TextBook З 1923 р. жив на еміграції у Варшаві, з 1945 р. — у Мюнхені. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 652. — С. 98; ЦДАВОУ. — Ф. 5235. — Оп. 1. — Спр. 1593. — С. 39; Вишнівський О. До історії Синіх і Залізних//За Державність. — Варшава. — 1937. — Ч. 7. — С. 72: Зубенко 1. Наші лицарі й мученики — Каліш. — 1922. — Ч. 1. — С. 27.
КУЛЬЖИНСЬКИЙ Сергій Миколайович(18.06.1869–1938) — генерал-хорунжий Армії УНР.
Народився на Чернігівщині. Закінчив 1-й Московський кадетський корпус, 3-тє військове Олександрівське училище (1889), служив у 19-й артилерійській бригаді. Згодом перевівся до 2-ї Гренадерської артилерійської бригади (Москва). Закінчив Миколаївську академію Генерального штабу за 1-м розрядом (1900), служив на штабових посадах у Київській військовій окрузі. З 06.12.1904 р. — підполковник. З 06.12.1908 р. — полковник. З 24.01.1909 р. — начальник штабу 9-ї кавалерійської дивізії (Київ). З 09.04.1910 р. — начальник штабу 12-ї кавалерійської дивізії (Одеса). У 1915–1916 рр. — командир 12-го гусарського Охтирського полку. З 12.07.1916 р. — генерал-майор, начальник штабу 3-го кавалерійського корпусу. З 07.02.1917 р. — генерал для доручень командувача 8-ї армії.
З 04.06.1918 р. — начальник 4-ї кінної дивізії Армії Української Держави. З грудня 1918 р. був приділений до штабу Дієвої армії УНР, інспектор кінноти. З 09.07.1919 р. — командир 1-ї Окремої кінної бригади Дієвої армії УНР. З серпня 1919 р. — викладач Житомирської юнацької школи. Станом на 26.09.1919 р. — приділений до штабу Дієвої армії УНР. З 13.09.1920 р. — лектор Камянець-Подільської спільної юнацької школи.
Кульжинський Сергій, фото 1918 року (ГАРФ)
З 1922 р. жив на еміграції у Познані. Дружина С. Кульжинського, Софія, у листі до В. Євтимовича 01.04.1934 р. скражилася на важке матеріальне становище, а у листі від 15.01.1936 р. передавала В. Євтимовичу вітання від генерала.
За даними П. Мірчука, історика УПА, у 1944 р. генерал Кульжинський був інспектором кінноти Української повстанської армії, хоча документальних підтверджень цього немає. Ймовірно, П. Мірчук міг сплутати С. Кульжинського з колишнім командиром 6-го кінного полку Армії УНР Д. Білогубом (Вернигорою), який дійсно обіймав цю посаду.
ЦДАВОУ. — Ф. 1876. — Оп. 1. — Спр. 1. — С. 89–90, Ф 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 93-а; Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу складений 21.11.1918. — С. 41-зв. — 42; Список Генерального штаба на 1914. — СПб. — 1914; Марущенко-Богдановський А. Матеріали до історії 1-го кінного Лубенського імени запорожського полковника М. Залізняка полку//За Державність. — Каліш. — 1935. — Ч. 5. — С. 209–226; Отреш ко-Арський М. Спільна воєнна школа Дієвої армії уНР//Тризуб. — Нью-Йорк. — Ч. 1973. — Ч. 72. — С. 10–17.
КУПИЙЧУК(?—?) — начальник дивізії Дієвої армії УНР.
Фельдфебель лейб-гвардії 3-ї артилерійської бригади. За бойові заслуги був підвищений до старшинського рангу. У 1917 р. — капітан.
З 09.02.1918 р. — начальник постачання Гайдамацького Коша Слобідської України. З 25.03.1918 р. — острозький повітовий військовий комендант, за Гетьманату був звільнений з цієї посади. У лютому — березні 1919 р. — начальник Коростенського загону Північної групи Дієвої армії УНР. З 21.03.1919 р. — начальник 18-ї пішої дієвої дивізії Дієвої армії УНР. Доля після квітня 1919 р. невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 2248. — Оп. 1. — Спр. 7. — С. 96; Пузицький А. Боротьба за доступи до Київа//За Державність. — Каліш. — 1935. — № 5. — С. 28; Варшава. — 1937. - № 7. — С. 19, 21; Смовський К. Гайдамацький Кіш Слобідської України та його артилерія в 1917–1918 році//За Державність. — Каліш. — 1935. - № 5. — С. 153.
КУЛЬЧИЦЬКИЙ Володимир Іванович(?—?) — підполковник Армії УНР.
Станом на 01.01.1910 р. — штабс-капітан 74-го піхотного Ставропольського полку (Камянець-Подільський). Останнє звання у російській армії — капітан.
У 1920 р служив у 2-й Волинській дивізії Армії УНР. У 1921 р. — командир 2-го Запасного куреня 2-ї Запасної бригади Армії УНР.
ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 219. — С. 110–111.
КУПЧИНСЬКИЙ Микола Миколайович(04.12.1870 — після 1919) — генеральний хорунжий Армії Української Держави.
Походив з Полтавщини. Закінчив Петровський Полтавський кадетський корпус, 1-ше військове Павлівське училище (1890). Станом на 01.01.1910 р. — підполковник, офіцер-вихователь Петровського Полтавського кадетського корпусу. Учасник Першої світової війни, був поранений, нагороджений орденом Святого Георгія IV ступеня, Георгіївською зброєю, відзнакою Святого Георгія IV ступеня. З 19.02.1917 р. — генерал-майор. Остання посада — командир 62-ї піхотної дивізії.
З 08.06.1918 р. — начальник 6-ї пішої дивізії Армії Української Держави. З 20.11.1918 р. — начальник 11-ї пішої дивізії Армії Української Держави.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)» автора Тинченко Я.Ю. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „К“ на сторінці 27. Приємного читання.