Далі в своїй промові він вихваляв комуну, Леніна та Троцького і ганьбив холодноярців, Хмару й Кібця та всіх повстанців, яких ось тут незабаром покарають.
Всі навкруги стояли й мовчали, жінки тихо витиради заплакані очі. Моторошну тишу порушував плач немовлят та час від часу фиркання коней;
— Тепер, товариші, — так закінчував свою палку промову жид-комісар, — бандит Бондаренко який покаявся в своїй вині, розповість вам усім за що їх і його засуджено до розстрілу.
На трибуну висадили Архипа Бондаренка, якого на допитах провокували, щоб він прилюдно зганьбив себе та й усіх повстанців, за що йому подарують життя.
Архип, тяжко поранений у ногу, ледве підвівся, спираючись руками на загородку трибуни, зняв шапку, тричі перехристився на церкву, повернувся до людей і тихо промовив:
— Простіть нам, батьки, матері, брати й сестри!
— Бог простить! — почулася відповідь із народу.
Комісар напружено чекав і думав, що ось-ось почне Архип говорити про свою провину, буде каятись, як від нього вимагалось і він обіцяв.
Та Бондаренко не поспішав і комісарові терпець урвався, він крикнув:
— Скорєй там говорі!
Тоді Архип почав повільно говорити:
— Дорогі брати й сестри! Ви всі знаете що нам буде. Ми дійсно дуже-дуже завинили перед своєю Батьківщиною тим, що не одностайно стали проти цієї ненависної комуни та не змели її з лиця української землі, щоб не довелося їй панувати над нами й вами.
А на закінчення свого звернення підвищеним голосом додав:
— Та прийде час і Самостійна вільна Україна буде!
Далі йому говорити не дали. Почали стріляти вгору й розганяти людей… Люди з переляку тікали, але в серцях понесли останні слова повстанця-"самостійника".
Архипа брутально стягнули з трибуни і почали штовхати під боки, бити прикладами рушниць, кричати і лаяти, але він твердо мовчав і терпів, Негайно всім в'язням пов'язали руки назад, посадидії на вози й повезли дорогою, що йшла на Лмитрівку, до лісу Чути, до тієї ями, що була викопана на поляні, Сильний кінний конвой супроводив смертників: попереду відділ кінноти і дві тачанки з кулеметами, і позаду теж, я по боках довгим рядом ішло гуськом військо.
Передні вже вступили в ліс, коли на зустріч їм поспішно вийшов лісник.
Він щось сказав особисто командирові, після чого червоний ескадрон панічно заворушився.
Валка зупинилась, не доїхавши до ями. З підвід почали поспішно стягати невільників-в'язнів, Підводили їх до підлісного рову й розстрілювали. На швидку руч стріляли а ще швидше прикидали землею і мерщій верталися назад у село.
Цього дня рано отаман Хмара вже був у лісі Чуті: його роз'їзд почув десь стрілянину.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Стежками холодноярськими. Спогади 1918 – 1923 років» автора Дорошенко Михайло на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина 2-га“ на сторінці 9. Приємного читання.