Розділ «Т»

У 1918 р. — командир батареї 1-го Запорізького легкого гарматного полку Армії УНР, згодом — Армії Української Держави. У 1919 р. — командир 3-ї батареї Республіканського гарматного полку Дієвої армії УНР, у подальшому — 21-го Запорізького гарматного полку Дієвої армії УНР. У другій половині 1920-го р. — командир 8-го гарматного куреня 3-ї Залізної стрілецької дивізії Армії УНР. Помер на еміграції в Польщі.

Туркул Олександр, фото 1918 (?) року (За Державність. — Варшава. — 1936. — Ч. 6)

ЦДАВОУ. — Ф 3172. — Оп. 1. — Спр. 73. — С 34–36; За Державність. — Варшава. — 1936. — Ч. 6. — С 109

ТУРЧАНІН (Турчанінов) Сергій Вячеславович

(1863—07.05.1935) — командир полку Дієвої армії УНР.

Закінчив Тверське кавалерійське училище (1885), вийшов до 31-го (згодом — 11-го) драгунського Ризького полку (Крем'янець), згодом перевівся до 11-го гусарського Ізюмського полку. Останнє звання у російській армії — полковник.

У 1918 р. — у складі Армії Української Держави. У січні—лютому 1919 р. — командир 4-го Чорноморського окремого полку Дієвої армії УНР, був важко поранений у бою з червоними.

Після одужання виїхав до Польщі, звідти — до Німеччини, де вступив до Західної білогвардійської армії князя Бермонта-Авалова.

З 1921 р. жив на еміграції у Франції. Помер та похований у м. Сансе.

ЦДАВОУ — Ф. 1078. — Оп. 1. — Спр. 96. — С. 13; Волков С. В. Офицеры армейской кавалерии. — Москва. — 2004. — С. 535.

ТЮРИН Олександр Іванович

Тютюнник Василь, фото 1919 року (За Державність. — Варшава. — 1935. — Ч. 5)

(?—?) — підполковник ветеринарної служби Армії УНР.

У 1918 р. — ветеринарний лікар 10-ї легкої гарматної бригади Армії Української Держави. З 10.11.1920 р. — ветеринарний лікар 6-ї гарматної бригади 6-ї Січової стрілецької дивізії Армії УНР. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 104.

ТЮТЮННИК Василь Никифорович

(17.07.1890—19.12.1919) — командувач Дієвої армії УНР у 1919 р.

Походив з селян, народився на хуторі Куторжу (Куторжиха, нині — у складі м. Хорол) Хорольського повіту Полтавської губернії. Закінчив Хорольське 4-класне міське училище, Тифліське військове училище за 1-м розрядом (06.08.1912). В училищі у змаганнях виборов звання «Відмінний стрілець з гвинтівки» та «Відмінний стрілець з револьверу». Вийшов підпоручиком до 25-го Сибірського стрілецького генерала Кондратенка полку (Іркутськ), у складі якого брав участь у Першій світовій війні. З 15.10.1914 р. — в. о. начальника команди кінних розвідників. З 16.01.1915 р. — начальник команди, на цій посаді відбув всю Першу світову війну. 31.03.1915 р. дістав легку контузію під час обстрілу німцями с. Сантока. Останнє звання у російській армії — капітан (з 22.06.1917 р.).

29.09.1917 р. відбув на постійну роботу до складу Української ради 2-ї армії Західного фронту, голова цієї ради. З березня 1918 р. — помічник начальника розвідчої частини оперативного відділу Генерального штабу УНР, у подальшому — Армії Української Держави. З 15.11.1918 р. — начальник оперативного відділу штабу Дієвої армії УНР. З 31.12.1918 р. — 1-й помічник начальника штабу Дієвої армії УНР (на який у той час були покладені і завдання Генерального штабу). З 22.01.1919 р. — помічник начальника штабу Дієвої армії УНР. З 26.07.1919 р. — командувач Дієвої армії УНР. 08.09.1919 р. був усунутий з посади командарма і зарахований до резерву. 05.11.1919 р. з особистого наказу С. Петлюри знов повернувся на посаду командувача Армії УНР. 06.12.1919 р. хворим на тиф у важкому стані був перевезений на територію, зайняту польською армією. Помер від тифу у Рівному. Похований на міському цвинтарі у м. Рівне.

РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 85-241; Тютюнник Ю. Зимовий похід. — Аьвів. — 1922. — С. 9–25; Петрів В. Спомини з часів української революції (1917–1921). — Аьвів. — 1927. — Ч. 1. — С. 40, 50; 1931. — Ч. 4. — С. 90–91, 94, 97; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ — 2002. — С. 61, 93, 191, 236, 241; Героїчний бій під Чорним Островом. — Торонто. — 1961; Капустянський М. Похід українських армій на Київ — Одесу в 1919 році; Маланюк Є. Уривки зі спогадів. — Київ. — Темпора. — 2004. — С. 60, 88, 89, 97, 101, 116, 133, 146, 147, 309–335, 419–458.

ТЮТЮННИК Юрій Йосипович

(20.04.1891-20.10.1930) — генерал-хорунжий Армії УНР.

Походив з селян с. Будищі Звенигородського повіту Київської губернії. Нащадок Т. Г. Шевченка за жіночою лінією. Закінчив Уманське сільськогосподарське училище. У 1913 р. був мобілізований, служив рядовим у 6-му Сибірському стрілецькому полку (Владивисток), у складі якого брав участь у Першій світовій війні. У жовтні 1914 р. був поранений, після одужання закінчив Горійську школу прапорщиків (жовтень 1915 р.), повернувся до 6-го Сибірського полку. Був ще раз поранений. З 1916 р. служив у 32-му піхотному запасному полку у Сімферополі. Останнє звання у російській армії — прапорщик.

На початку квітня 1917 р. заснував у 32-му піхотному запасному полку Український військовий клуб, який незабаром перетворився на 1-й Сімферопольський полк ім. гетьмана П. Дорошенка. 04–06.06.1917 р. брав участь у II Всеукраїнському військовому з'їзді як делегат від українців сімферопольської залоги. Від з'їзду був обраний членом Центральної Ради. У листопаді—грудні 1917 р. — комендант військової в'язниці Києва та гауптвахти Київської залоги. З 29.12.1917 р. — член Політичної Ради при Генеральному Військовому Секретарстві Центральної Ради. У січні 1918 р. повернувся до рідного села Будищі на Звенигородщині для організації Вільного Козацтва. Навесні 1918 р. на чолі козацьких загонів брав участь у роззброєнні збільшовичених частин російської армії, що поверталися з фронту Першої світової війни. З березня 1918 р. — уповноважений Військового міністерства УНР по демобілізації на Звенигородщині. Влітку 1918 р. — один із керівників Звенигородсько-Таращанського повстання, був заарештований гетьманською владою, перебував на гауптвахті. У ніч з 13 на 14.12.1918 р. організував повстання на гауптвахті, у результаті якого в'язні захопили частину Києва та дали змогу військами Директорії увійти до міста. Відмовився від співробітництва з УНР, оскільки орієнтувався на боротьбистів, які прагнули порозуміння з більшовиками. З 01.02.1919 р. за постановою ЦК партії боротьбистів та за погодженням з командуванням Українського фронту РСЧА — начальник штабу 1-ї бригади (яку очолював отаман Нечипір Григор'єв) 1-ї Задніпровської дивізії РСЧА. 06–20.04.1919 р — комендант м. Одеси, одночасно — командир 1-ї бригади 6-ї Української радянської дивізії, яка розгорталася з загонів отамана Григор'єва. Підтримав повстання Горигор'єва проти радянської влади, 09.05.1919 р на чолі двох полків своєї бригади зайняв Катеринослав. Наприкінці травня 1919 р., після поразки повстання, з невеликим загоном у 150 чоловік пішов на з'єднання з Дієвою армією УНР, по дорозі загін збільшився до 2 тисяч повстанців. Після з'єднання 13–14.07.1919 р. з Дієвою армією УНР загін було переформовано у Київську групу Дієвої армії УНР, яка складалася з 5-ї та 12-ї Селянських дивізій. Ю. Тютюнник залишився командувачем цієї групи. Був одним із ініціаторів та керівників Першого Зимового походу: з 05.12.1919 р. — заступник командувача Дієвої армії УНР М. Омеляновича-Павленка з виконанням обов'язків начальника Збірної Київської дивізії. З 06.05.1920 р — начальник 4-ї Київської стрілецької дивізії Армії УНР. З 05.10.1920 р. — генерал-хорунжий. З весни 1921 р. — член Вишої військової ради УНР. У 1921 р. — керівник Партизансько-Повстанського штабу та командувач Української повстанчої армії, на чолі якої брав участь у Другому Зимовому поході 04–19.11.1921 р Після поразки походу з невеликим загоном пробився до Польщі.