Розділ «Л»

На українській службі з 08.06.1918 р. — призначений на посаду т. в. о. начальника 16-ї пішої дивізії Армії Української Держави, однак до місця дислокації дивізії не відбув. З 27.06.1918 р. — т. в. о. начальника 1-ї пішої дивізії Армії Української Держави. За Гетьманату — генеральний значковий Армії Української Держави. З 02.02.1919 р. — призначений начальником 6-го Полтавського кадрового корпусу Дієвої армії УНР, однак посаду не обійняв. Станом на 09.05.1919 р. — військовий агент УНР у Німеччині, Голандїї та Данії (Берлін).

Восени 1919 р. виїхав до Збройних Сил Півдня Росії. Помер від тифу у Новоросійську.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 651. — С. 87.

ЛЕВЧУК Петро Михайлович

(1889-27.04.1931) — старшина Дієвої армії УНР.

Походив з селян Гродненської губернії, народився у Бересті-Литовському. Закінчив військове училище. Станом на 01.01.1910 р. — підпоручик 177-го піхотного Ізборського полку (Рига). Закінчив Імператорську Миколаївську військову академію (переведений у 1915 р.). Брав участь у Першій світовій війні. У 1917 р. — в. о. начальника штабу 5-го армійського корпусу. Останнє звання у російській армії — підполковник.

З червня 1918 р. — старший ад'ютант штабу Сердюцької дивізії Армії Української Держави. З 30.12.1918 р. до 11.04.1919 р. — начальник дислокаційної частини оперативного відділу штабу Дієвої армії УНР. 19.05.1919 р. — делегований до польського командування у справі переговорів про перемир'я. З 17.07.1919 р. — член делегації УНР, очолюваної П. Ліпком.

У вересні 1919 р. перейшов на бік Збройних Сил Півдня Росії. Був начальником 5-го Кінного корпусу генерала Юзефовича, дістав поранення у бою проти червоних та 02–08.03.1920 р. був евакуйований до Греції, де залишився на еміграції. Помер та похований у м. Піреї (Греція). У штабі Дієвої армії УНР також служив рідний брат П. М. Левчука, сотник Олександр Левчук.

ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу складений 21.11.1918. — С. 51-зв. — 52; Єрошевич П. З боротьби українського народу за свою незалежність//За Державність. — Варшава. — 1939. — № 9. — С. 18; Капустянський М. Похід українських армій на Київ — Одесу в 1919 році; Маланюк Є. Уривки зі спогадів. — Київ. — 2004. — С. 96, 217; Волков С. В. Офицеры армейской кавалерии. — Москва. — 2004. — С. 307; Незабытые могилы. — Москва. — 2004. — Т. 4. — С. 106.

ЛЕГІН Іван Федорович

(03.09.1889-?) — підполковник Армії УНР.

Син надвірного радника Полтавської губернії. Закінчив Курське реальне училище, Київське піхотне юнкерське училище (15.06.1908), вийшов підпоручиком до 6-го Східно-Сибірського стрілецького полку (урочище Новокиївське, Далекий Схід). Закінчив Головну гімнастично-фехтувальну школу (1912). У складі 6-го Сибірського стрілецького полку брав участь у Першій світовій війні. Був важко поранений. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.

З липня 1917 р. — ад'ютант 1-го Українського запасного полку у Києві (згодом — полк ім П. Дорошенка). У січні 1918 р брав участь у вуличних боях у Києві проти більшовиків. З 09.02.1918 р. слркив в Окремому Запорізькому загоні (згодом — бригаді) військ Центральної Ради. З жовтня 1918 р. до середини січня 1919 р. — начальник штабу Окремого Чорноморського Коша Дієвої армії УНР. У 1919 р. перебував у розпорядженні штабу Дієвої армії УНР. 21.04.1919 р. прибув у розпорядження штабу Північної групи Дієвої армії УНР, був відправлений у розпорядження штабу 5-ї дієвої кінної дивізії. 11.05.1919 р. прибув у розпорядження штабу 9-го дієвого корпусу. З кінця травня 1919 р. — помічник начальника 2-ї частини організаційного відділу Головного управління Генерального штабу Дієвої армії УНР. У листопаді 1919 р. очолив Окремий кінний дивізіон Дієвої армії УНР, особовий склад якого у грудні приєднався до отамана Волоха, що повстав проти УНР.

У січні 1920 р. частина дивізіону повернулася до Дієвої армії УНР, яка рейдувала у Першому Зимовому поході, а І. Легін приєднався до білогвардійської групи генерала Брєдова, яка невдовзі була інтернована у Польщі.

Влітку 1920 р. разом з групою офіцерів-українців, які служили у групі Брєдова, повернувся до Армії УНР. У 1920–1921 рр. — командир куреня 2-ї запасної бригади Армії УНР.

Під час Першої світової та Визвольної війни дістав два важких поранення, значною мірою втратив працездатність. У 1920-х рр. жив у Рівному. Подальша доля невідома.

У Дієвій армії УНР також служив рідний брат І. Легіна — сотник Легін Микола Федорович.

РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 131–644; ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 49. — С 24–26; Оп. 2. — Спр. 37. — С 201–204; Спр. 927. — С 9; Смовський К. Окремий Чорноморський Кіш//За Державність. — Варшава — 1938. — Ч. 8. — С 99-118; Філоненко Є. Волинські повстанці в крівавих днях 1920–1924 років// За Державність. — Варшава. — 1938. — Ч. 8. — С. 235; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма, — Київ. — 2002. — С. 259.

ЛЕНАРТОВИЧ Вячеслав Іванович

(?—?) — полковник Армії УНР.

Останнє звання у російській армії — полковник.

З 30.09.1918 р. — командир 41-го легкого гарматного полку Армії Української Держави.

У 1919 р. служив у Збройних Силах Півдня Росії, з частинами яких на початку 1920 р. перейшов з району Одеси до Польщі.