Розділ «Р»

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 37. -G 461–462; Список лиц с высшим общим военным образованием состоящих на службе в РККА к 1.03.1923. — Москва. — 1923. — С. 186; Чугуевцы, Новый Сад. — 1939. — Кн. 2. — С. 37; Євтимович В. Історія статуту польової служби// Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1936. — Ч. 9. — С 14–16; Омельченко Т. Від Кременчука до Бірзули//За Державність. — Каліш. — 1929. — Ч. 1. — С. 165–169.

РАТУШНИЙ

(?—?) — старшина Дієвої армії УНР.

З 03.01.1919 р. — отаман для доручень командувача Південно-Західного району Дієвої армії УНР. З 12.01.1919 р. — т. в. о. помічника командувача Південно-Західного району Дієвої армії УНР. З 17.02.1919 р. — старшина для доручень командувача Південно-Західного району Дієвої армії УНР. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 2248. -Оп 1. — Спр. 7. — С. 1, 10,102.

РАХВАЛЬСЬКИЙ

див.: Рихвальський

РЕВА

(?—?) — командир полку Дієвої армії УНР.

Станом на 11.05.1919 р. — командир 52-го пішого дієвого Збаразького полку Дієвої армії УНР. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 2248. — Оп. 1. — Спр. 7 — С 139

РЕВІШИН Олександр Петрович

(11.11.1870-11.06.1920?) — генеральний хорунжий Армії Української Держави.

Закінчив Петровський Полтавський кадетський корпус, Миколаївське кавалерійське училище (1891), вийшов корнетом до 25-го (згодом — 9-го) драгунського Казанського полку (Житомир), закінчив Миколаївську академію Генерального штабу за 1-м розрядом (1904), брав участь у Російсько-японській війні. Служив на штабових посадах у Київській військовій окрузі. З 21.08.1908 р. — викладач Тверського кавалерійського училища. З 29.03.1909 р. — підполковник. З 25.03.1912 р. — полковник. З 18.07.1914 р. — начальник штабу 1-ї Туркестанської козачої дивізії. З серпня 1914 р. — начальник штабу 3-ї Донської козачої дивізії. З 12.06.1915 р. — начальник штабу 16-ї кавалерійської дивізії. З 24.01.1916 р. — командир Кримського кінного полку. Нагороджений Георгіївською зброєю (09.03.1915, за бій 21.08.1914). З 07.07.1917 р. — начальник штабу 9-ї кавалерійської дивізії. З 03.09.1917 р. — начальник штабу 2-го кавалерійського корпусу. З 29.09.1917 р. — генерал-майор.

З кінця 1917 р. — начальник українізованої 9-ї кавалерійської дивізії, згодом перейменованої на 3-тю Сердюцьку кінну дивізію військ Центральної Ради. З 20.07.1918 р. — начальник адміністративної управи канцелярії Військового міністерства Української Держави. 01.10.1918 р. звільнився з української служби.

Тоді ж перейшов до т. зв. Особливого корпусу, що формувався переважно з офіцерів, що відмовилися служити в Армії Української Держави, для боротьби проти більшовиків. У складі частин корпусу брав участь у боях з військами Директорії. У грудні 1918 р. виїхав до Одеси. З 26.01.1919 р. перебував у резерві чинів Збройних Сил Півдня Росії. З 13.06.1919 р. — начальник Чеченської кінної дивізії ЗСПР. З 18.03.1920 р. — командир Окремої Кримської кінної бригади Збройних Сил Півдня Росії.

27.05.1920 р. потрапив у полон до червоних. Ймовірно, розстріляний.

ЦДАВОУ. — Ф. 1076. — Оп. 3. — Спр. 7-а — Накази по 3-й Сердюцькій дивізії; Список полковников 1914. — СПб. — 1914. — С. 1123; Список Генерального штаба 1917. — Петроград. — 1917. — С. 79; «Русский Инвалид». — Петроград. — 1915. — № 61; Кручинин А. С. Крымско-татарские формирования в Добровольческой армии. — Москва — 1999. — С. 11–15.

РЕВУЦЬКИЙ Борис Петрович

(?—?) — старшина Дієвої армії УНР.

Станом на 01.01.1910 р. — поручик 10-го Східно-Сибірського стрілецького полку (Владивосток). Останнє звання у російській армії — підполковник.

Ревуцький Борис, фото 1918 року (Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1938. — Ч. 3)

На початку 1918 р. працював у Військовому міністерстві Центральної Ради. Учасник вуличних боїв у Києві проти більшовиків у січні 1918 р. У січні 1919 р. був керівником делегації Директорії на урочистостях з нагоди злуки УНР та ЗУНР у Коломиї. Подальша доля невідома.

Євтимович В. Здобуття «Праги»//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1938. — Ч. 3. — С. 5–18; С. 7.

РЕМБАЛОВИЧ Іван Семенович

(28.01.1897 — після 1949?) — підполковник Армії УНР.