Розділ «Частина 2-га»

Де могли б працювати й кохати,

Щоб щасливо всміхався нам син.

Нам судилася чорна зла доля,

Що чорніш степової ріллі,

І Вкраїни широкая воля

Ляга з нами у рідній землі.

Хоч прийшла життя нашою згуба,

Мн не молим прощення собі,

Бо Україна мила і люба

Не забуде, хто впав в боротьбі.

Не скорились ми вражій комуні,

— Полягли на поляні в Чуті.[2]

Але віримо твердо Вкраїні, —

Дійде волі по нашій путі.

Всі козаки були співучі й гарно співали, а особливо Архип. Він навіть складав власні вірші. Векла потайки приносила папір та олівці, повстанці дещо там записували й віддавали їй назад.

Під час співу довкола школи збиралася прудка й голосиста дітвора: заглядала у вікна й прислухалася до пісень. Приходили сюди підлітки хлопці й дівчата і вони з захопленням слухали та навчалися величавого надхненого співу самостійників.

Пізніше варта заборонила в'язням співати, а всіх слухачів відганяли геть від школи. Та козаки не слухали варти, відчиняли вікна й співали до втоми.

Так проминув цілий тиждень часу. Допити не дали комуністам ніяких наслідків — зрадників не було.

Вся справа швидко наближалася до сумного кінця. І на другий тиждень, в понеділок рано відбулося читання "вироку".

Біля школи зібралось трохи людей, воєнний конвой та начальство. Козаків вивели на двір, оточили конвоєм і тоді чекіст прочитав "вирок".