Розділ «Л»

ЛАСТІВЧЕНКО Юрій Іванович

(07.04.1887—28.12.1917) — командир 1-го Українського козацького полку ім. Б. Хмельницького військ Центральної Ради.

Аастівченко Юрій, фото 1916 року (з приватної колекції О. Шереметьева)

Походив з Чернігівщини, з родини народного учителя. Закінчив Новозибківське реальне училище. 01.07.1907 р. вступив до Олексіївського військового училища, однак 23.04.1909 р., майже напередодні випуску, з невідомих причин був відрахований з училища та відправлений рядовим до 102-го піхотного Петрозаводского полку. Невдовзі, 01.09.1909 р., був прийнятий до старшого класу Санкт-Петербурзького піхотного юнкерського училища, яке закінчив 06.08.1910 р. Вийшов підпоручиком до 42-го піхотного Якутського полку (Кремінець), у складі якого брав участь у Першій світовій війні. Був двічі поранений. З 1916 р. — курсовий офіцер 2-ї школи підготовки прапорщиків піхоти Південно-Західного фронту у Житомирі. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.

З серпня 1917 р. — командир куреня 1-го Українського козацького полку ім. Б. Хмельницького. З листопада 1917 р. — командир цього полку. Був підступно убитий у Полтаві анархо-комуністом Дунайським.

РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 2364; Несвіцький О. Полтава у дні революції та в період смути 1917–1922. — Полтава. — 1995. — С. 28.

ЛАСТОВСЬКИЙ Борис Мартинович

(?—?) — старшина Дієвої армії УНР.

Народився на Київщині. Станом на 01.01.1910 р. — штабс-капітан 17-го піхотного Архангелогородського полку (Житомир), у складі якого брав участь у Першій світовій війні. Був нагороджений Георгіївською зброєю (за бій 22.04.1915 р.). Останнє звання у російській армії — полковник.

У 1919 р. — начальник базисного складу Головного управління постачання Військового міністерства УНР. З 25.08.1919 р. до жовтня 1919 р. — начальник загального відділу управління 2-го помічника Військового міністра УНР у справах постачання. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 37. — С. 213.

ЛАХТУРІВ Яків Іполитович

(? -?) — старшина Дієвої армії УНР.

Станом на 01.01.1910 р. — поручик 145-го піхотного Новочеркаського полку (Санкт-Петербург). Останнє звання у російській армії — полковник.

Станом на 29.09.1919 р. і до жовтня 1919 р. — працівник Головного інтендантського управління Військового міністерства УНР. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 37.

ЛЕБЕДІВ Михайло Васильович

(05.10.1872-07.07.1931) — вартовий отаман Східної групи Дієвої армії УНР.

Походив з міщан Одеси. Закінчив Одеське реальне училище, Одеське піхотне юнкерське училище (1893). Служив у 70-му піхотному Рязькому полку, незабаром перевівся до 59-го піхотного Люблінського полку (Одеса). Закінчив Санкт-Петербурзький археологічний інститут, Миколаївську академію Генерального штабу за 1-м розрядом (1901). У складі 59-го піхотного Люблінського полку брав участь у Російсько-японській війні. З 1906 р. служив на штабових посадах у штабі Іркутської військової округи. З 06.12.1908 р. — підполковник. З 04.11.1910 р. — викладач Миколаївського кавалерійського училища. З 06.12.1911 р. — полковник. Учасник Першої світової війни: начальник штабу 8-ї Сибірської стрілецької дивізії, командир 158-го піхотного Кутаїського полку, начальник штабу 7-ї піхотної дивізії. З 12.05.1917 р. — генерал-майор, начальник штабу 3-го армійського корпусу. З 07.08.1917 р. — начальник 5-ї стрілецької дивізії. Під час Першої світової війни був поранений.

Лебедів Михайло, фото 1931 року (ДАСБУ)

На українській службі з травня 1918 р. — начальник 4-ї пішої дивізії Армії Української Держави. За Гетьманату — генеральний хорунжий Армії Української Держави. З 01.01.1919 р. — начальник штабу 2-го Подільського корпусу Дієвої армії УНР. З 09.03.1919 р. — вартовий отаман Східної групи Дієвої армії УНР.

У квітні 1919 р. виїхав до Одеси, зайнятої на той час червоними. Був мобілізований до РСЧА. Обіймав посаду начальника організаційного відділу штабу 3-ї Української радянської армії.

У липні 1919 р., після того, як червоні покинули Одесу, залишився у місті. Був мобілізований білими та відправлений до Новочеркаська на реабілітаційну комісію генералів, іцо служили в РСЧА. Разом з білими відступив на Північний Кавказ.

У березні 1920 р. здався у полон до червоних разом з Кубанською білогвардійською армією. З 01.01.1921 р. — науковий співробітник Одеського відділення Єдиного державного архіву. З 17.05.1921 р. — перебував на посаді для особливих доручень при командувачеві Київської військової округи (згодом — Київського військового сектору). З 1922 р. — викладач Київської об'єднаної командної школи ім. С. Каменева. 10.01.1931 р. був заарештований у справі «Весна» (т. зв. контрреволюційна змова колишніх офіцерів). 22/23.06.1931 р. був засуджений до розстрілу з заміною вироку на 10 років виправно-трудових робіт, але за кілька днів судове рішення було змінене і виконано смертний вирок.