Розділ «К»

КУДЕЛІНСЬКИЙ Михайло Іванович

(1872—?) — командир полку Дієвої армії УНР.

Закінчив артилерійське училище (1896). Станом на 01.01.1910 р. — капітан 31-ї артилерійської бригади (Білгород). У 1915 р. — підполковник, командир 1-ї батареї 69-ї артилерійської бригади. Під час Першої світової війни нагороджений Георгіївською зброєю (09.03.1915 р., за бій 27–28.08.1914 р.). Останнє звання у російській армії — полковник.

У 1918 р. — командир 2-го важкого гарматного полку Армії Української Держави, згодом — Дієвої армії УНР. З червня 1919 р. до жовтня 1919 р. — командир 1-го гарматного полку 1-ї гарматної Північної бригади Дієвої армії УНР.

Русский Инвалид. — СПб. — 1915. — № 62; Список капитанам артиллерии на 1913. — СПб. — 1913; ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 28.

КУДРЯ

(?—?) — український командувач Південно-Західного фронту.

Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.

Восени 1917 р. — комісар Центральної Ради на Південно-Західному фронті. З початку 1918 р. — командувач Південно-Західного фронту з наказу військового міністра Центральної Ради Миколи Порша. З березня 1918 р. — голова комісії по демобілізації Південно-Західно-го фронту. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1077. — Оп. 6. — Спр. 10. — С. 2, 106.

КУДРЯВЦЕВ Павло Омелянович

(1885(?)—01.02.1921) — генерал-поручик Армії УНР (посмертно).

Народився в слободі Ряській Костянтиноградського повіту Катеринославської губернії. Походив із родини священника. Закінчив Костянтиноградську гімназію, Полтавську духовну семінарію. Вчився у Катеринодарському політехнічному інституті, з 3-го курсу вступив однорічником 2-го розряду до 1-го Катеринодарського козачого полку. Закінчив Новочеркаське козаче училище (1909), вийшов хорунжим до 1-го козачого Нерчинського полку Забайкальського козачого війська (урочище Київське, Далекий Схід). У складі цього полку на чолі 3-ї сотні брав участь у Першій світовій війні (полком командував на той час П. Врангель). Останнє звання у російській армії — військовий старшина (помічник командира 1-го Нерчинського козачого полку).

З листопада 1917 р. — приділений до Українського Генерального Військового секретаріату. З грудня 1917 р. — працівник Військового міністерства Центральної Ради, учасник вуличних боїв у Києві проти більшовиків у січні 1918 р. З березня 1918 р. — губернський комісар на Полтавщині. Відмовився визнати владу гетьмана П. Скоропадського і 05.05.1918 р. був усунутий з посади та заарештований. З 29.11.1918 р., після протигетьманського повстання, знову став губернським комісаром Полтавщини та командувачем 6-го Полтавського корпусу військ Директорії. З кінця січня 1919 р. — помічник командувача Окремого Залізнично-Технічного корпусу Дієвої армії УНР. З 29.05.1919 р. — начальник 9-ї Залізничної дивізії Дієвої армії УНР. У листопаді 1919 р. захворів на тиф. У грудні 1919 р. був інтернований польською владою. З 19.05.1920 р. — помічник військового міністра УНР, генерал-хорунжий. Помер від тяжких наслідків перенесеного плямистого тифу, похований у Тернополі. Посмертно підвищений до звання генерала-поручика.

ЦДАВОУ — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 698. — С. 4–15; Некролог//Український Вістник. — Львів. — 1921. — Ч. 7. — С. 3; Некролог//Наша Зоря. — 1921. — Ч. 4; Євтимович В. Здобуття «Праги»//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1938. — Ч. 3. — С. 5—18; Вінтоняк І. Укр. Галицький курінь у Полтаві, 1918 р.//Украінський Скиталець. — Йозефів. — 1922. — Ч. 13. — С. 1–3; Ч. 14. — С. 9–11; Ч. 15. — С. 9–11; Ч. 16. — С. 2–4; Несвіцький О. Полтава у дні революції та в період смути 1917–1922. — Полтава. — 1995. — С. 55; Тютюнник Ю. З поляками проти Вкраїни. — Харків. — 1924. — С. 34; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С. 66.

КУЗЬМЕНКО Митрофан

(1889-22.11.1921) — підполковник Армії УНР.

Народився у м. Веркіївка Чернігівської губернії. Закінчив учительську семінарію, 3-тю Київську школу прапорщиків. Останнє звання у російській армії — поручик.

У 1920 р. — старшина головного інтендантського управління Військового міністерства УНР. Учасник Другого Зимового походу (у складі 2-ї Волинської дивізії). Взятий до полону у бою під с. Малі Миньки 16.11.1921. Розстріляний у м. Базар.

ДАСБУ. — Фп. — Спр. 74629. — Т. 1. — С. 41; Отмарштейн Ю. До історії повстанчого рейду ген. хор. Ю. Тютюнника в листопаді 1921 р.//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1930. — Ч. 6. — С. 12–20.

КУЗЬМІН Олександр Опанасович

(21.02.1896—?) — підполковник Дієвої армії УНР.

Народився у м. Стодихва Ковенського повіту Волинської губернії. Останнє звання у російській армії — поручик кінноти.

Кузьмін Олександр, фото 30-х років (За Державність. — Варшава. — 1938. — Ч. 8)

У 1919 р. — старшина 1-го Окремого запасного залізничного куреня Дієвої армії УНР. У грудні 1919 р. — серед українських вояків, інтернованих польською владою у Луцьку. У 1920 р. — командир сотні 4-го кінного полку Окремої кінної дивізії Армії УНР. З 15.04.1921 р. — командир 6-ю кінного полку Окремої кінної дивізії. З 1923 р. жив на еміграції у Познані. Подальша доля невідома.