Розділ «К»

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 148; Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 98. — С. 15.

КУЗЬМІНСЬКИЙ Олександр Фомич

(30.08.1884-27.04.1975) — підполковник Армії УНР (генерал-хорунжий в еміграції).

Походив з міщан Тульчина Подільської губернії. Закінчив Тульчинську духовну семінарію, Одеське піхотне юнкерське училище (1908), вийшов підпоручиком до 75-го піхотного Севастопольського полку (Гайсин), у складі якого брав участь у Першій світовій війні. У 1917 р. закінчив один курс Військової академії Генерального штабу. Згодом — старший ад'ютант штабу 19-ї піхотної дивізії. Останнє звання у російській армії — капітан.

З 04.12.1917 р. — начальник штабу 64-ї Української дивізії. З 02.04.1918 р. — у резерві старшин Генерального штабу військ Центральної Ради. З 20.04.1918 р. — молодший ад'ютант штабу 2-ю Подільською корпусу Армії УНР. З 30.05.1918 р. — обер-старшина для доручень штабу Сердюцької дивізії Армії Української Держави. З 16.12.1918 р. — штаб-старшина оперативного відділу штабу військ Директорії. З 30.07.1919 р. — помічник начальника оперативного відділу штабу Дієвої армії УНР. З 17.11.1919 р. перебував у відпустці. Станом на 04.08.1920 р. — булавний старшина 3-го генерал-квартирмейстерства Генерального штабу УНР, приділений до штабу Армії УНР. З 03.11.1920 р. — начальник розвідчого відділу Генеральною штабу УНР. З лютого 1921 р. — начальник Партизансько-Повстанською штабу Юрка Тютюнника. З червня 1921 р. — помічник начальника штабу у справах розвідки. З кінця 1921 р. — головноуповноважений Українського центрального комітету у Галичині.

Кузьмінський Олександр, фото 60-х років (Пам'ятна книга. П'ятдесятиліття Союзу бувших українських вояків в Канаді. — Гамільтон. — 1987)

У 1939 р. виїхав до Австрії. У 1951 р. емігрував до Канади. Жив у Едмонтоні та Торонто, працював інженером. Помер у Торонто, похований на цвинтарі Йорк.

ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 169. — С. 139; Ф. 1075 — Оп. 2. — Спр. 652. — С. 37; РГВИА — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 376–191; Тютюнник Ю. З поляками проти Вкраїни. — Харків. — 1924; Герчанівський Д Вигнати окупанта. — Мюнхен. — 1963; Біографічний довідник до історії українців Канади. — Вінніпег. — 1986. — С. 356; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С. 193; Капустянський М. Похід українських армій на Київ — Одесу в 1919 році; Маланюк Є. Уривки зі спогадів. — Київ. — 2004. — С. 211, 243.

КУКЕЛЬ Костянтин Іванович

(26.12.1865—?) — старшина Дієвої армії УНР.

Народився у м. Вільно. Закінчив Миколаївське інженерне училище (1887), служив у 1-му понтонному батальйоні. Останнє звання у російській армії — полковник.

У 1918 р. — старшина Харківської автомайстерні Армії Української Держави. З 01.09.1919 р. — начальник загальнорахівної частини самохідної управи Головного інженерного управління Військового міністерства УНР.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 37. — С. 226–229; Список генералам, штаб и обер-офицерам инженерных войск на 1913. — СПб. — 1913. — С. 13.

КУЛИК Семен Євдокимович

(?—?) — підполковник Армії УНР.

Останнє звання у російській армії — капітан.

З січня 1918 р. — командир сотні 1-го українського Залізничного полку військ Центральної Ради, згодом — Армії Української Держави. У подальшому — командир цього полку (до жовтня 1918 р.). З січня 1919 р. до 26.06.1919 р. — командир 1-го Залізнично-Технічного полку Дієвої армії УНР. У подальшому служив у 2-й дивізії «Запорізька Січ» та у 5-й Селянській дивізії Київської групи Дієвої армії УНР. З 12.09.1920 р. — начальник постачання 1-ї Кулеметної дивізії Армії унр.

З 1921 р. жив на еміграції у Польщі. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 30; ДАСБУ. — Фп. — Спр. 51-908. — Т. 1. — С. 6–7, 22-22-зв.

КУЛИКІВСЬКИЙ Микола Йосипович

(06.12.1884-?) — підполковник Армії УНР.

Народився у м. Торчин Луцького повіту Волинської губернії. Закінчив Волинську духовну семінарію. З 1905 р. служив рядовим у 124-му піхотному Воронізькому полку (Харків), з 1911 р. — у 21-му Сибірському стрілецькому полку. З початком Першої світової війни дістав звання прапорщика, 08.11.1914 р. потрапив до німецького полону.

Кухиківський Микола, фото 1921 року (За Державність. — Варшава. — 1937. — Ч. 7)

У 1916 р. був одним з ініціаторів створення українських національних гуртків у німецьких таборах для військовополонених російської армії. Став одним з організаторів 1-го Українського полку ім Т. Г. Шевченка (1916–1917), який формувався з військовополонених-українців. З січня 1918 р. служив у 1-й Українській (Синьожупанній) дивізії. На початку 1919 р. — начальник розвідчого відділу штабу Чорноморської дивізії Дієвої армії УНР З березня 1919 р. — комендант бронепотягу «Запорожець». З 15.06.1920 р. — старшина для зв'язку між Головним Отаманом С. Петлюрою та Головою Ради Міністрів. З 05.10.1920 р. — підполковник.