Розділ «Ч»

З квітня 1918 р. — начальник 7-ї кавалерійської (згодом — 2-ї кінної) дивізії Армії УНР, у подальшому — Армії Української Держави. За Гетьманату П. Скоропадського був підвищений до звання генерального хорунжого.

У листопаді—грудні 1918 р. як командир Офіцерського загону 2-ї кінної дивізії та 1-го Волинського корпусу брав активну участь у боях з військами Директорії під Житомиром, Бердичевим, Коростенем та Києвом. З січня 1919 р. служив у Збройних Силах Півдня Росії, був поранений.

З 1920 р. — білоемігрант. Жив у Чикаго (США). Автор спогадів про Першу світову війну.

ЦДАВОУ — Ф. 1077 — Оп. 1. — Спр. 43. — С. 73; Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 8. — С. 115–116; Чеславский В. 67 боев 10-го гусарского Ингерманландского полка. — Чикаго. — 1937; Волков С. В Офицеры армейской кавале- 1 рии. — Москва — 2004. — С. 572–573.

ЧЕСНО Іван (Чесна Йонас)

(22.04.1897-20.02.1978) — хорунжий Армії УНР (підполковник на еміграції). Відомий український та литовський військовий діяч.

Народився у м. Райсеняушсе (Литва). Під час Першої світової війни разом з родиною виїхав в Україну.

Навесні 1919 р добровольцем вступив до Дієвої армії УНР, був зв'язковим при штабі Залізнично-Технічного корпусу (згодом — 9-ї Залізничної дивізії Дієвої армії УНР). У 1920–1921 рр. навчався у Кам'янецькій спільній юнацькій школі, 16.06.1921 р. (1-й випуск на еміграції) закінчив кінний відділ у званні хорунжого, залишився на посаді ад'ютанта кінного відділу школи. З кінця 1921 р. — ад'ютант школи.

Восени 1922 р. повернувся до Литви. 07.10.1924 р. закінчив Литовське військове училище, вийшов лейтенантом до 2-го уланського полку литовської армії. З 19.12.1931 р. — командир кулеметного ескадрону 1-го гусарського полку литовської армії. 14.07.1934 р. закінчив Вищі штабові курси, капітан. З 24.06.1935 р. — начальник школи підстаршин 2-го уланського полку. Після окупації Литви Радянським Союзом служив у 29-му Литовському територіальному корпусі РСЧА, командував 184-м зенітним дивізіоном. У 1941 р. був заарештований НКВС, але звільнений литовськими повстанцями на початку війни. З літа 1944 р. був начальником штабу Армії оборони вітчизни (інша назва — Жемайтийська армія оборони). Останнє звання у литовській армії — майор.

З 1949 р. жив на еміграції у США. Підтримував тісні стосунки з українською військовою еміграцією, систематично друкувався в українських часописах, був підвищений урядом УНР в екзилі спочатку до звання майора, а потім — підполковника Помер та похований у Чикаго.

Чесно Іван, фото 30-х років (За Державність. — Торонто. — 1964. — Ч. 10)

ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 230; Спр. 297 — накази по Спільній юнацькій школі; Ф. 5235. — Оп. 1. — Спр. 2121 — особисті документи І. Чесно; Lietuvos Wiuomenes karininkai, 1918–1953, Vilnius. — 2002 — t. 2. - S. 288–289; 2003. - t. 3. - S. 3264 Чесно І. Думки без патиків//Тризуб. — Нью-Йорк. — 1965. — Ч. 32. — С. 21–22; Дробязко С. Под знаменами врага — Моск- ' вії, - 2004. — С. 250–251.

ЧЕХОВИЧ Олександр Олександрович

(23.11.1870 — до 1936) — генерал-хорунжий Армії УНР.

Народився у м. Камянець-Подільський. Закінчив Володимирський Київський кадетський корпус, 1-ше Павлівське військове училище (1891), служив у 11-й польовій артилерійській бригаді. У 1906 р. закінчив Олександрівську Військово-юридичну академію, був кандидатом на "військово-польові посади, військовим слідчим. З 1908 р. перебував на посаді помічника військового прокурора Кавказького військово-окружного суду. З 30.08.1912 р. — помічник військового прокурора Київського військово-окружного суду. З 19.07.1914 р. — штаб-офіцер при завідувачі військово-судової частини штабу головнокомандувача Південно-Західного фронту. З 01.09.1914 р. — штаб-офіцер штабу військового губернатора Галичини. З 29.11.1914 р. — військовий слідчий 1-го Київського військового училища, за сумісництвом — слідчий особливо тяжких справ у Київському військово-окружного суді. З 29.05.1917 р. — військовий суддя Київського окружного суду. З 20.08.1917 р. голова корпусного суду 32-го армійського корпусу.

З 01.01.1918 р. — товариш начальника головної військово-судової управи Військового міністерства УНР. З 10.03.1918 р. — старший військовий слідчий, а з 20.04.1918 р. — голова Київського вищого військового суду. З 20.10.1918 р. — начальник прокурорського відділу Головної військово-судової управи Військового міністерства Української Держави, згодом — Військового міністерства УНР. З 14.06.1919 р. — начальник законодавчого відділу Військового міністерства УНР, а з 07.06.1920 р. — помічник начальника головної військово-судової управи й головний військовий прокурор УНР. Помер на еміграції у Польщі.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 68. — С 131–132; Спр. 79. — С. 151–152; Список полковникам 1914. — СПб. — 1914. — С. 1043; Киркиченко Ю. До історії українського військового судівництва//За Державність. — Варшава. — 1936. — № 6. — С. 65–76.

ЧЕХІВСЬКИЙ Микола Мусійович

(17.05.1884 — після 1933) — військовий старшина Армії Української Держави.

Закінчив Чугуївське піхотне юнкерське училище (1905), вийшов підпоручиком до 166-го піхотного Рівненського полку (Київ), у складі якого брав участь у Першій світовій війні. Був двічі поранений та контужений. Нагороджений всіма орденами до Святого Володимира IV ступеня з мечами та биндою. Останнє звання у російській армії — капітан.

У 1917 р. потрапив до німецького полону, перебував у офіцерському таборі Ганноверіш-Мюнден, був одним із організаторів українського військового руху у цьому таборі. З лютого 1918 р. до 26.04.1918 р. — командир 4-го Українського (Синьожупанного) полку ім. гетьмана П. Дорошенка військ Центральної Ради. Під час Гетьманату П. Скоропадського — голова військово-санітарної комісії у справах військовополонених в Австро-Угорщині, підвищений до звання військового старшини. З 15.12.1918 р. — комендант Києва, з 01.01.1919 р. — за сумісництвом начальник 1-ї Синьої дивізії Дієвої армії УНР, яка мала бути сформована у Києві. З 30.01.1919 р. — інспектор у справі формування Синьожупанних дивізій. З 07.02.1919 р. — військовий слідчий Південно-Західного району (згодом — Північної групи) Дієвої армії УНР. У 1919–1921 рр. — військовий представник УНР у Грузії.

Чехівський Микола, фото 1918 року (За Державність. — Варшава. — 1937. — Ч. 7)

У 1921 р. у Тифлісі потрапив до червоного полону, перебував у концтаборах та в'язницях, однак зміг незабаром повернутися до Києва. Співав у хорі Софійського собору. Був висвячений на священика Української Автокефальної Православної церкви. Підтримував тісні стосунки з вояками інтернованої Армії УНР — неодноразово отримував нелегальну кореспонденцію з-за кордону. Вперше був заарештований у 1927 р. Вдруге — 13.07.1929 р. у справі Спілки визволення України. За справою СВУ був засуджений навесні 1930 р. до 3 років ув'язнення. Термін відбував у Ярославському ізоляторі. У 1933 р. був засуджений ще на 10 років ув'язнення. За деякими даними помер на роботах у Якутії.