Розділ «Р»

Народився у м. Городня Чернігівської губернії. Закінчив Віленське воєнне училище (Полтава, 1915). У 1917 р. — помічник дивізійного інженера 5-ї піхотної дивізії. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.

Ремболович Іван, фото 20-х років (За Державність. — Варшава. — 1938. — Ч. 8)

На початку 1918 р. — командир сотні Вільного Козацтва у Городні. Згодом — командир пішої півсотні городнянської повітової військової комендатури. З 04.01.1919 р. — старшина 20-го Павлоградського кінного полку Дієвої армії УНР. З 18.01.1919 р. — старшина Кінного полку Січових стрільців Дієвої армії УНР. З травня 1919 р. — начальник відділу зв'язку штабу Запорізької групи Дієвої армії УНР. У грудні 1919 р. був інтернований польською владою у Луцьку. З лютого 1920 р. служив у 2-й (згодом — 6-й Січовій) дивізії Армії УНР. З 04.08.1920 р. — начальник відділення зв'язку штабу Армії УНР. З 27.10.1921 р. — начальник оперативного відділу штабу Київської повстанчої дивізії Української Повстанської армії Ю. Тютюнника. Учасник Другого Зимового походу. 12.11.1921 р. був поранений. 17.11.1921 р. під с. Малі Миньки потрапив до полону, втік з-під розстрілу.

У 1920—30-х рр. жив на еміграції у м. Корнін Коломийського повіту.

Влітку 1943 р. разом з двома синами вступив до Добровольчої дивізії СС «Галичина». Очолював Штурмовий батальйон дивізії. У битві під Бродами дістав важке поранення, а обидва сини загинули. Подальша доля достеменно невідома: за одними даними загинув під Бродами, за іншими — у листопаді 1944 р. прибув до Коломийського району Галичини та у складі Української повстанської армії брав участь у бойових діях проти військ МДБ і 06.11.1949 р. був схоплений загоном МДБ у с. Космач Яблунівського району.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп 2. — Спр. 653. — С 34–55; Ф. 3172. — Оп 1. — Спр. 67. — С. 48; Янов М. Кіш УВК в Чернігові//Українське Козацтво. — 1973. — Ч. 2(24). — С. 28–35; Ремболович І. 1918 р. на Чернігівщині//За Державність. — Варшава. — 1938. - № 8. — С 86–98; Приходько М. Спростування //За Державність. — Варшава — 1939. — Ч. 9. — С 249–252; Ремболович І. Рейд 1921 року//За Державність. — Каліш. — 1932. — Ч. 3. — С. 156–171; Огмарштейн Ю. До історії повстанчого рейду ген. хор. Ю. Тютюнника в листопаді 1921 р.//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1930. — Ч. 6. — С. 12–20, Шпілінський О. Базар//За Державність. — Каліш — 1932. — Ч. 3. — С. 108–134; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С. 215; Сергійчук В. ОУН-УПА в роки війни, нові документи і матеріали. — Київ. — 1996. — С 238; Список поляглих вояків 1-ї Української Дивізії та інших формувань… — Лондон. — 1953. — С. 92

РЕУТОВ Кость Васильович

(3.10.1896-3.04.1968) — підполковник Армії УНР.

Народився в м. Харків. Останнє звання у російській армії — підпоручик.

У 1917 р. — один з учасників українізації 6-го армійського корпусу та перетворення його на 2-й Січовий Запорізький військ Центральної Ради. У 1918 р. — старшина 2-го Запорізького полку Армії Української Держави, був підвищений гетьманом П. Скоропадським до ранги значкового. У 1919 р служив у Запорізькому корпусі та Запорізькій групі Дієвої армії УНР. 1920 р. — старшина штабу 6-ї Січової дивізії Армії УНР. У 1928 р. закінчив гідротехнічний відділ Української господарської академії у Подєбрадах. Потому мешкав на еміграції у Чехословаччині.

Помер та похований у м Гартфорді (США).

Наріжний С Українська еміграція. — Прага. — 1942. — С 152; Сулковський Б. З історії формування 2-го Січового Запоріжського корпусу/Дабор. — Варшава. — 1927. — Ч. 4. — С 71–87; Дороговказ. — 1968. — Ч. 40. — С. 17

РЕШЕТНІКОВ Євген Миколайович

(1881 — після 1931) — полковник Армії УНР.

Народився у м. Харків. Закінчив Петровський Полтавський кадетський корпус, Михайлівське артилерійське училище (1901), вийшов підпоручиком до 32-ї артилерійської бригади (Острог), у складі якої брав участь у Першій світовій війні. У 1917 р. — командир 1-го дивізіону 32-ї артилерійської бригади. Останнє звання у російській армії — підполковник.

В українській армії з 05.04.1918 р. — командир батареї 11-ї легкої гарматної бригади Армії УНР, згодом — Армії Української Держави. З 20.11.1918 р. — помічник командира 31-го гарматного полку військ Директорії. З 07.03.1919 р. — командир 1-ї батареї 1-ї Волинської гарматної бригади Дієвої армії УНР. 16.05.1919 р. потрапив у Луцьку до польського полону.

З 15.07.1919 р. по 10.03.1920 р служив у Північно-Західній добровольчій армії генерала Юденіча, був інспектором артилерії та начальником штабу 5-ї Лівенської дивізії.

Після розформування армії звернувся до українського консула в Естонії з проханням посприяти поверненню до української армії. З літа 1920 р. — начальником секретарської частини Головного артилерійського управління Військового міністерства УНР.

У листопаді 1923 р. повернувся в Україну, викладав фізкультуру в одній зі шкіл Полтави. Заарештований 15.10.1930 р. разом із 24-літнім сином у справі «Весна» (т. зв. контрреволюційна змова колишніх офіцерів). 07.05.1931 р. був засуджений до 10 років виправно-трудових робіт. Подальша доля невідома.

ДАСБУ. — Ф. 6. — Спр. 67093-фп. — Т. 2604, архівно-слідча справа Решетнікова Є. МЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 311. — С 100–101; Спр. 730. — С. 106–107, 121–122.

РЕШКЕ Освальд Адольфович

(?—?) — начальник штабу групи Дієвої армії УНР.

Станом на 01.01.1910 р. — поручик 8-го Східно-Сибірського стрілецького полку (урочище Барабаш). Останнє звання у російській армії — підполковник.