Розділ «Р»

РАДУЛОВИЧ-ТОПАЗУНОВИЧ Володимир Митрофанович

(05.06.1860-?) — полковник Армії УНР.

Народився у м. Аккерман Бессарабської губернії. Закінчив Оренбурзьку Неплюєвську військову гімназію, 3-тє Олександрівське військове училище (1880), Офіцерську артилерійську школу (1904). Служив у 6-й резервовій, 74-й артилерійських бригадах та у 3-й Східно-Сибірській стрілецькій артилерійській бригаді, в складі якої брав участь у Російсько-японській війні. Згодом служив у 33-й, 6-й артилерійських бригадах та у 21-му мортирному артилерійському дивізіоні. З 01.12.1912 р. — полковник. З 28.10.1914 р. — командир 15-го мортирного артилерійського дивізіону. З 25.04.1917 р. — начальник 6-ї артилерійської бригади. Останнє звання у російській армії — полковник. 10.02.1918 р. — демобілізувався з російської армії.

З 10.06.1918 р. — у резерві чинів головного артилерійського управління Армії Української Держави. З 06.07.1918 р. — помічникначальника рушничної частини ГАУ Армії Української Держави. З 22.10.1918 р. — начальник 5-го збірно-рушничного відділу ГАУ Армії Української Держави. З 16.02.1919 р. перебував поза штатом ГАУ Дієвої армії УНР. Станом на 31.08.1919 р — начальник збройного та хімічного відділу ГАУ Дієвої армії УНР. З 16.11.1919 р. — у резерві старшин ГАУ 3 25.04.1920 р. — т. в. о. начальника вогне-хімічного відділу артилерійської управи Військового міністерства УНР.

У листопаді 1923 р. повернувся в Україну. У 20-х рр. жив у Києві. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 311. — С. 107; Спр. 730 — С. 79–80.

РАДЧЕНКО Антін Васильович

(6.08.1882-13.06.1922) — полковник Армії УНР.

Родом з Кролевецького повіту Чернігівської губернії. Станом на 01.01.1910 р. — поручик 173-го піхотного Кам'янецького полку (Черкаси, згодом — Чернігів). Останнє звання у російській армії — підполковник.

В українській армії з 1918 р. У грудні 1919 р. — інтернований польською владою у Луцьку. З лютого 1920 р. був приділений до штабу 1-ї (згодом — 6-ї) Січової дивізії Армії УНР. У травні 1920 р. — командир Старшинського куреня 6-ї дивізії, згодом — помічник командира 6-ї запасної бригади Армії УНР, підполковник. З 03.08.1920 р. — начальник оперативного відділу штабу 1-ї Кулеметної дивізії Армії УНР. До 28.02.1922 р. перебував у складі 5-ї Херсонської стрілецької дивізії Армії УНР. У подальшому був переведений до управління військових комунікацій Генерального штабу УНР.

Перебував на еміграції в Польщі. Помер від травм, одержаних під час трагічного випадку на роботах у м. Слонім Гродненської губернії, там же похований.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 108; Спр. 905. — С. 31; Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 100. — С 2; Монкевич Б. З останніх днів боротьби//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1932. — Ч. 6. — С. 4–7; Порохівський Г. Матеріали до історії 2-ї Кулеметної бригади//За Державність. — Каліш. — Ч. 1. — С. 137.

РАДЧЕНКО Григорій Тимофійович

(4.08.1894—?) — підполковник Армії УНР.

Родом із с. Спаське на Чернігівщині. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.

З 22.12.1917 р. — начальник відділу зв'язку штабу 26-го Українського корпусу. З 24.02.1918 р — старший ад'ютант штабу 26-го корпусу військ Центральної Ради. З 17.04.1918 р — молодший ад'ютант штабу Харківського (згодом — 7-го) корпусу Армії УНР, згодом — Армії Української Держави. З червня 1918 р. — старшина Сердюцької дивізії Армії Української Держави. З 10.08.1918 р — слухач Інструкторської школи старшин. З 03.01.1919 р — на посаді обер-старшини оперативного відділу штабу Лівобережного фронту Дієвої армії УНР 3 30.01.1919 р. — старшина для доручень оперативного відділу штабу Запорізького корпусу Дієвої армії УНР. З 01.05.1919 р. — помічник начальника оперативного відділу штабу Запорізької групи Дієвої армії УНР. З 30.04.1920 р. — старшина штабу 6-ї Січової дивізії Армії УНР. З 25.05.1920 р. — завідувач квартирного відділу столичного коменданта у Вінниці. З 23.06.1920 р. — начальник дислокаційного відділу Головного управління Генерального штабу УНР. У 1929 р. закінчив гідротехнічний відділ Української господарської академії у Подєбрадах. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 169. — С. 142; Наріжний С. Українська еміграція. — Прага. — 1942. — С. 152.

РАК Онисим Григорович

(14.02.1883–1938?) — підполковник Армії УНР.

Народився на Полтавщині. Закінчив Чугуївське піхотне юнкерське училище за 1-м розрядом та з відзнакою (занесенням на мармурову дошку) (1907), служив у 73-му піхотному Кримському полку. Закінчив Миколаївську військову академію Генерального штабу за 2-м розрядом (1914), переведений до Генерального штабу у 1915 р. Брав участь у Першій світовій війні: командував ротою 73-го піхотного Кримського полку. З 08.07.1915 р. викладав у 3-й Київській школі прапорщиків. З 15.07.1916 р. — старший ад'ютант та з 06.12.1916 р. — в. о. начальника штабу 49-ї піхотної дивізії. Під час війни був двічі поранений (24.091914, 13.05.1915), нагороджений всіма орденами до Святого Володимира IV ступеня з мечами та биндою. Останнє звання у російській армії — підполковник (з 15.11.1917).

З 01.12.1917 р. — штаб-старшина для доручень штабу 26-го Українського корпусу. З 20.01.1918 р. — начальник штабу українізованої 65-ї піхотної дивізії військ Центральної Ради. З квітня 1918 р. — начальник штабу 11-ї пішої дивізії Армії УНР, згодом — Армії Української Держави. З 30.12.1918 р. — начальник штабу 6-го Полтавського корпусу військ Директорії.

З 31.01.1919 р. — начальник штабу Чорноморської дивізії Дієвої армії УНР. З 20.02.1919 р. до 24.03.1919 р. — начальник штабу та в. о. начальника Південно-Східної групи Дієвої армії УНР. Станом на 31.08.1919 р. — штаб-старшина для доручень Головного управління Генерального штабу Дієвої армії УНР. З 14.10.1919 р. — начальник організаційного відділу Головного управління Генерального штабу Дієвої армії УНР (ГУГШ). З 19.03.1920 р. — начальник відділу навчання військ ГуГШ УНР. З 19.04.1920 р. — начальник відділу статутів та навчання військ Генерального штабу УНР.

Рак Онісім фото 1927 року (з приватної колекції)

У листопаді 1920 р., після відступу Армії УНР на територію, зайняту польською армією, залишився в Ямпільському повіті, де у грудні 1920 р. вступив на службу до РСЧА: служив на посаді завідувача сектором загальної військової освіти ямпільського військового комісара. З 12.10.1922 р. — начальник канцелярії ямпільського військового комісара. З жовтня 1922 р. — викладач 51-х піхотних Харківських курсів. Згодом — викладач Харківської школи червоних старшин. Репресований у 1937–1938 рр.