодом — Умань). У складі полку був командиром роти та батальйону. Брав участь у Першій світовій війні. З 1916 р. — полковник за бойові заслуги, командир батальйону 449-го піхотного Харківського полку. 14.08.1916 р. був важко поранений у ногу, після одужання — помічник командира та командир (з літа 1917 р.) 449-го піхотного Харківського полку. Під час Першої світової війни був нагороджений всіма орденами до Святого Володимира III ступеня з мечами та Георгіївською зброєю. Останнє звання у російській армії — полковник.

У жовтні 1917 р. брав участь в українізації 449-го полку. З 20.08.1918 р. — командир куреня 10-го пішого Аиповецького полку Армії Української Держави. З жовтня 1918 р. — помічник командира цього полку. З 02.06.1919 р. — старший помічник командира 2-го пішого Берестейського полку 1-ї Північної дивізії Дієвої армії УНР. 14.09.1919 р. захворів на тиф та залишився у Вінниці, де 14.11.1919 р. був схоплений білими.

Згодом був відправлений до Одеси та зарахований рядовим до 48-го піхотного Одеського полку Збройних Сил Півдня Росії.

У січні 1920 р. втік до Румунії, де перебував в українському таборі у Крево. З травня 1920 р. був приділений до старшинської чоти штабу Тилу Армії УНР. Восени 1920 р. — комендант м. Оринін (Подільська губернія). З листопада 1920 р. знов приділений до старшинської чоти при штабі Тилу Армії УНР.

У 1920-1930-х рр. жив на еміграції у Польщі. У 1945 р. виїхав до СРСР. Подальша доля невідома.